Від героя до "нового Юди": чому в католицьких проповідях Європи проклинали гетьмана Дорошенка

Шок у європейських дворах спричинив і факт того, хто саме тримав двері відчиненими для військ Порти – бо цим чоловіком був Петро Дорошенко, лідер християнської козацької держави. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Що перетворило Петра Дорошенка на головного зрадника християнської Європи?

У другій половині XVII століття Османська імперія переживала період безпрецедентного військового відродження. Султан Мехмед IV Мисливець номінально очолював державу у 1648 – 1687 роках, тоді як родина великих візирів Кепрюлю залізною рукою відновила дисципліну в армії та вправно керувала країною. Звісно, вони звернули свій погляд і на північ, відтак природно, що для Священної Римської імперії та Папської держави саме Річ Посполита була Antemurale Christianitatis – передмур'ям християнства.

За таких напружених обставин будь-який союз будь-кого із європейських лідерів із мусульманським правителем проти християнського монарха розглядався не як політичний маневр, а як екзистенційна зрада, акт віровідступництва. Аж раптом козацький ватажок Петро Дорошенко добровільно приймає протекторат султана – ще у 1669 році, що згодом було підтверджено передачею символів влади, бунчука та знамена. Звісно, це вже викликало дипломатичний шок, проте точка неповернення була ще попереду.

У серпні 1672 року османська армія підійшла до стін Кам'янця-Подільського – найпотужнішої фортеці Східної Європи, символа непохитності хреста перед півмісяцем. 27 серпня фортеця капітулювала – і європейці зафіксували безпрецедентну деталь, яка знищила будь-які залишки симпатії до Дорошенка на Заході. Річ у тім, що козацькі війська, які ідентифікували себе як християни, пліч-о-пліч з яничарами входили до міста.

Дорошенко вмить перетворився з героя, з борця за незалежність своєї землі на інструмент ісламської експансії, на людину, яка заради власних амбіцій віддала святині на поталу іновірцям. А потім настала кульмінація цієї геополітичної драми – у жовтні 1672 року.

Усе, що ми знаємо про гетьмана Петра Дорошенка: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Що змінив для Європи Бучацький мир 1672 року?

Виснажений, наляканий і позбавлений підтримки польський король Міхал Корибут Вишневецький був змушений просити миру. Переговори відбулися поблизу містечка Бучач, і 18 жовтня 1672 року сторони підписали документ, чи не найганебніший в історії Речі Посполитої, адже його умови були катастрофічними для християнського світу.

За Бучацьким договором Поділля перетворювалося на звичайний османський еялет (провінцію) з центром у Кам'янці. Річ Посполита зобов'язувалася виплачувати щорічну данину, фактично визнаючи себе васалом султана. А от Брацлавщина та Південна Київщина переходили під управління Петра Дорошенка – як васальне володіння під протекторатом Османської імперії. Гетьман зберігав внутрішню автономію, але визнавався підданим султана, подібно до правителів Волощини чи Трансільванії.

Саме статус Дорошенка як головного бенефіціара Бучацького трактату став фатальним для його історичної репутації. Хоча гетьман особисто не підписував цю угоду між Річчю Посполитою та Портою, він фактично використав османську машину для перемоги в локальному конфлікті з поляками – але не врахував глобальних наслідків.

Ще й для Ватикану Дорошенко став уособленням єресі. Папа Климент X був настільки вражений, що ініціював масштабну кампанію зі збору коштів для порятунку Польщі, а ім'я козацького лідера в католицьких проповідях почали згадувати в одному контексті з ворогами віри. З амвонів церков по всій Європі його таврували як "віровідступника", "поплічника бусурманів", "нового Юду" та "ворога Хреста".

Якими були Бучацький договір 1672 року та обставини його підписання: дивіться відео KartoMan

Чому гетьману Дорошенку не пробачили політичний прагматизм?

Союзи з османами не були абсолютною новиною – скажімо, Франція мала давні капітуляції з Портою, але й використовувала османів для тиску на Габсбургів тощо. Та річ у тім, що Дорошенко фактично пропустив османську армію безпосередньо у серце християнської Європи, дозволивши їй анексувати величезні території та обкласти даниною суверенну католицьку державу.

І це при тому, що в Європі вирували численні оповіді про звірства татар і турків на Поділлі, які формували однозначну громадську думку. На її чорно-білому тлі апокаліптичного протистояння хреста і півмісяця мотиви Дорошенка – прагнення об'єднати розділену козацьку державу, захистити її від поглинання Варшавою чи Москвою – втрачали будь-який сенс.

Ясна річ, польський сейм відмовився ратифікувати ганебний Бучацький договір, і це призвело до відновлення бойових дій, а згодом і до знаменитої битви під Хотином 1673 року, де Ян Собеський завдав нищівної поразки османам. Проте для Дорошенка політична ізоляція стала незворотною – він швидко втратив підтримку навіть серед власного населення, яке явно не було готовим жити під ісламським протекторатом та постійною присутністю османських гарнізонів та татарських загонів.

Спроба Петра Дорошенка зіграти в глобальну геополітику, спираючись на найстрашнішого ворога Європи, у підсумку стала дипломатичним самогубством. А Бучацький договір 1672 року став вододілом, після якого гетьман назавжди втратив шанс бути сприйнятим у Європі як легітимний християнський монарх чи лідер національного визволення.