Чому Потап насправді вже Народний артист

От, безумовно, Потап правий на сто відсотків,  коли він говорить, що готовий обміняти звання Заслуженого на звання  Народного, тобто піти так би мовити, на підвищення. Не відмовиш цій людині ні в почутті гумору, ані в розумінні того, що сьогодні «піпл хаває». А нинішній «піпл» і досі хаває все, що пов’язане із сексом, брутальністю чи типовими рисами свого життя.

А звідси оці всі треки – «У нас на районе», «Стиль собачки», «отсосни мне веточку», «не люби мне мозги» і далі в такій же естетиці, де в текстах преважають жаргонізми та двузначні ідіоми. І знаєте що? У кліпів на ці пісні просто чудові перегляди – по кілька мільйонів!. Тобто, Потап має рацію, – народ в останнє десятиліття споживав цей продукт із величезним апетитом!

То в чому Потап не правий, коли він вважає себе народним? Формально він правий – лайки і перегляди свідчать на його користь! То в чому ж справа!?

Спробую зараз пояснити, в чому справа. І чому слова деяких «горе-патріотів» які пропонують відмінити усі звання і в той же час вимагають забрати у Потапа звання Заслуженого артиста, виглядають абсолютним абсурдом і злом.

Ось тут, на цій межі і лежить той наріжний камінь, від якого потрібно повести відлік. Бо все залежить від критеріїв. Вони у КУЛЬТУРИ і у шоу-бізнесу абсолютно різні.

Критерії культури (особливо пісенної) полягають у тому, що наша українська традиція має багатющу і глибочезну історію – і в мелодиці творів, і в текстах. Мистецтвознавці стверджують, що за народними піснями можна досліджувати побут українців, їхні ремесла, їхні свята і обряди, їхню довколишню природу, їхню психологію і ментальність. Я це підтверджую, бо сам професійно досліджував цю тему, готуючи захист дисертації.

Пісня – як яскравий зразок нематеріальної культури, в ідеалі мала би спиратися на весь наш неймовірний досвід поколінь, розвиваючи і збагачуючи рідну пісенну культуру. Ми мали би не паплюжити пісню, не знущатися над нею, а милуватися її досконалістю і збагачувати новими сенсами, звуками і свіжими голосами.

Але в реальності ми бачимо абсолютно протилежну політику – замовчування, нівелювання і знищення традиційної  рідної пісні, яка є зразком нашого внутрішнього морально-естетичного кодексу культури.

А тепер час дати визначення шоу-бізнесу. Це явище лежить зовсім не в культурній, а в комерційній площині нашого життя. Шоу-бізнес – це сума певних технологій і прийомів, яка допомагає продавати певний товар, навіть якщо цей товар – пісня. Шоу бізнес знає, які технології спрацюють в конкретній ситуації – оголене жіноче тіло, атмосфера скандальності, міркування високого престижу, моди чи принцип новизни. Я назвав лише кілька технологій, а їх існує десятки! Говорю про це як фахівець, який більше десяти років викладав креативні технології на кафедрі шоу-бізнесу.

Але є одна найважливіша технологія, на якій тримається все: вона полягає в тому, щоби люди, прослухали нову пісню, подивилися кліп або сходити на концерт – стали клікбейтерами за умовчанням. Тобто, відреагували на подію якомога емоційніше і масовіше! Причому неважливо – люди захоплено нахвалюватимуть цей музпродукт чи будуть критикувати і обурюватися. Вони дадуть потрібну хвилю цікавості, створять потрібний хайп, який так необхідний для успішних продажів цього товару.

І ще затямте собі – якщо в культурі чи мистецтві кількість позитивних і негативних відгуків віднімалася і за наявним залишком ми могли зрозуміти – це насправді добрий чи поганий продукт, то у шоу-бізнесі успіх і скандал, чи навіть відвертий хейт і обурення сумуються і дають загальний результат – вони підігрівають масову цікавість і залишають тим самим цей товар, а чи його виробників у тренді!

Тобто ви маєте зрозуміти, чому, приміром Потап чи Настя не те що байдужі до вашої думки, а навіть радіють вашій реакції – бо ви і є клікбейтерами – ви допомагаєте залишатися їм у тренді!

Оскільки сьогодні відбулася підміна понять і культура зі своїми критеріями вчити чомусь «розумному, доброму й вічному» поступилася агресивному шоу-бізнесу, озброєному маркетинговими технологіями, то ви має те зрозуміти, що без свідомої підтримки ДЕРЖАВИ культура сьогодні просто не виживе! Саме держава – і її вищі чиновники мають бути озброєні тими критеріями, які дозволяють одним людям вручати вищі державні звання в галузі культури і мистецтва, а інших просто тримати якомога подалі.

І повірте, справа тут не в переповнених залах, які збирають розкручені шоу-бізнесом зірки, і не в кількості проданих дисків чи поставлених лайків. Справа й найвищих критеріях турботи про національну культуру.

Колись на одній нараді з колишнім Головою адміністрації Президента Дмитром Табачником, який був відвертим українофобом і вже тоді просував ідею відміни державних звань, він теж використовував аргументи на зразок Народний артист Майкл Джексон і сказав таку фразу: Для мене єдиний критерій значимості культурного продукту полягає в тому, наскільки добре він продається. Я тоді не стримавя і відповів йому публічно, що туалетний папір теж добре продається, але яка його естетична вартість? Зал довго смівся і аплодував тоді...

Так от, чи не варто пам’ятати, що туалетний папір теж має свою ціну, але він з іншої площини нашого життя – і не варто ці площини поєднувати в жодному разі! Що ж робить нинішня влада замість того, аби рятувати культуру українського народу? Вона просто вкладається у підтримку шоу-бізнесових проектів, які мають приносити прибуток навіть тоді, коли вони йдуть у розріз з традиційною культурою народу, а відтак з його етикою і мораллю.

Тож, я повертаюся до того, з чого починав – Потап абсолютно правий. Теле- і радіоканали, контрольовані олігархами, за останні 25 років і створили саме той народ, для якого творить свої «шедеври» Потап. А ще – якщо додати його творчі колаборації з іншими артистами і колективами, то виходить, що він був і є одним із найвидатніших діячів культури (вибачте, шоу-бізнесу!) останніх двох десятиліть!

І я змушений зняти перед ним шляпу. Бо в його доробку є такі «артефакти», до яких іншим авторам ще рости і рости. Я маю на увазі його нетлінний хіт «Малібу», записаний в дуеті з Позитивом. Ось де політ фантазії, кураж і розквіт арго-стилістики! Якщо вам вдасться знайти цей хіт у Ютубі – неодмінно послухайте!

І наостанок – якщо наївні українці думають, що заборона Потапа і Насті щось вирішить, той хай навіть не сподіваються! Бо справа не в наслідках, а в причинах цього явища. Доки існує наш інфопростір в нинішньому вигляді – хіба що трохи перефарбований і підретушований, нічого не зміниться в принципі!

Тому я закликаю вас – якщо не полюбити всім серцем і душею Потапа і Настю, то хоча б не витрачати ваш дорогоцінний гавах, яким ви підгодовуєте всіляких інфернальних сутностей в цій державі, яка чомусь ще носить це святе ім’я – Україна.