Як США провели конвой через Ормузьку протоку. А Іран зберіг ініціативу – Том Купер

Так, я як бульдог: якщо вже вчепився… І, поклавши руку на серце, скажу: сучасна військова історія – це не лише дурниці й трагедії. Насправді я вважаю її чимось на кшталт трагікомедії, яка раз у раз повторюється і щоразу в іншій формі.

Суть ось у чому: те, що насправді відбувалося в Ормузькій протоці останні кілька днів, підозріло нагадувало Північну Атлантику 1942 року.

…тільки з кавою зі смаком мастила, несмачними сендвічами з індичкою та презентаціями PowerPoint…

Американська логіка була досить простою: завести судна в Перську затоку, завантажити їх, а потім вивезти нафту. І вивезти звідти якомога більше нафти, чорт забирай. Причина полягала в тому, що Білому дому була потрібна цифра, яка добре виглядатиме в заголовках. "10 мільйонів барелів на добу" – звучить непогано, еге ж?

Тож CENTCOM довелося одночасно грати роль і регулювальника руху, і мафіозного боса. Американці тиснули на судноплавні компанії ("власників"), змушуючи їх спрямовувати судна Оманським коридором (або "лінією") в обхід невеликого вузького місця на північ від Мусандамського півострова. І обіцяли їм Місяць із зорями: захист ВМС США, супровід найсучаснішими бойовими кораблями світу – повний пакет. Операцію ще й назвали "Operation Project Freedom", бо ніщо так не промовляє про "свободу", як зганяти цивільні танкери докупи, а потім силоміць гнати їх через тир.

А от виконання? Менше "Top Gun", більше "IQ47 із протикорабельними ракетами".

Американці кинули на це все, що мали. Проблема лише в тому, що важко дізнатися подробиці про сили, які були "залучені опосередковано". Безпосередньо брали участь ракетні есмінці USS Mason (DDG-87), USS Truxtun (DDG-103) і USS Rafael Peralta (DDG-115) – усі різних модифікацій класу Arleigh Burke. Вони утворили "рухомий щит" – тактичний термін, який означає "будь ласка, не стріляйте в нас". Крім того, CENTCOM висадив на численні торговельні судна озброєні до зубів групи Navy SEALs із важкими кулеметами та засобами протидії дронам. А проривачі блокади… е-е-е… тобто комерційні судна, про які йдеться, переважно належали кувейтським та/або саудівським власникам. Так дешевше й простіше з погляду страхування та подібних питань.

USS Truxtun (DDG-103) у серпні 2017 року.

На папері все виглядало неприступним. Реальність дала про себе знати саме тоді, коли операція набирала обертів. 29 серпня торговельне судно Burgan – історія якого була ясна, мов багнюка – прямувало в затоку, коли його уразили іранські БпЛА або ракети. Судно було змушене зупинитися й стати на якір на північний захід від острова Джазірат-Умм-ель-Ганам.

"Гаразд, неважливо; лайно трапляється". До того ж це було лише одне судно – та ще й із тієї частини операції, де їх треба було "завести всередину". Критично важливо було вивести їх назовні.

Тим часом усередині Перської затоки CENTCOM зібрав докупи понад 40 цивільних суден, завантажених, серед іншого, 18 мільйонами барелів нафти.

31 серпня конвой почав рухатися спочатку на схід, а потім на південь. Оманським коридором. Навколо Мусандамського півострова. Майте на увазі: йшлося про величезні судна, які рухалися повільно. Якщо одному судну могло знадобитися кілька годин, щоб пройти Ормузьку протоку Оманським коридором, то весь конвой витратив на це понад дві доби. Поки це тривало, CENTCOM розпочав свою "превентивну" операцію: його бойові кораблі та винищувачі-бомбардувальники почали завдавати ударів по берегових радарах і системах зв’язку вздовж іранського узбережжя Ормузької протоки.

"Щоб послабити здатність Ірану наводити зброю на міжнародне судноплавство".

КВІРу знадобився певний час, щоб зрозуміти, що відбувається. Або ж він просто чекав, розгортаючи власні засоби й ретельно обираючи, де і коли завдати удару у відповідь. Так чи інакше, повідомлення про необхідність співпрацювати та/або здатися він точно не отримав… як і повідомлення про те, що американська військова міць має справити на нього враження.

Спочатку КВІР збив один із MQ-9, які прикривали конвой. Потім, саме коли танкери опинилися "просто на межі" "безпечної зони" CENTCOM, він запустив протикорабельні ракети. Ймовірно, це були ракети Noor – іранська версія китайської C.802 (яка, своєю чергою, є оснащеною турбореактивним двигуном версією французького AM.39 Exocet). Вони мають неабияку ударну силу – це й пояснює серйозні пошкодження, яких вони завдали.

Решту пояснює невелика відстань від іранського узбережжя до "тієї" точки в Ормузькій протоці: бойові кораблі ВМС США просто не встигли відреагувати.

Було уражено два судна. Sidr, що належить саудівському власникові, близько 19:52 за Гринвічем 31 серпня дістав три ракетні влучання, перебуваючи приблизно за 16,6 морської милі (30,7 км) від Хасаба в Омані. Двоє філіппінських членів екіпажу загинули, на судні спалахнула пожежа, а ті, хто вижив, перейшли в рятувальні шлюпки.

Лише за вісім хвилин, о 20:00 за Гринвічем, було уражено Senegal Prosperity (колишній Oceanis). Це танкер для перевезення сирої нафти під прапором Ліберії, що належить (або належав) південнокорейському власникові. Він дістав три ракетні влучання приблизно за 17 морських миль від Хасаба, тобто коли проходив той самий сектор, що й Sidr. Одна ракета вивела з ладу машинне відділення, інша пробила баластний танк. Судно втратило хід і зв’язок, знерухоміло посеред моря й дістало сильний крен. Екіпаж перейшов у рятувальні шлюпки, а покинуте судно відтоді дрейфує в міжнародних водах…

Кому яке діло? Або, краще сказати: навіщо це має хвилювати IQ47?

1 вересня CENTCOM із гордістю відзвітував, що вивів із затоки "рекордні" 40 суден із 18 мільйонами барелів нафти.

"Ормузька протока відкрита для бізнесу", ну ви розумієте.

…але… щось підказує мені, що такі операції просто неможливо проводити щодня. Тобто справді тримати протоку відкритою цілодобово, сім днів на тиждень. Тож так: це була битва конвоїв у стилі XXI століття. Разова подія.

Можна припустити, що КВІР не перетворить Ормузьку протоку на сучасне "Залізне дно". Але якщо там справді затоне хоча б одне судно, Оманський коридор перестане діяти. Море там дуже мілке, а в самому коридорі й без того повно коралових рифів. Простору для маневру небагато. Ба більше: в американців є вогнева міць, але ініціативу зберігає КВІР. І щоразу, коли він завдає удару у відповідь, проблем стає більше, адже навіть цю операцію довелося організовувати завдяки постачанню, яке довелося тягнути аж із Дієго-Гарсії – за 3 500 кілометрів. Тобто саме логістика не дає американським силам перетворити такі операції на регулярну практику.

Але ж IQ47 отримав термінову новину, яку хотів.

Насправді ж якщо хтось там, у Вашингтоні, не усвідомить, що добре озброєну й ретельно приховану силу не можна просто закидати ракетами й примусити до капітуляції, це повторюватиметься знову й знову… час від часу – щоразу, коли CENTCOM зможе нашкребти достатньо запасів для чергової операції з супроводу конвою.

Джерело