Легендарна ставка: як Джордж Сорос заробив мільярд на падінні фунта

Чому Сорос вирішив грати проти британського фунта

У 1992 році Велика Британія була учасницею Європейського механізму валютних курсів (ERM) – системи, яка мала утримувати обмінні курси європейських валют у визначених межах, пише Investopedia. Фунт мав підтримувати певний курс щодо німецької марки, а Банк Англії був змушений втручатися на валютному ринку, коли виникала загроза виходу валюти за встановлений діапазон.

Проблема полягала в тому, що економічні умови у Великій Британії дедалі гірше відповідали такій валютній політиці. На ринку зростали очікування, що країна не зможе нескінченно підтримувати курс фунта та зрештою буде змушена або девальвувати валюту, або вийти з ERM.

Сорос вважав саме такий сценарій неминучим. Його фонд почав продавати фунти, фактично роблячи ставку на те, що британська валюта подешевшає. Одночасно кошти спрямовувалися в інші валюти, зокрема німецьку марку. За даними МВФ, позиція Сороса проти фунта зрештою сягнула близько 10 мільярдів доларів.

Механіка угоди була відносно простою. Інвестор позичав фунти, продавав їх за іншою валютою, а після падіння курсу мав можливість викупити дешевші фунти та повернути позику. Різниця між ціною продажу та ціною подальшого викупу і формувала прибуток.

При цьому Сорос не був єдиним інвестором, який сумнівався у здатності британської влади втримати курс. На фунт чинили тиск численні учасники ринку, а спекулятивні атаки поступово посилювалися. Саме тому називати кризу виключно результатом дій одного інвестора було б спрощенням.

"Чорна середа": як Сорос отримав свій мільярд

Кульмінація валютної кризи настала 16 вересня 1992 року – цей день увійшов в історію як "Чорна середа". Британський уряд намагався втримати фунт у межах ERM, але тиск на валюту виявився надто сильним.

Банк Англії спочатку підвищив процентні ставки, намагаючись зробити активи у фунтах привабливішими та зупинити продаж британської валюти. Проте цього виявилося недостатньо. Уряд зрештою оголосив про вихід фунта з ERM, фактично визнавши, що підтримувати встановлений валютний курс більше неможливо.

Після цього фунт різко впав. За оцінками, його курс щодо німецької марки знизився приблизно на 15%, що створило сприятливі умови для тих, хто заздалегідь поставив на падіння британської валюти.

Саме тут спрацювала стратегія Сороса. Він продав фунти за значно вищою ціною, а після обвалу валюти зміг закрити короткі позиції дешевше. За оцінкою МВФ, його прибуток від цієї операції становив майже 1 мільярд доларів. Через це Сорос отримав знамените прізвисько "людина, яка зламала Банк Англії".

Водночас сам механізм не був магічною ставкою на те, що фунт "обов'язково впаде". Сорос зробив висновок, що британській владі буде надзвичайно складно одночасно підтримувати валютний курс, боротися з економічними проблемами та захищати встановлені межі ERM. Коли ринковий тиск зріс до критичного рівня, цей прогноз справдився.

Історія "Чорної середи" стала одним із найвідоміших прикладів того, як інвестор може заробити на слабкості валютної політики. Водночас головний урок цієї угоди полягає не лише в можливості отримати величезний прибуток на падінні активу, а й у необхідності розуміти економічні умови, монетарну політику та ризики, які стоять за офіційно встановленим курсом.

До речі, недавно ми писали, що Jay-Z одним із ранніх інвесторів повірив у Uber, коли сервіс ще був молодим стартапом і коштував у рази дешевше, ніж після виходу на біржу. За оцінкою Forbes, вкладені приблизно 2 мільйони доларів згодом перетворилися на частку, яку оцінювали приблизно у 70 мільйонів доларів.