Змова трьох монархій: як розчленуванням Польщі приховано покарали мільйони українців

Три її послідовні поділи у 1772, 1793 та 1795 роках мали безпосередні наслідки й для українських земель, які століттями перебували у складі тієї строкатої держави. І ці поділи розірвали єдиний етнокультурний масив, кинувши його частини у жорна двох абсолютно різних цивілізаційних проєктів. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Ділили Польщу, а розірвали Україну: хто саме загарбав наші землі?

Порівняно короткий період трьох поділів Речі Посполитої 1772 – 1795 років стрімко змінив траєкторію розвитку всієї Східної Європи. Перший удар імперського скальпеля у 1772 році відрізав Галичину – вона опинилася під скіпетром Габсбургів.

Австрійська монархія, керована ідеями освіченого абсолютизму імператриці Марії Терезії та її сина Йосифа II, здобула територію, яку американський історик Ларрі Вульф влучно називає "винайденою провінцією" – Королівство Галичини та Володимирії. Для місцевого українського (руського) населення це означало перехід під владу монархії, яка, хоч і залишалася складною бюрократичною машиною, все ж намагалася керуватися принципами європейського верховенства права та раціонального управління.

А от другий у 1793 та третій у 1795 роках поділи Польщі віддали левову частку українських етнічних земель – Правобережжя (Київщину, Брацлавщину, Поділля) та Волинь – у холодні й задушливі обійми Російської імперії Катерини II, яка буквально щойно знищила Запорізьку Січ. І як тут не відзначити безпрецедентний цинізм, з яким Петербург виправдовував цю анексію – "повернення відторгнутих земель".

І нікого у Росії не цікавило, що це "повернення" насправді було жорстоким поглинанням територій з абсолютно іншою правовою традицією, заснованою на Литовських статутах, іншим соціальним устроєм та надзвичайно складною релігійною мозаїкою. Але маємо факт – мільйони людей раптово прокинулися по різні боки щільно закритого кордону, що проліг по річці Збруч.

Торгівельні шляхи, що формувалися століттями й живили економіку українських земель, були миттєво перерізані новими митними бар'єрами. Родини опинилися в різних політичних вимірах – одні стали підданими цісаря у Відні, інші – імператриці у Петербурзі. Цей штучний географічний розкол став невідворотною прелюдією до ментальної, культурної та соціальної прірви.

Найважливіше про три поділи Польщі та долю українських земель після них: дивіться відео history3065

Від П'ємонту до клітки: як три поділи Польщі сформували два різні шляхи України?

Між політичними культурами імперій Романових та Габсбургів була фундаментальна, світоглядна різниця. Відтак і перебування українців у настільки різних державних організмах запустило два паралельні, але кардинально відмінні процеси національного розвитку.

В Австрійській імперії українці мали трохи життєво необхідного простору для легальної політичної, освітньої та культурної діяльності. Греко-католицька церква, яка в Речі Посполитій часто зазнавала маргіналізації, під крилом Відня дістала офіційний статус, рівний римо-католицькій, а це дозволило виховати нову потужну інтелектуальну еліту – освічене парафіяльне духовенство, яке стало головним рушієм національного відродження.

Галичина поступово перетворилася на те, що західні політологи згодом назвуть "українським П'ємонтом". Адже саме тут вільно видавали україномовні газети, діяли легальні політичні партії, відкривали кафедри у Львівському університеті, а українські депутати засідали у Віденському парламенті, здобуваючи безцінний досвід європейського парламентаризму та компромісу.

По інший бік Збруча, у Російській імперії, ситуація нагадувала темну клітку. Петербург розглядав Правобережжя та Волинь тільки як провінції, що потребують негайної, жорсткої та безкомпромісної асиміляції. Уніатська церква була брутально ліквідована, а її віряни під загрозою репресій насильно переведені у російське православ'я. Давні європейські Литовські статути були скасовані, натомість прийшло жорстке російське кріпосне право.

Будь-які прояви окремої української ідентичності сприймалися як пряма загроза імперській цілісності. Ця параноя згодом вилилася у сумнозвісні Валуєвський циркуляр та Емський указ, які намагалися стерти саму згадку про українську мову, витіснивши її у маргінальну сферу неосвіченого сільського побуту.

Отже, три поділи Польщі не просто перемалювали карту Східної Європи – вони заклали міну сповільненої дії під український етнос. Одна частина нації формувалася в умовах західноєвропейського конституціоналізму, багатопартійності та зародження громадянського суспільства, тоді як інша була змушена виживати під важким пресом східної деспотії, цензури та тотальної росіянізації. Це залишило глибокі шрами на тілі України, та навіть вони не змогли зупинити процес появи сучасної, незалежної та стійкої української нації, здатної протистояти будь-яким імперським реваншам.