Переговори Трампа та Сі. Де тут про Україну?

Трамп і Сі, без результатів, але з надією. І з необхідністю особистих дипломатичних контактів для України.

Змістовна частина зустрічі лідерів США та КНР завершилася, загалом, нічим. Нових угод немає. Єдиний практичний результат – продовження «Пусанської торговельної угоди» (підписане восени 2025 року «перемир’я» у торговельній війні) до січня 2027 року. У надії, що на двох зустрічах Трампа та Сі, які відбудуться до кінця року, вони домовляться про більше.

Такий результат можна було очікувати, зважаючи на те, що за чотири дні до візиту Скотт Бессет провів серію «інтенсивних переговорів» з Ха Ліфеном. Однак сторони поки що не дійшли до єдиної позиції. А це означає, що «фаза 2» Великої угоди (перша фаза підписана 15 січня 2020 року) не буде розроблена й підписана.

Ще одним підтвердженням цього стала зміна складу китайської делегації. На відміну від візиту Трампа до КНР, Сі не брав із собою великої делегації бізнесменів. Тобто не очікував великих проривів.

У результаті сторони домовилися інтенсифікувати контакти «малих груп» з окремих питань. Тобто йдеться про опрацювання напрямків без зайвої уваги та медійного галасу.

З політичних питань були порушені практично всі ключові. Сі у своєму виступі зробив «пас» Трампу, заявивши, що «співпраця Китаю та США не може вирішити всіх проблем у світі, але багато з них важко вирішити без такої співпраці». Тобто він висловив зацікавленість в участі у врегулюванні низки конфліктів і воєн. Але в режимі «співпраці».

При цьому, як за даними китайської сторони, так і за інформацією американської преси, сторони обговорили війну проти Ірану, війну РФ проти України, конфліктні теми штучного інтелекту та, звісно, Тайвань.

Але для Трампа створювати спільні з КНР формати за першою ж натяком, наскільки я розумію, є неприйнятним. Ще перед початком зустрічі він спробував вразити гостя «у дусі Анкоріджа» прольотом військової авіації. Сам скривився.

А Сі пізніше нагадав про «пастку Фукуїди», тим самим підкресливши межі розмови – держава, що стрімко розвивається, загрожує позиціям гегемона, що слабшає. Далі пролунав прямий заклик до США не наголошувати на темі «незалежності Тайваню».

З іншого боку, після зустрічі лідерів США та КНР пролунав сигнал щодо Ірану (цю тему обговорювали Трамп і Сі). Масуд Пезешкіан заявив про готовність укласти угоду зі США (включно з перевіркою МАГАТЕ щодо збереження ядерних матеріалів та відкриття Ормузької протоки) до проміжних виборів. Гарний пас, який у разі успіху дозволить Трампу «зберегти обличчя» і навіть заявити про «перемогу».

Обговорювалося й українське питання. Точніше, сторони «торкалися його» – так формулює те, що відбулося, агентство «Сіньхуа»; МЗС КНР говорить про «обмін думками». Але для Трампа, з огляду на інтерес до російського напрямку, поки що неприйнятною є ідея зміни формату переговорів та розширення кількості посередників з рівними правами та рівною участю.

Для нас це означає, що найближчими місяцями різкої зміни контурів обговорення варіантів замороження війни не відбудеться. Росія спробує посилити свої позиції, завдавши максимальної шкоди українській інфраструктурі. Україна відповідатиме тим самим. США намагатимуться активізувати процес через обговорення окремих складових – «перемир’їв». Наприклад, у сфері енергетики чи на морі. З поки що сумнівними результатами.

Але такий хід подій також свідчить про те, що закон Грема-Блюменталя не запрацює на повну силу. Адже якщо вводити мита щодо найбільших торговельних партнерів РФ, Необхідно чинити тиск, зокрема, на Китай. Але... сторони домовилися продовжити «торгове перемир’я». Яке, до речі, надає США доступ до імпорту цілого набору рідкоземельних елементів.

Ця ситуація породжує попит (і створює можливості) для активної «човникової» дипломатії зацікавлених сторін. Росія намагається це робити, зокрема суттєво активізуючи напрямок Дмитрієва. Для України в даному випадку є необхідність і, що найголовніше, можливість (з огляду на те, що сталося на зустрічі Сі та Трампа) обговорювати формати заморожування також і з Пекіном.

Простіше кажучи, окрім щотижневих (фактично) поїздок груп українських політиків до Вашингтона, намагатися організувати хоча б щомісячні закриті консультації в КНР. Хоча б тому, що питання просування своїх інтересів не вирішуються одним лише анонсованим візитом Сибіги – необхідне активне попереднє обговорення. У тому числі в досить делікатних сферах, де важлива розмова, а не тези в ЗМІ.

Друга складова «човникової дипломатії» – налагодження регіонального співробітництва та залучення додаткових гравців. Нам вкрай необхідні рівноправні відносини з Румунією, Польщею, бажано – з Угорщиною. Наприклад, для Варшави привабливим моментом може бути залучення її до багатосторонніх консультацій щодо питань часткового заморожування (наприклад, логістики). Це посилення «політичної ролі» Польської Республіки.

Але водночас використання Варшави як додаткового посередника у налагодженні контактів із китайським керівництвом. Адже Польща та КНР активно розвивають співпрацю. Аналогічно Туреччина, а також Єгипет.

Час для активізації є. Для України головне, щоб питання замороження до кінця 2026 року ще, як мінімум, двічі порушувалося на зустрічах Сі та Трампа – на саміті АТЕС у Шеньчжені в листопаді та на саміті G20 у Флориді в грудні.

На першому особисто буде присутній Путін, але можливі нові переговорні рамки щодо замороження війни в Україні мають шанс бути створеними після саміту G20,

До цього моменту Трамп спробує витягнути максимум зі статусу США як єдиного посередника. У тому числі через тиск на Україну з метою «поступитися» з низки питань.