Зашморг для молодої держави: що змусило Україну віддати ядерні боєголовки в обмін на папірець

Її арсенал був колосальним, апокаліптичним за масштабами – він перевершував ядерні запаси Великої Британії, Франції та Китаю разом узяті. Та за кілька років не залишилося нічого – а як це сталося і що Україна дістала натомість, 24 Канал розповість трохи докладніше.

Чому Київ погодився віддати абсолютну зброю стримування?

Після розвалу СРСР на українській території залишилося 176 міжконтинентальних балістичних ракет (130 рідиннопаливних SS-19 та 46 твердопаливних SS-24), 44 стратегічні бомбардувальники та близько 1900 стратегічних ядерних боєзарядів. До цього додавалися ще майже 2500 одиниць тактичної ядерної зброї. Це був меч, здатний кілька разів знищити цілі континенти.

Проте вже через 3 роки, у 1994, Київ добровільно відмовився від цього смертоносного спадку, і такий крок став безпрецедентним за масштабами в історії людства. Але аби зрозуміти мотиви саме такого рішення нової української влади, необхідно відкинути емоції та поглянути на сухі факти стану справ в Україні та світі на початку 90-х.

Адміністрації Джорджа Буша-старшого, а згодом і Білла Клінтона, були охоплені панікою через загрозу розповсюдження ядерних технологій. Вашингтон бачив у пострадянському просторі не стільки нові демократії, скільки гігантський, неконтрольований ризик "витоку" зброї масового знищення до рук терористів або режимів-ізгоїв. Щодо України, то було три фундаментальні проблеми, з якими та зіткнулася:

• Перша – оперативний контроль. Хоча ракети фізично стояли в українських шахтах, так звані "ядерні валізки" з кодами (Permissive Action Links) залишалися в Москві, яка, звісно, не збиралася їх віддавати. Україна мала зброю, але не мала можливості її застосувати без створення власної системи управління, що вимагало б років роботи та мільярдів доларів.
• Друга – економічний зашморг. Обслуговування ракет, особливо тих, що працювали на високотоксичному рідкому паливі (гептилі), вимагало колосальних ресурсів, яких у молодої та виснаженої гіперінфляцією держави просто не було.
• І третя – західні столиці фактично поставили ультиматум: або без'ядерний статус, або тотальна міжнародна ізоляція, відсутність кредитів МВФ та, власне, статус режиму-ізгоя.

Відтак Україна зробила свій вибір без вибору. А програма спільного зменшення загрози Нанна-Лугара (Nunn-Lugar Cooperative Threat Reduction), ініційована США, стала фінансовим та логістичним механізмом, який дозволив безпечно демонтувати весь український арсенал за американські гроші.

Як Україна віддавала свій ядерний арсенал та що дістала натомість: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Якою виявилася справжня ціна Будапештського меморандуму?

5 грудня 1994 року в столиці Угорщини було підписано документ, який назавжди увійшов в історію дипломатії як символ фатальної ілюзії. Це був Будапештський меморандум про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї – так його називали українською. Та річ у тім, що англійська назва містила інше формулювання – Security Assurances, гарантійні запевнення.

США, Велика Британія та Росія дійсно пообіцяли поважати незалежність, суверенітет та чинні кордони України. Та через ту розбіжність у перекладі в українському суспільстві та політикумі тривалий час існувала ілюзія, нібито Захід надав нашій державі залізобетонні юридичні "гарантії" захисту – тоді як для Заходу, а для Росії тим більше, це з самого початку були лише дипломатичні "запевнення". Будапештський меморандум – це була політична декларація.

Що ж Україна дістала натомість у матеріальному вимірі? Високозбагачений уран з українських боєголовок передали Росії, де його переробили на паливо для атомних електростанцій (угода HEU-LEU) – за це Київ отримав компенсацію у формі тепловидільних збірок для своїх АЕС на близько 500 мільйонів доларів, а також часткове списання боргів. Крім того, США надали фінансову допомогу на сам процес демонтажу інфраструктури.

У геополітичному вимірі плюсів було більше. Україна здобула офіційне визнання суверенітету та кордонів з боку світових держав, що дозволило молодій державі уникнути міжнародної ізоляції та санкцій, якими погрожував Захід у разі збереження арсеналу. Також Київ відкрив собі доступ до фінансової допомоги МВФ, Світового банку та західних інвестицій, що врятувало тогочасну економіку від колапсу.

Нині світ вже понад десятиліття спостерігає за наслідками російської агресії проти України, що почалася у 2014 і переросла у повномасштабну війну. І міжнародна спільнота вже не може не визнавати, що Україна обміняла третій у світі ядерний арсенал на папірець, який не зміг зупинити танки одного з підписантів. Відмова Києва від зброї масового знищення мала стати тріумфом глобального режиму нерозповсюдження, але перетворилася на його найглибшу кризу.

У 2026 році жодна країна світу більше не вірить у паперові гарантії безпеки, розуміючи, що єдиним справжнім аргументом у міжнародній політиці залишається власна сила. А український прецедент 1994 року назавжди залишиться у підручниках історії як найтрагічніший приклад геополітичної довіри.