Мазепинці, петлюрівці, бандерівці: навіщо імперія вигадувала для українців ярлики ненависті

Еволюція російського словника ненависті до українців є класичним прикладом лінгвістичного геноциду. Коли наш народ відмовлявся розчинятися, метрополія не могла прийняти це – тож винаходила ярлики, які мали на меті дегуманізували цілу націю, перетворивши її на безлику масу "зрадників" та "екстремістів". 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Фабрика "ворогів": чому імперія перетворювала імена на синоніми абсолютної зради?

Анатомія ненависті Російської імперії та її наступників до українців кристалізувалася навколо трьох історичних постатей – Івана Мазепи, Симона Петлюри та Степана Бандери. Їхні імена відірвали від реального історичного контексту і перетворили на інструменти психологічного терору, роблячи з усіх неугодних українців мазепинців, петлюрівців або бандерівців. І це не просто історія трьох слів – це історія трьох століть відчайдушної, параноїдальної спроби Росії зупинити час і скасувати реальність.

Перший системний удар по українській ідентичності через персоналізацію ворога відбувся на початку XVIII століття. Статус Гетьманщини визначався нормами тогочасного міжнародного феодального права, де діяв принцип васалітету (протекторату), а не прямого підданства громадян царю – тобто статус Мазепи передбачав договірні відносини, а не сліпе підданство Московському царству чи персонально Петру І. Але той, звісно, вважав інакше, трактуючи "цілування хреста" гетьманом як рабство. У підсумку ситуація прояснилася під час Північної війни, що стала вододілом, де європейська траєкторія України зіткнулася з азійським деспотизмом.

Мазепа був прагматичним європейським ренесансним лідером, і його союз зі Швецією був класичним дипломатичним маневром, спрямованим на збереження суверенітету своєї держави за умов порушення сюзереном попередніх угод. Проте для російської ментальності, яка не визнавала концепції суспільного договору, вчинок Мазепи став екзистенційним шоком – і імперія відповіла не просто військовою силою, а безпрецедентною кампанією прокляття.

Так з'явився термін "мазепинець" – цей ярлик став першою лінгвістичною гільйотиною. Анафема Мазепі, проголошена російською церквою, мала на меті не релігійне очищення, а тотальне політичне таврування. Відтоді будь-який прояв української окремішності – чи то захист автономних прав, чи то розвиток власної мови – автоматично маркувався як "мазепинство", синонімічне для імперії до абсолютної, сакральної зради. А згодом імперія кинулася в іншу крайність – взагалі заборонила згадувати ім'я Мазепи.

У ХІХ столітті під час європейської "Весни народів" російська таємна поліція "реанімувала" той ярлик. Читати вірші рідною мовою, досліджувати фольклор чи вимагати базових культурних прав означало бути мазепинцем. Імперія просто підмінила поняття – природне право нації на самовизначення було прирівняне до державної зради. Ярлик "мазепинці" виконував функцію карантинної зони, куди заганяли всіх, хто відмовлявся ставати "малоросом". Це була спроба стерти суб'єктність, переконати світ і самих українців, що їхньої нації не існує, а є лише купка відступників, отруєних ідеями давно померлого гетьмана.

Звідки з'явилися "мазепинці", "петлюрівці" та "бандерівці": дивіться відео otaman2014

Як більшовицька машина терору вигадала нові терміни для стирання нашої ідентичності?

Коли у 1917 році імперія Романових розсипалася, на історичну сцену вийшла Українська Народна Республіка. Тодішній український рух був абсолютно синхронним із загальноєвропейським процесом розпаду імперій та утворення національних держав. Тим часом нові господарі Кремля, більшовики, швидко зрозуміли, що старий ярлик "мазепинці" звучить надто архаїчно для епохи індустріалізації та пролетарських революцій. Їм потрібен був новий "монстр", який би виправдовував червоний терор – і тоді народився "петлюрівець".

Симон Петлюра, який очолив збройну боротьбу за незалежність, став ідеальною мішенню для радянської пропаганди. "Петлюрівця" сконструювали з диявольською майстерністю, штучно роздуваючи його масштаб – ярлик поєднував звинувачення у буржуазному націоналізмі, контрреволюції та бандитизмі, але це ще не все. Якщо "мазепинець" був зрадником царя, то "петлюрівець" став ворогом усього "прогресивного людства" – класовим ворогом, якого потрібно було знищити фізично.

Слово "петлюрівець" означало смертний вирок без суду і слідства. Цей ярлик дозволив більшовикам замаскувати класичну колоніальну війну проти України під класову боротьбу – Москва знищувала українську інтелігенцію, офіцерство та заможне селянство не за соціальні погляди, а за національну приналежність. Згодом, у 1930-х роках, тавро "недобитих петлюрівців" стало частиною ідеологічного обґрунтування для Голодомору – мільйони селян були приречені на голодну смерть, оскільки імперія бачила у них носіїв того самого гену незалежності, який вона маркувала іменем Петлюри.

Але найстрашнішим виявився третій етап цієї еволюції ненависті. У горнилі Другої світової війни, коли зіткнулися два найкривавіші тоталітарні режими ХХ століття, український рух опору дістав нове ім'я – "бандерівці". Степан Бандера та Організація українських націоналістів стали для Москви абсолютним фантомним жахом. Радянська пропаганда вклала колосальні ресурси у демонізацію цього терміну. "Бандерівець" став синонімом абсолютного зла, фашизму та жорстокості. Цей ярлик використовували у КДБ для виправдання масових депортацій до Сибіру, розстрілів та багаторічного ув'язнення дисидентів у таборах ГУЛАГу.

Унікальність ярлика "бандерівець" полягала ще й в його здатності до мутації. Він не просто пережив розпад Радянського Союзу – "бандерівців" дбайливо підняв із попелу режим Володимира Путіна у ХХІ столітті. Російська пропаганда відірвала це слово від будь-якої історичної реальності – воно до початку повномасштабного вторгнення у 2022 році у російському лексиконі означало вже просто "українець, який відмовляється бути росіянином і хоче жити у демократичній Європі".

Найпримітніше, що еволюція цих ярликів ненависті від мазепинців через петлюрівців і до бандерівців не була випадковою зміною політичних термінів. Це була цілеспрямована, багатовікова стратегія дегуманізації українців. Росія створювала ці ярлики, щоб не дивитися в очі реальності – українська нація існує, вона має власну волю і власну історію. Кожен новий ярлик ставав дедалі істеричнішим, відбиваючи зростання страху імперії перед неминучою втратою контролю. Та історія розставила все по своїх місцях – Мазепу, Петлюру та Бандеру ми знаємо як борців за свободу, тоді як сама Росія, захлинувшись ненавистю, втратила своє місце у цивілізованому світі.