Оновлений посібник «Медіаправо»: що варто знати журналістам

У Києві презентували оновлений посібник «Медіаправо», підготовлений Могилянською школою журналістики НаУКМА за підтримки Проєкту Ради Європи «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні — фаза II». У презентації взяли участь автори видання — адвокатка та медіаекспертка Наталія Петрова і медіаюрист Вячеслав Якубенко, а також старша проєктна співробітниця Проєкту Ради Європи «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні — фаза II» Олена Демченко.

Під час презентації обговорили, які зміни ввійшли до посібника, перша версія якого з’явилася ще у 2007 році. Також ішлося про зміни в українському медійному законодавстві, ризики журналістської роботи та захист від SLAPP-позовів.

Завантажити посібник можна за посиланням.

Олена Демченко вважає, що українським журналістам критично не вистачає юридичної підтримки, і не всі громадські організації можуть надавати таку підтримку безплатно. Саме тому журналістам потрібно знати свої професійні права.

«Цей посібник є значно більшим, ніж просто навчальним матеріалом. Він показує майбутнім журналістам правову екосистему, в якій працюють сучасні медіа. Особливо важливо, що посібник починається не просто з переліку законів, а з еволюції українського медіазаконодавства та європейського контексту української правової системи. Для Ради Європи це принципово важливо», — сказала Олена Демченко.

Старша проєктна співробітниця Проєкту Ради Європи «Захист свободи слова та свободи медіа в Україні — фаза II» Олена Демченко

Вона додала, що матеріали цього посібника містять розділи про свободу вираження поглядів, відповідальність журналіста, правові ризики журналістської діяльності, співвідношення статей 6 і 10 Європейської конвенції, журналістські розслідування та правові форми захисту порушених медійних прав. Тобто посібник не просто пояснює майбутнім журналістам, які права вони мають, а допомагає їм зрозуміти, що робити, коли ці права порушують.

«Ще один дуже важливий для нас напрямок роботи — протидія зловживанню правовими механізмами для тиску на журналістів і медіа, — каже Демченко. — У посібнику є окремий розділ про SLAPP — стратегічні позови проти участі громадськості. Це тема не була новою для України, але не мала напрацьованих і затверджених у законодавчій площині механізмів захисту журналістів і громадських активістів. Сьогодні ми вже говоримо про конкретний український законодавчий пакет для протидії таким зловживанням».

За її словами, у цьому посібнику SLAPP розглядається не ізольовано. Він поданий у ширшому контексті захисту честі та репутації, права на приватність, права на відповідь, відповідальності за поширення інформації та можливостей судового захисту.

«Для майбутнього журналіста це надзвичайно важливо: розуміти не лише своє право на свободу вираження, а й правові наслідки професійних рішень», — підсумувала Олена Демченко.

Адвокатка і медіаекспертка Наталія Петрова розповіла, що у першому посібнику 2007 року було допущено багато прогалин. У новій версії вже врахована еволюція українського національного законодавства й ухвалення профільного Закону «Про медіа», який, за її словами, усунув суперечності та ввів стандартизовану термінологію.

Співавторка посібника «Медіаправо» Наталія Петрова

«Дуже важливо, що була переглянута остання за всі майже 20 років практика Європейського Суду з прав людини за статтею 10. Там є розділи про співвідношення свободи вираження поглядів і права на повагу до приватного життя, співвідношення права на свободу вираження поглядів і права на повагу до презумпції невинуватості. Надзвичайно важливо.

Ми спостерігали дуже багато проблем і дилем. І це те, про що ми також пишемо у посібнику, бо журналісти вразливі. Коли вони працюють усередині медіа, дуже важливо, щоб менеджмент також практикував свободу всередині медіа, де вони працюють. Щоб були редакційні статути, там, де вони вимагаються законом, де вони передбачені. Щоб там було все це записано і гарантовано, але не лише на папері, а щоби практика відповідна була», — каже Наталія Петрова.

У посібнику Наталія Петрова також описала випадки, з якими стикалася особисто під час роботи з медіа. Зокрема, йшлося про ситуації, коли редактори відмовлялися брати на себе відповідальність за опубліковані матеріали та «здавали» журналістів. Вони залучали додаткових адвокатів, які розкривали псевдоніми авторів або називали їхні імена, якщо матеріали виходили без зазначення авторства. Це створювало проблему солідарної відповідальності: суд міг покласти обов’язок відшкодувати шкоду не лише на медіа, а й особисто на журналістів.

Наталія Петрова також звернула увагу на розділ у посібнику, присвячений SLAPP-позовам: «Такі позови не мають наміру захистити законні інтереси. У них наміри покарати тих, хто поширив цю інформацію. Коли захищають своє добре ім’я — це одна тема. Коли під приводом захисту доброго імені є намір покарати видання — оце ганебна практика».

Окремий розділ посібника, як розповіла медіаекспертка, присвячений важливості залучення до правового захисту медіасектору фахових медіаюристів. На її думку, цими питаннями мають займатися люди, які знають специфіку роботи журналістів, розуміють правові нюанси та можуть ефективно захищати їхні інтереси.

«Тому я проводжу таку лінію: раніше чи пізніше, коли виникають проблеми, позови закінчуються, справи в суді закінчуються, а життя продовжується. І дуже важливо, аби журналісти почувалися захищеними, аби журналістів поважали їхні роботодавці, аби журналісти знали свої права, і тоді вони будуть менш вразливими від будь-яких зловживань на їхню адресу», — підсумувала Наталія Петрова.

Вячеслав Якубенко говорить, що видання «Медіаправо» — це не лише навчальний посібник із медіаправа. На його думку, воно водночас містить важливу частину курсу правознавства для майбутніх журналістів, тобто базові знання з права для людей, які не є юристами.

Співавтор посібника Вячеслав Якубенко

«З моєї журналістської діяльності, коли я ще не мав відношення до права, до юриспруденції, часто не було зрозуміло, як усе-таки чітко розділяти, зокрема, закони і підзаконні акти. Начебто зрозуміло, що закон — це закон, якщо Кабмін прийняв законний акт. Але коли доходить до слова “кодекс”, то в багатьох просто викликає якийсь ступор.

Тому тут дуже детальний спеціальний розділ, який, об’єктивно кажучи, не входить до медіаправа, але це дійсно необхідно людині, яка займається журналістикою, незалежно від того, чи був в університеті цей формальний курс, який називається “Правознавство”. Він теоретично має бути в усіх, але викладається суто символічно», — сказав Вячеслав Якубенко.

Ще однією важливою складовою посібника він називає конституційне право. За його словами, у виданні детально розписано співвідношення й повноваження різних гілок влади.

Окрім того, Вячеслав Якубенко вважає, що цей посібник може стати настільною книгою і для адвокатів-практиків і медіаюристів, адже тут систематизовані прецеденти, зокрема найновіша практика Європейського суду з прав людини.

Учасники презентації

«Вони (прецеденти) не просто тут перераховані, вони згруповані в певну систему. І не треба щось винаходити від себе, шукати, які там були прецеденти та які з них можна робити висновки. Тут уже є висновки, їх можна використати в різних ситуаціях», — каже він.

Він також згадав попереднє видання, з публікації якого минуло вже 19 років. Але, за його словами, потреба в оновленні була не лише через зміну українського законодавства, а й через прогрес практики загалом: «Дійсно, прийняття Закону “Про медіа” можна порівняти з революцією в нашій сфері. Але багато в чому змінюється взагалі ставлення до права, ставлення до свободи вираження, наприклад, у суддів Європейського суду. Там змінюються генерації цих суддів, змінюються погляди, вони не є чимось таким закостенілим. Вони намагаються відображати настрої суспільства.

Ну, наприклад, у посібнику є розділ про доступ до інформації. Коли з’явилося це поняття, всі, зокрема й судді, й уряди країн ще в 1950-х роках були переконані, що право на інформацію є лише негативним правом (права, що охороняють особу від впливу та втручання влади, — “ДМ”). Обов’язок держави — лише не заважати. Якщо хтось хоче отримати якусь потрібну йому інформацію, навіть суспільноважливу — це його проблеми, як він її отримає. Головне, щоб держава, не вставляла палки в колеса.

 Автори «Медіаправа» Вячеслав Якубенко і Наталія Петрова

Але це поступово змінювалося. Прийшов час, коли Європейський суд із прав людини сказав: добре, але якщо йдеться про інформацію про людину, як можна від неї приховувати це? І Європейський суд до цього прийшов навіть не через розуміння свободи вираження, не через 10-ту статтю Європейської конвенції, а через восьму статтю, що це право на приватність. Про людину збирають якусь інформацію, а вона не знає, не розуміє, про що».

Пізніше, за його словами, змінювалися погляди на інші важливі теми. Зокрема, з’явилося розуміння, що є екологічна інформація, яка є важливою в багатьох випадках для фізичного виживання людей, здорового довкілля та якісного життя.

Вячеслав Якубенко каже, що на сьогодні багато в чому право вже перебуває на межі між негативним і позитивним. І більший крен навіть до позитивного права, коли держава зобов’язана від свого імені надавати людям усю необхідну інформацію в ключових сферах, які людині необхідні.

«Єдине, я маю зробити застереження. Попри те, який цей підручник класний, глибокий, усе-таки варто розуміти, що журналіст не може замінити фахівця, не просто юриста, а медіаюриста.

Це елементарне питання виживання журналістів у нашому сучасному морі хижаків. Це стосується будь-якого видання, яке пише на якісь гострі теми. Це стосується будь-якого журналіста-розслідувача, адже це найбільша сфера і жанр, який викликає до себе найбільше позовів.

Якщо провести аналогію з медициною, то цей посібник — певною мірою лише порадник із домедичної підготовки. Зверніться до юристів і отримайте попередню юридичну експертизу того матеріалу, який ви збираєтесь опублікувати або випустити в ефір. Є багато варіантів, вони часто є безплатними. Залишилися громадські організації, які мають певне фінансування. Тому знайдіть таку можливість», — підсумував Вячеслав Якубенко.

Фото надані організаторами