Чому автор "Чорного квадрата" називав себе українцем, а режим Сталіна боявся його робіт

Його авангардний супрематизм став універсальною мовою космічного масштабу, що випередила свій час на десятиліття. Проте за фасадом всесвітньо відомого новатора ховалася глибока, драматична та впродовж багатьох десятиліть навмисно викривлена історія людини, чиє коріння та духовний дім були нерозривно пов’язані з Україною, і чиє життя розчавила жорстока машина радянського тоталітаризму. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому Малевич вважав себе українцем і як це відбилося у його творчості?

Казимир Малевич народився у Києві у 1879 році у родині етнічних поляків. Проте сформували його візуальний світогляд не міські салони чи академічні майстерні, а мальовничі українські села Поділля, Харківщини та Сумщини, де працював його батько-цукровар. Малий Казимир зростав у середовищі, просякнутому яскравими кольорами народних вишивок, розписів традиційних сільських хат та естетикою українського побуту.

Як зазначав сам митець в автобіографічних нотатках, саме народні майстрині з українських сіл навчили його відчувати глибину кольору, геометричну гармонію та формальну ритміку. Він бачив у селянському мистецтві не просто побутову прикрасу, а вищий прояв живої, первинної емоційної виразності.

До того ж Малевич вільно спілкувався українською мовою, писав нею листи та мистецтвознавчі статті, а під час заповнення офіційних анкет радянських органів у 1920-х роках свідомо та неодноразово вказував свою національність як "українець". Коли політичний тиск і цензура у Москві та Ленінграді стали нестерпними, Малевич шукав професійного та творчого порятунку саме в Києві.

У період із 1928 по 1930 рік Казимир викладав у Київському художньому інституті, створюючи потужний осередок світового авангарду разом із Віктором Пальмовим та Олександром Богомазовим. Його зв'язок з Україною був не просто біографічним фактом або випадковістю – це був фундамент його колірної філософії, джерело натхнення та основа його внутрішньої ідентичності.

Цікаві факти про життя і творчість Казимира Малевича: дивіться відео IstoriyaBezMifiv

Як радянський тоталітарний режим зламав долю митця та знищив його кар'єру?

Тоталітарній системі Йосипа Сталіна не були потрібні вільні митці, здатні мислити безмежними абстрактними категоріями. Зі зміцненням сталінської диктатури наприкінці 1920-х радикальне новаторство було тавроване як "буржуазний формалізм" та "декадентство". Радянська влада вимагала від митців беззастережного підпорядкування єдиному дозволеному стилю – так званому соціалістичному реалізму, що мав слугувати виключно інструментом пропаганди та ідеологічного контролю над масами.

У 1930 році спецслужби ОДПУ заарештували Малевича. Його піддали тривалим жорстоким допитам і катуванням у в'язниці, звинувачуючи у шпигунстві для Німеччини. Перебування під арештом завдало непоправного удару фізичному та психологічному здоров'ю Казимира. Радянські каральні органи вимагали від художника повністю зректися супрематизму й повернутися до класичної фігуративності, які імпонували імперським смакам партократії.

Після звільнення виснажений Малевич дійсно повернувся до зображення людських постатей, але цей пізній період його творчості став моторошним свідченням трагедії суспільства. На полотнах з'явилися безликі селяни – фігури без облич, без очей і без рота. Це були пророчі образи українського селянства, позбавленого голосу, власної землі та життя у результаті примусової колективізації та штучного Голодомору.

Зрештою, творча кар'єра художника була фактично знищена – йому забороняли виставлятися, позбавили можливості працювати за фахом, а його революційні роботи вилучили з музейних експозицій і закрили у спецсховищах. Фізично зламаний тортурами та тяжкою хворобою, Казимир Малевич помер у 1935 році.

Упродовж багатьох десятиліть радянська пропаганда намагалася або приректи спадщину Малевича до забуття, або привласнити його здобутки під маркою "російського авангарду". Проте сучасний міжнародний науковий консенсус повертає справжній контекст його життя – Малевич був геніальним візіонером, чиє мистецтво викристалізувалося в українському культурному просторі й було розп'яте лещатами тоталітарного режиму.