Удари вглиб Росії та атаки на Київ: чи перетворюється логістика на головну ціль війни

Україна продовжує системно бити по військовій, логістичній та енергетичній інфраструктурі Росії, намагаючись послабити її здатність вести війну. Удари по авіабазах, ракетних установках, підприємствах оборонно-промислового комплексу та нафтовій інфраструктурі мають не лише тактичний, а й стратегічний ефект. Водночас Росія намагається реагувати на ці дії атаками по українській критичній інфраструктурі, зокрема київських мостах, однак далеко не всі такі удари здатні завдати реальної шкоди.

Військовий експерт та полковник запасу Роман Світан для 24 Каналу пояснив, яке стратегічне значення має удар по авіабазі «Ханська» поблизу Майкопа та як він може вплинути на російську систему ППО на півдні. Він також розповів, навіщо Росія атакує київські мости, які альтернативи можна використовувати для переправ через Дніпро, а також наскільки болючими для російської армії та економіки є удари по виробництву ракет, пускових установках «Іскандерів» і нафтовій інфраструктурі.

Стратегічне значення удару по авіабазі "Ханська"

Збройні сили України 4 жовтня завдали прицільного удару по військовій авіабазі "Ханська" поблизу Майкопа (Республіка Адигея). Цей об'єкт росіяни активно використовують як тактичний аеродром підскоку та транзитний вузол для армійської авіації.

Світан наголосив, що головне завдання російських гелікоптерів, що базуються там, – перехоплення українських безпілотників, які прямують на Північний Кавказ (зокрема, на аеродром Моздок), до Каспійського моря, а також прикриття напрямків на Новоросійськ, Туапсе та Сочі. Під атаку авіабаза потрапила не вперше.

Знищення аеродромно-технічного обладнання, складів паливно-мастильних матеріалів, систем радіозв'язку та радіолокаційних станцій на цій базі виконує ключове стратегічне завдання. Українські сили фактично прорубують коридор у російській системі протиповітряної оборони.

Утворюється "вікно можливостей" тривалістю близько тижня – саме стільки часу знадобиться російському командуванню, щоб стягнути нові засоби ППО та відновити перекриття повітряного простору. Це свідчить про планомірну підготовку до ще масштабніших атак на південному напрямку, від Кримського мосту до Каспію.

Чому Росія атакує мости в Києві

Російське військово-політичне керівництво усвідомлює загрозу для своїх ключових логістичних артерій. Останні спробиатакувати мостичерез річку Дніпро в Києві є прямою, хоч і панічною, реакцією на українські дії. Російський диктатор має специфічний психотип і добре пам'ятає успішний удар по Кримському мосту, який стався саме в період його дня народження. Очікуючи повторення такого сценарію, Кремль намагається діяти на випередження шляхом залякування.

Удари по київських мостах, як зазначив військовий експерт, наразі нагадують "дряпання". Ці інфраструктурні об'єкти зводилися за часів Радянського Союзу з урахуванням багаторазового запасу міцності. Вони розраховані на виживання навіть в умовах застосування тактичної ядерної зброї потужністю до 10 кілотонн.

Відповідно, бойова частина дрона-камікадзе вагою 50 кілограмів здатна лише пошкодити покриття, але не зруйнувати конструкцію. Навіть масовані ракетні удари не гарантують знищення таких мостів, що доводить тривалий досвід обстрілів Антонівського мосту на Херсонщині з систем HIMARS.

Тому нинішні дії Росії – це не реальна військова операція зі знищення логістики, а інформаційно-психологічний анонс. Ворог намагається показати, що здатен дістати до критичної інфраструктури столиці, сподіваючись, що це змусить Україну відмовитися від планів щодо Кримського мосту.

Альтернативна логістика: як убезпечити переправи

Попри високу міцність стаціонарних мостів, в умовах війни держава повинна мати надійні альтернативні шляхи перетину великих річок. Популярна ідея встановлення понтонних переправ для цивільних потреб є хибною. Понтон – це вкрай вразлива ціль. Достатньо одного влучання дрона з невеликою бойовою частиною, щоб зруйнувати зчеплення. Після цього течія річки просто розірве конструкцію. Крім того, понтонна переправа демаскує себе і миттєво стає мішенню для ворожої артилерії чи авіації.

На думку Світана, оптимальним рішенням для забезпечення руху цивільного транспорту та аварійних служб є створення поромних переправ. Для цього необхідно облаштувати дебаркадери (пристані) на обох берегах річки, підготувати під'їзні шляхи та, за потреби, поглибити фарватер. Кілька катерів, що штовхають баржі, здатні забезпечити безперебійну логістику. Пором у русі є складною ціллю для балістики чи дронів, а наявність достатньої кількості барж робить таку систему стійкою до точкових ударів.

Удар по виробництву ракет та пускових установках

Окрім авіації, українські сили почали прицільно бити по реперних точках російського військово-промислового комплексу. Атака на Калузький радіоламповий завод, який постачає компоненти для крилатих ракет Х-101, є частиною ширшої стратегії розриву логістичних ланцюжків виробництва зброї. Хоча для знищення таких капітальних радянських будівель з підземними цехами ефективнішими є ракети, а не дрони, точкові влучання у вузли енергозабезпечення, насосні станції чи кисневі цехи здатні на тривалий час паралізувати роботу підприємства.

Ще одним вагомим досягненням стало знищення пускових установок балістичних ракет "Іскандер-М" у Брянській області. Росія має обмежену кількість таких систем – у прикордонній зоні їх налічується лише кілька десятків.

Складність полювання на них полягає у високій мобільності: установка швидко розгортається, здійснює пуск і залишає позицію. Успішне ураження свідчить про наявність в українських операторів прямого радіоканалу та засобів оперативного наведення на відстані 150 – 180 кілометрів. Використання важких дронів-маток, які можуть нести на собі менші дрони-перехоплювачі, дозволяє виявляти та знищувати російські ракетні комплекси безпосередньо під час їхнього розгортання або одразу після стрільби.

Системне знищення російської нафтопереробки

Паралельно з ударами по військових базах, Сили оборони продовжують методично вибивати економічне підґрунтя російської машини війни. Атака на лінійно-виробничу диспетчерську станцію (ЛВДС) у Самарській області є показовим прикладом зміни підходів. Цей об'єкт за своїм значенням дорівнює середньому нафтопереробному заводу, оскільки здатен зберігати понад півтора мільйона тонн нафти.

ЛВДС виконує роль демпферного вузла, який перерозподіляє нафту із Західного Сибіру на європейську частину Росії, забезпечуючи роботу трубопроводів. Знищення резервуарів ємністю 50 тисяч тонн завдає непоправної шкоди, адже їх будівництво триває роками і коштує сотні мільйонів доларів.

Головна мета таких ударів – не просто спалити паливо, а змусити російську нафтогазову систему зупинити видобуток. Якщо одночасно вивести з ладу кілька ключових НПЗ та диспетчерських станцій, Росії просто нікуди буде дівати видобуту нафту. Зупинка ж свердловини в російських кліматичних та технологічних умовах часто означає її остаточну втрату. Наразі російський видобуток вже знизився орієнтовно на 10%, і подальші скоординовані удари дронами здатні критично перевантажити всю логістичну ланцюжок ворога.