Від 12% до 0% ВВП: як війна змінює роль ГМК в економіці

Для відновлення галузі потрібні міжнародне фінансування, розв’язання логістичних проблем і покращення доступу до ринку ЄС. Війна негативно вплинула на економіку України загалом і на гірничо-металургійний комплекс зокрема. Втрата підприємств, персоналу, скорочення обсягів виробництва призвели до зменшення внеску ГМК у ВВП України з 12,0% у 2018 році до 5,5% у 2025 р. Зайнятість у ГМК і суміжних галузях скоротилася на 55,8% — приблизно до 300 тис. осіб. Ці показники описують звуження промислової бази, яка забезпечує робочі місця та надходження коштів до бюджетів різних рівнів, пише GMK Center.

Скорочення виробництва й експорту перетворює втрати промисловості на макроекономічний ризик. Руйнування «Азовсталі» та ММК ім. Ілліча в Маріуполі позбавило країну близько 40% сталеплавильних потужностей. Експорт сталевої продукції скоротився з $11,1 млрд у 2021 році до $2,9 млрд у 2025-му, експорт залізної руди — з $6,8 млрд до $2,3 млрд. Підприємства працюють в умовах обстрілів, перебоїв з електропостачанням та ускладнення логістики. Вимушена перебудова маршрутів після блокування портів збільшує витрати, знижуючи конкурентоспроможність української продукції. Навіть там, де виробництво збереглося, працювати й продавати продукцію стає все складніше.

Інвестиції галузі знизилися з $2,0 млрд у 2021 р. до $0,7 млрд 2022-го і $0,9 млрд у 2025 р., а податки — з $3,5 млрд до $1,3 млрд і $0,9 млрд відповідно. В умовах війни підприємства відмовилися від програм розвитку і вкладають кошти переважно у підтримку наявних потужностей. Менші податкові платежі обмежують ресурси для державних і місцевих потреб. Для промислових громад це означає менше можливостей для підтримки соціальних закладів і місцевої інфраструктури.

Російські атаки пошкодили активи основних українських металургійних підприємств: «Запоріжсталі», «Каметсталі», «АрселорМіттал Кривий Ріг», «Інтерпайпу». Для відновлення їхньої роботи та збереження потенціалу металургійної галузі потрібно:

• досягти деескалації військової ситуації в Україні;
• відновити роботу портів і морського експортного коридору;
• запустити фонд для відновлення металургії за аналогією з фондом відновлення енергетики, який фінансують міжнародні фінансові організації;
• надати доступ великим промисловим компаніям до інструментів європейського фінансування для відновлення виробництва, зокрема Ukraine Facility;
• створити механізм страхування військових ризиків;
• завдяки переговорам із ЄС досягти скасування СВАМ та імпортних квот для України;
• активно застосовувати інструменти торговельного захисту внутрішнього ринку проти імпорту, що постачається за неринковими цінами;
• провести перемови щодо створення спеціальної міжнародної програми підтримки української залізничної логістики;
• забезпечити пріоритетний доступ до локомотивів УЗ у прифронтовій зоні, щоб організувати вивезення продукції;
• збільшити обсяг електроенергії, який державна генерація продає через спеціальні довгострокові аукціони, а також встановлювати меншу стартову ціну на торгах (застосовувати дисконт до цін на спотовому ринку).

Наразі українська металургія потребує невідкладної підтримки для відновлення — від її роботи залежать експортні надходження, зайнятість населення, податкові доходи й розвиток громад. З огляду на масштаб поточних викликів, держава та міжнародні партнери повинні докладати для підтримки металургійної промисловості не менших зусиль, аніж для відновлення енергетики. Без комплексних рішень у сфері фінансування, логістики, енергозабезпечення і доступу до ринків ця стратегічна базова галузь української економіки ризикує припинити діяльність.