ППО України може змінитися назавжди: як створити бар'єр проти російських атак

Система протиповітряної оборони України потребує концептуального перезавантаження. Замість точкового прикриття окремих об'єктів, держава має переходити до периметральної, а згодом і бар'єрної системи захисту, яка знищуватиме російські дрони та ракети ще на підступах до міст або навіть за межами країни.

Військовий експерт та полковник запасу Роман Світан для 24 Каналу детально розібрав механізми, які дозволять ефективно закрити українське небо.

Як Україні захистити міста від повітряних атак?

Встановлення кулеметних турелей у містах, зокрема в Києві, є вимушеним кроком, який вирішує лише локальні завдання.

Радіус дії такої турелі становить близько півтора кілометра. Вона здатна захистити конкретну опору моста чи окрему будівлю, але не може закрити сотні тисяч квадратних кілометрів території України.

Це класичний приклад об'єктової системи ППО. Росіяни свого часу пішли цим шляхом, піднімаючи комплекси "Панцир" на дахи висоток у Москві. Проте така забазована система стає ідеальною мішенню для балістичних ракет, координати якої заздалегідь відомі.

Концептуальне вирішення проблеми полягає у винесенні периметра оборони за межі міст. Ворожі безпілотники взагалі не повинні залітати в урбанізовані зони. Їх необхідно перехоплювати на підходах, створюючи багатошарове кільце на базі зенітно-ракетних комплексів малої дальності.

У перспективі цей периметр має бути відсунутий безпосередньо до лінії фронту та державного кордону, формуючи суцільний бар'єр. Турелі ж мають виконувати допоміжну функцію – прикривати самі ЗРК від атак низьколітаючих дронів, поки комплекси працюють по цілях на дальностях 10 – 12 кілометрів.

Як змінюється українська ППО: дивитись відео

Авіаційна компонента та дешеві ракети

Основним інструментом боротьби з масованими нальотами російських дронів має стати авіація, озброєна недорогими ракетами.

Використання авіаційних гармат, таких як M61 Vulcan на винищувачах F-16, є радше резервним варіантом. Оптимальний засіб – це некеровані авіаційні ракети типу Hydra, дообладнані системами лазерного наведення (APKWS). Це найдешевші боєприпаси, які дозволяють ефективно мінусувати ворожі цілі.

Один винищувач F-16 здатен нести підвісні гондоли з блоками, що вміщують понад сорок таких ракет. За один виліт літак може знищити десяток і більше російських безпілотників, просто заходячи їм у задню напівсферу та відпрацьовуючи по лазерній доріжці.

Подібна тактика може застосовуватися не лише на західних бортах, але й на радянських МіГ-29 чи Су-27 за умови відповідного дообладнання.

Окрему нішу в цій системі повинна зайняти легкомоторна авіація. Навчально-бойові літаки, такі як чеські L-39 або британські Hawk, мають достатню швидкість (500 – 600 км/год) для перехоплення дронів. Година польоту такого борту коштує на порядок дешевше, ніж повноцінного винищувача, що робить їх ідеальним інструментом для роботи в середньому ешелоні оборони.

Як може допомогти НАТО?

Найбільш надійним способом захисту західних регіонів України є перехоплення російських цілей силами сусідніх держав НАТО, зокрема Польщі.

З військової точки зору, збивати крилаті ракети над власною територією небезпечно через ризик падіння уламків. Тому логічним кроком для Варшави є знищення російських об'єктів ще в повітряному просторі України.

Цей механізм вже успішно працює на Близькому Сході, де американські бази в Йорданії перехоплюють цілі, що летять у бік Ізраїлю, за межами ізраїльського кордону.

Якщо НАТО ухвалить рішення про забезпечення безпеки своїх рубежів на глибину 100 кілометрів, це автоматично накриє захисною парасолькою значну частину заходу України. Така буферна зона дозволить убезпечити ключові українські аеродроми. Після знищення кількох десятків ракет росіяни просто припинять планувати маршрути через ці регіони.

Для реалізації цього сценарію необхідна не лише політична воля, але й тісна взаємодія на рівні авіаційних фахівців. Військові мають розробити спільну концепцію розподілу зон перехоплення та управління безпекою, яка згодом ляже на стіл політикам як готове до підписання рішення. Це вимагає сучасного підходу до управління Повітряними силами та залучення командирів, які мають досвід роботи з натівськими структурами та платформами.