Навіщо у Криму будували надсекретну базу підводних човнів, здатну витримати прямий ядерний удар

Аналітики з Пентагону у США та британського Вайтголла ретельно вираховували вектори потенційних ударів, та, звісно, розуміли, що Чорне море є м'яким підчерев'ям СРСР – і водночас трампліном для загрози південному флангу НАТО. Саме у цей час, ховаючись від об'єктивів американських літаків-розвідників U-2, у надрах кримської гори Таврос почав народжуватися один із наймонументальніших і найпохмуріших проєктів епохи – Об'єкт 825 ГТС. 24 Канал розповість про це трохи докладніше.

Чому саме тиха чорноморська бухта у Криму стала епіцентром ядерної параної?

Чорноморський регіон нині знову перетворився на арену жорсткого геополітичного протистояння, тож історія Об'єкта 825 ГТС вже не має вигляд просто релікта минулого – це радше моторошне нагадування про те, на що здатна людська цивілізація, керована страхом тотального знищення. Річ у тім, що там була не просто військова база, а цілий підземний поліс, висічений у суцільній скелі з єдиною метою – пережити кінець світу і завдати удару у відповідь.

Місце обрали завдяки бездоганній географії, яку природа створювала мільйони років. Балаклавська бухта – це унікальний геологічний феномен, вона має вузький звивистий вхід, який робить її абсолютно непомітною з відкритого моря. Навіть з відстані кількох сотень метрів здається, що перед вами просто суцільний скелястий берег, тобто ця локація є ідеальним природним камуфляжем.

Не менш зрозумілою є й причина визначеного часу будівництва. Коли після Другої світової війни Туреччина вступила до НАТО, втримуючи контроль над протоками Босфор і Дарданелли, Чорноморський флот СРСР опинився у стратегічній пастці, відтак радянському командуванню була потрібна база, яка б гарантувала виживання підводних човнів навіть за прямого ядерного удару з боку Сполучених Штатів.

Інженерне завдання, поставлене перед будівельниками у 1953 році, межувало з фантастикою. З надр гори Таврос вивезли понад 120 тисяч тонн скельної породи, причім робили це тільки вночі, а породу топили у відкритому морі, щоб не привертати увагу іноземних супутників та шпигунів. Товщина залізобетонних склепінь там сягала кількох метрів.

У підсумку базі присвоїли перший ступінь протиатомного захисту – це означало, що підземний комплекс міг витримати пряме влучання ядерної боєголовки потужністю до 100 кілотонн, що приблизно в 5 чи й 7 разів потужніше за бомбу, скинуту на Хіросіму. Гора мала поглинути енергію вибуху, зберігши всередині життя тисяч людей та боєздатність смертоносних машин.

Цікаві факти про Об'єкт 825 ГТС для підводних човнів у Криму: дивіться відео AIHistory-Ukraine-World

Яку роль Об'єкт 825 ГТС у горі Таврос мав відіграти у Третій світовій війні?

У термінології західних стратегів часів Холодної війни існувало поняття Mutually Assured Destruction (MAD) – доктрина гарантованого взаємного знищення. Так от, балаклавська база була фізичним втіленням цієї доктрини.

Її головним завданням було забезпечення "другого удару" – якщо Вашингтон чи Лондон приймали рішення про превентивний ядерний удар, і поверхня землі перетворювалася на радіоактивний попіл, Об'єкт 825 ГТС мав ізолюватися від зовнішнього світу, а автономна система життєзабезпечення дозволила б трьом тисячам людей виживати під землею упродовж місяця.

Усередині гори ховався гігантський водний канал у понад 600 метрів і сухий док. База була розрахована на обслуговування дизель-електричних підводних човнів проєктів 613 та 633 (за класифікацією НАТО – Whiskey та Romeo). Ці субмарини, хоч і не були атомними, несли на борту торпеди з ядерними боєголовками, а для зберігання цього арсеналу існував навіть окремий, ще більш засекречений сектор – Об'єкт 820.

Підводні човни заходили у канал бази у підводному положенні, вночі, коли місто занурювалося у темряву. Усередині гори їх ремонтували, заправляли, завантажували ядерною зброєю, після чого вони непомітно виходили в море, готові прорватися крізь Босфор у Середземномор'я, щоб завдати удару по базах НАТО у Південній Європі.

Проте технологічний прогрес виявився швидшим за параною. З появою нових поколінь стратегічних атомних підводних човнів, які були значно більшими за розмірами (як-от класу Typhoon чи Delta за номенклатурою НАТО), балаклавський канал став для них затісним. Підземний левіафан втратив своє стратегічне значення ще до закінчення Холодної війни.

Сьогодні ми бачимо у тому об'єкті не стільки тріумф інженерної думки, скільки пам'ятник епосі, коли людство витрачало колосальні ресурси на підготовку до власного знищення. Тим часом гора Таврос і досі стоїть над Чорним морем, ховаючи у своїх холодних бетонних венах відлуння того часу, коли доля світу залежала від товщини скелі та натискання однієї червоної кнопки.