Супергеройський “Справжній детектив”: рецензія на серіал “Ліхтарі”

Часто останніми роками буває так, що гучні анонси екранізацій коміксів викликають у нас лише втомлену посмішку та передчуття чергового конвеєрного продукту з передозуванням зеленого екрана. Коли Джеймс Ґанн та HBO оголосили про запуск “Ліхтарів” (Lanterns), фанати автоматично налаштувалися на звичний космічний пафос, дорогі міжгалактичні баталії та купу CGI-вибухів. Проте автори Кріс Манді, Том Кінґ та Деймон Лінделоф вирішили піти ва-банк і зняли дещо кардинально інше — похмуру, жорстку та безкомпромісну кримінальну драму з віковим цензом TV-MA. Але чи вдалося творцям викрутити цей сміливий жанровий гібрид на повну потужність і не згаснути посеред дистанції? Нумо розбиратися!

“Ліхтарі” / Lanterns

Жанр драма, детектив, трилер, екшен, фантастика
Шоураннер Кріс Манді
У ролях Кайл Чендлер, Аарон П’єр, Келлі Макдональд, Натан Філліон, Ульрії Томсен, та ін.
Прем’єра 16 серпня 2026 року, HBO MAX

У центрі історії опиняються Джон Стюарт та Гел Джордан. Ці двоє Зелених Ліхтарів беруться за розслідування загадкового вбивства в американській глибинці, а поступово проста, на перший погляд, справа виводить героїв на значно більшу історію. Паралельно серіал розкриває їхні характери, минуле та саму природу Ліхтарів.

Перші п’ять епізодів так взагалі працюють ледь не ідеально, постійно тримаючи інтригу, додаючи розслідуванню нових загадок, а також не забуваючи дозовано розповідати та про сам перстень: що це таке, звідки він, на що готові заради нього йти люди, які усе життя стикалися з несправедливістю.

Останнє класно транслюють через Джона Стюарта. Персонажа буквально з дитинства готують бути Ліхтарем, жорстко тренують, залишають у ранньому віці в чужих районах, змушуючи дитину позбутися страху таким чином. Джон стає ледь не ідеальним солдатом, проте глибоко всередині у нього все ж не все так однозначно. І цей контраст переданий ідеально.

На противагу більш стриманому і серйозному Джону, тут є Гел Джордан, легенда коміксів про Зелених Ліхтарів. Він же у серіалі не плакатний супергерой, а глибоко травмований чоловік із хронічним вигоранням та явним посттравматичним синдромом. Він прямий, сильно балакучий, чим розізлив не одну і не дві живі душі. Але він самотній, зламаний, і зламаний ще з самого дитинства. Ця вся бравада лише прикриття його справжнього душевного стану.

Сюжет сприймається добре, особливо у перші п’ять епізодів. Як я писав вище, там є інтрига, темп наростає, дивитися справді цікаво. Проте фінальна частина сезону вийшла занадто сконцентрованою на саморефлексіях персонажів, явно більше, ніж того потребувала історія. Це не погано, тим паче що прописано це все якісно. Але темп, який і без того не надто високий, гальмує ще сильніше і майже сповільнюється.

І тут “Ліхтарі” були б приречені на провал, якби не шикарні діалоги та по-справжньому філософські роздуми героїв, які приковують увагу більше за будь-який екшен. Персонажі тут не просто обговорюють події, що відбуваються навколо них, а постійно намагаються зрозуміти себе, свої рішення, власні страхи та те, заради чого вони взагалі продовжують робити те, що роблять. Іноді саме ці розмови працюють сильніше за будь-яку екшен-сцену.

Великою проблемою для фан-бази стали певні розбіжності з каноном. Я, своєю чергою, не такий категоричний, проте навіть у мене викликала питання лінія Гела і Керолл. Це повне, радикальне переосмислення арки, яке у цій версії приводить до зовсім трагічних подій.

Лінделоф і Кінґ люблять робити такі серйозні й похмурі штуки, і драматично воно навіть пішло на користь, бо в деякому плані шокує, проте, як на мене, чіпати настільки канонічні речі не варто. Те ж саме, в принципі, можна сказати про персні, які тут виступають ледь не чимось деструктивним насамперед, що теж трохи йде всупереч канону, але, знову ж таки, в контексті серіалу має непоганий вигляд.

На противагу йому Аарон П’єр грає Джона Стюарта з непохитною армійською виправкою, за якою ховається гострий розум і внутрішня вразливість. Такі ролі — це прям його мастхев, чого вартий нещодавній “Ребел-Ридж”, де актор втілив військового у відставці.

Музика теж вдало доповнює все це, особливо в моменти напруги та розслідування. Вона не лізе на перший план, але постійно створює потрібний настрій і допомагає втримувати цю атмосферу.