Як завгодно, хоч по-суданськи

Примітка редакції. Мрії збуваються, на відміну від домовленості без двох зацікавлених сторін. Наш автор — про таку домовленість.

Потрапивши до армії, починаєш відчувати різницю між сказаним та написаним на папері. Змушений визнати, ця навичка тепер зі мною на все життя.

Тож ризикну описати те, що бачу щодня у стрічці новин, зокрема про теми миру в Україні. Або, як пише один політичний діяч, МИРУ. Є для них чудовий приклад домовленості, в якій насправді не були зацікавлені обидві сторони, і тому вона не спрацювала.

Як і зазвичай у питаннях східноєвропейської політики, краще шукати аналогії в країнах із настільки ж міцними інституціями.

Тобто в Судані.

2023 рік дав стартовий постріл для війни між Суданськими збройними силами і так званими RSF. Таку дату, як 15 квітня, місцеві жителі запам’ятають настільки ж добре, як ми — 22 лютого.

Коли воно спрацювало?

Формально обидві сили були частиною архітектури влади. Однак фактично це були дві конкуруючі між собою організації, які з усіх сил змагалися за повний контроль над державою. Таким нічого не запропонуєш, крім повної перемоги.

Суданську армію очолював Абдель Фаттах аль-Бурхан, фракцію RSF — Мохамед Хамдан Дагало, також відомий як Хемедті. Ставки вони зробили надто високі: столиця або ніщо.

Поки війна тривала свої перші тижні, обидві сторони по кілька разів оголошували короткі перемир’я. Однак вони помирали, ледве народившись.

Війна десь у полі чи в селах? Та ні. Бої вже тривали в Хартумі, Дарфурі та інших районах. Без ударів по болючих для цивільних речах? Лікарні, цивільні будівлі й гуманітарна інфраструктура зі старту опинилися під ударом. Сотні тисяч біженців. Хаос.

Чому вони так паряться?

Звісно, саме в цю історію з обох ніг увірвалися зовнішні актори. Нічого складного, насправді — лишень помирити двох непримиренних ворогів, мотиви яких ти лінуєшся навіть вивчили.

Нескладно здогадатися, що одним із таких миротворців стали США. А другу скрипку з якогось дива спробувала зіграти Саудівська Аравія.

Гуртом вони кинулися переводити переговори з рівня усних заяв про «тишу» на рівень письмових зобов’язань. Те складне завдання, про яке писав на початку тексту.

6 травня 2023 року американці та саудити урочисто оголосили про початок попередніх переговорів у Джидді. Вже 11 травня з’явилася Джиддська декларація. На відміну від нашого «питання», якісь дійсно розумні люди вчасно зрозуміли: цю війну так легко не зупиниш. Треба хоча б зафіксувати мінімальні гуманітарні правила.

Не такі вже й складні речі, насправді — захист цивільних, принципи міжнародного гуманітарного права, полегшення доступу для міжнародної допомоги, гідне поховання загиблих.

Було б логічно дочекатися на реалізацію хоча б цього списку цілей. Утім, без розуміння місцевого колориту переговорники знову поспішили.

В офіційній заяві США і Саудівської Аравії було прямо сказано: після декларації переговори мають перейти до окремої угоди про припинення вогню. Коротке, хоча б днів на десять. Повторюсь, після реалізації початкових пунктів угоди можна було б і спробувати вчинити так. Але… Ви ж самі бачите, ще нічого зробити не встигли — вже принеси й подай мир.

І це все в документі без жодних зобов’язань. Не забувайте, сама по собі декларація — суто заява про наміри. Поведінкова рамка, яка фактично нічим тиснути і не може.

Налякати нерішучістю.

Спочатку все йшло не так погано. 20 травня сторони підписали окрему угоду про припинення вогню на сім днів. Вона мала набути чинності через 48 годин після підписання.

Скажу навіть більше. Угода передбачала Monitoring and Coordination Committee — механізм, який мав отримувати повідомлення про порушення від обох сторін конфлікту, США, Саудівської Аравії, UNOCHA, МКЧХ та інших гуманітарних акторів.

І саме тут проявилася слабкість домовленості.

На папері все було гарно. Публічно описано серйозний формат: письмова угода, її конкретні пункти, міжнародні посередники, і навіть дієвий механізм моніторингу.

Однак обидві сторони не припинили використовувати паузу як частину війни. Ну не було в них таких планів.

Уже 28 травня США і Саудівська Аравія заявили, що обидві сторони істотно порушують режим. Ніхто із зазначених порушників навіть не прикидався, що його неправильно зрозуміли. Всі зацікавлені особи просто ігнорували угоду.

Суданська армія продовжувала польоти військової авіації, включно з підтвердженим авіаударом по Хартуму 27 травня. RSF далі займала помешкання цивільних, приміщення приватних підприємств і навіть громадські будівлі.

Ходити на уроки мало, треба вчитись.

29 травня SAF і RSF погодили п’ятиденне продовження угоди. Немов знущання якесь. Посередники були в захваті: вони пояснювали це необхідністю дати гуманітарним організаціям більше часу для роботи, водночас нагадуючи обом сторонам про невиконані зобов’язання.

На початку червня процес остаточно зайшов у глухий кут. США запровадили обмежувальні заходи у відповідь на порушення Джиддських зобов’язань — серед них називали мародерство, зайняття цивільних об’єктів, авіаційні й артилерійські удари та перешкоджання гуманітарній допомозі.

Вашингтон прямо визнавав: обидві сторони не виконали взяті на себе зобов’язання. Гарна ідея не зацікавила жодну з фракцій, що воювали між собою, тому залишилася гарною тільки для своїх авторів.

Ви ж такого не хочете, правда?