З миру по нитці: як держава долає «книжкову» кризу

«Детектор медіа»вже писав про кризу в книжковій галузі, що набула загрозливих масштабів протягом літа цього року, коли від прицільних ворожих обстрілів постраждали близько 30 українських видавництв, що втратили як уже надруковані книжки, так і сировину або книжкові напівфабрикати (тобто складові для друку наступних накладів). Обсяги збитків видавництв вимірюються десятками та сотнями тисяч втрачених примірників, а фінансові втрати оцінюються у суми від кількох — до кількох десятків мільйонів гривень.

Так, за офіційними даними Міністерства культури, станом на кінець вересня внаслідок ворожих ракетних атак знищено близько 13 млн книжок. Загалом же вітчизняна книжкова галузь уже втратила третину всіх книжок, надрукованих протягом 2026 року (і це не враховуючи накладів попередніх років, книжкової сировини, а також дороговартісного друкарського обладнання).

Українські видавці, що опинилися в ситуації надзвичайно гострої кризи (нічого подібного з цією галуззю не відбувалося не лише за період повномасштабної війни, але і за весь постмайданний період), нині роблять усе можливе, аби втриматися на плаву. Розпорошення складів на ще менші, релокація в безпечніші регіони (яких стає все менше), зміна механізмів логістики, прискорення руху книжки від друкарні до читача, маркетингові акції та знижки для покупців тощо — все це може покращити ситуацію, проте, на жаль, не змінити її кардинально.

Відтак очевидно, що без допомоги держави врятувати книжкову галузь буде надзвичайно складно. Міністерство культури ще у вересні заявило про активний пошук шляхів подолання «книжкової» кризи. Тоді ж уперше заговорили про ідею субсидії для книгарень на суму в 270 млн грн, через які планують «влити» державну підтримку для книжкової сфери.

Після оприлюднення проєкту бюджету на 2027 рік стало зрозуміло, що ці 270 (точніше 272) млн на субсидії для книгарень «зашили» в суттєво збільшений — із 284,9 млн грн до 667,6 млн грн — бюджет Українського інституту книги (ще 190 млн із них заклали на програму «єКнига», і 100 млн — на поповнення бібліотечних фондів). Власне, програму поповнення бібліотечних фондів держава планує відновити вперше з 2022 року (про «спільну роботу з Мінфіном над механізмом її запуску» міністерка культури Тетяна Бережна заявила ще наприкінці серпня). Проте, зважаючи на те, що бюджетний запит Українського інституту книги на цей напрямок становив майже вп’ятеро більше — 480 млн грн, питання, чи достатніми є 100 млн грн, які планує спрямувати на закупівлі для бібліотечних фондів держава, виглядає риторичним.

Повертаючись до програми субсидій до книгарень. У професійній спільноті звучали слушні запитання про те, чому держава вважає за доцільне «влити» понад чверть мільярда гривень саме в компенсацію оренди книгарням, які продовжують працювати без суттєвих втрат, замість надати їх напряму постраждалим видавництвам і друкарням? Це ж питанняставили першому заступнику міністерки культури Тетяни Бережної Іванові Вербицькому під час останнього засідання профільного комітету ВР, присвяченого бюджету на кульутру-2027. Під час цього засідання пан Іван зокрема повідомив, що міністерство вже пілотує цю програму, випробовуючи її на бюджеті в 10 млн грн (утім, запитання членів комітету, що саме має показати цей «пілот» і якими є КРІ програми, залишилося без чіткої відповіді).

І от 28 вересня стало відомо про ухвалення Кабміном постанови, розробленої Міністерством культури, що присвячена компенсації оренди для книгарень (офіційна назва документу — «Про внесення до деяких постанов Кабінету Міністрів України змін щодо надання державної субсидії розповсюджувачам видавничої продукції (книжкової продукції)».

«Продовжуємо створювати механізми для підтримки книжкової сфери — запускаємо компенсацію оренди для книгарень у невеликих громадах, — написала на своїй сторінці у фейсбуці міністерка культури, віцепрем’єрка з гуманітарної політики Тетяна Бережна. — Уряд ухвалив постанову, яку підготувало Міністерство культури. Завдяки цьому книгарні зможуть спрямувати компенсовані кошти на закупівлю книжок або оплату вже проданих видань. Таким чином підтримка дійде і до книгарів і видавництв, які швидше отримають кошти за книжки. На першому етапі програми нею зможуть скористатися книгарні, що працюють у громадах до 100 тис. жителів. Заяви (від книгарень на участь у програмі) щокварталу прийматиме Український інститут книги».

Тож що саме передбачає прийнята Кабміном постанова?

1. Ідеться про державну підтримку книгарням у вигляді субсидій на оренду та суборенду.

2. Програма передбачає кілька етапів. На першому, що стартує вже з 1 січня 2027 року, нею зможуть скористатися книгарні, що працюють у громадах, де проживають до 100 тис. людей. Тобто про книгарні зі столиці й інших великих міст наразі не йдеться.

3. Оператором програми міністерство призначило Український інститут книги (дату старту прийому заявок УІКом буде оголошено окремо).

4. Використати отримані в межах програми кошти можна на закупівлю книжок або ж оплату вже реалізованих видань.

5. Терміни виплат: перший транш виплат запланований на перший квартал 2027 року (за оренду в четвертому кварталі 2026 року). Надалі виплати відбуватимуться щоквартально.

Відтак стає трохи зрозуміліше, чому держава спрямовує 272 млн грн допомоги книжковій сфері саме на книгарні — адже за правилами програми, надалі вони мають «дістатися» саме видавництв, чиї книжки реалізують ці книгарні. Як цей задум працюватиме в реальності (а також чи станев умовах потенційної бюджетної кризи на це коштів) — імовірно, покаже вже перший квартал 2027 року.

Чи буде достатньо цих обсягів державної допомоги книжковій сфері в ситуації нинішньої гострої кризи (особливо зважаючи на те, що вона надійде не відразу, а «капатиме» щокварталу)? Очевидно, ні. І здається, Міністерство культури це також розуміє, відтак уже шукає додаткові кошти на підтримку книжкової галузі. Так, ще у вересні Тетяна Бережна на своїй фейсбук-сторінці опублікувала заклик до «партнерів, меценатів і бізнесу долучатися, аби зібрати $500 тис. на друк книжок малих видавництв». Ідеться про спільну грантову ініціативу міністерства з KSE Foundation, Українським інститутом книги та Книжковим Арсеналом.

Якщо цю суму вдасться зібрати, до умовного «фонду держпідтримки книжкової сфери» додасться ще близько 25 млн грн, що підуть уже напряму малим видавництвам — на друк нових видань. Безперечно, це важлива та потрібна ініціатива, проте і тут наразі запитань більше, ніж відповідей. Як швидко вдасться згенерувати ці кошти? Хто з залучених інституцій оперуватиме їх розподілом і якою буде механіка цього процесу? А також чому йдеться лише про малі видавництва, адже постраждали також і середні, і більші видавничі бізнеси.

Ще одним напрямком державного фінансування книжкової сфери 2027 року має статипрограма «Тисячовесна», пілотна ітерація якої цьогоріч наробила багато інформаційного шуму, а також призвела до серйозних розмов у професійному середовищі стосовно прозорості її процедур і загальної архітектури, що суттєво підважує суб’єктність профільних культурних інституцій.

Цього року літературна сфера залишилася «за бортом» «Тисячовесни», наступного ж на неї з бюджету програми в 5,4 млрд грн планують спрямувати близько 300 млн грн (і ці числа самі по собі багато говорять про пріоритети кураторів «Тисячовесни» на рівні контентних напрямків).

Проте і тут не бракує сумнівів і запитань щодо того, чи можуть книговидавці й інші фахівці книжкової сфери впевнено розраховувати на ці кошти в 2027 році. Наразі немає чіткого розуміння, якими будуть критерії оцінювання та пріоритети на рівні тем для літературного напрямку? Які саме літературні проєкти зможуть брати участь у «Тисячовесні» (чи йдеться лише про нові твори, чи і про видання вже написаних? Чи включать до програми аудіокнижки, чи йтиметься лише про паперові видання? Чи зможуть подаватися літературні фестивалі й інші формати подій?). Які моделі співфінансування тут запропонує держава? А також коли ці кошти фізично дійдуть до книжкової сфери (зважаючи, що підписання договорів із переможцями цьогорічної «Тисячовесни» й авансування проєктів-переможців уже затягується)?

Наразі спроби держави дати раду з гострою кризою в книжковій сфері нагадують класичний модус «гасіння пожеж». Є тут і очевидні плюси, як-от відновлення програми закупівель для бібліотечних фондів (навіть при тому, що вони заплановані на 2027 рік у значно меншому обсязі за заявлений Українським інститутом запит). Є і більш дискусійні, як от анонсована програма субсидій на оренду для книгарень (але з ухваленням нової постанови стали хоча б зрозумілі загальні правила та засади цієї програми). Спільна ж ініціатива зі ще кількома інституціями для пошуку $500 тис. на друк книжок для малих видавництв виглядає, як спроба розподілити фінансову відповідальність з іншими стейкхолдерами (в цьому випадку — з бізнесом) за те, чим мала б опікуватися держава.

Звісно, під час війни такі випадки непоодинокі — досить лише згадати нещодавній приклад, коли українська компанія-виробник охоронних систем Ajax Systems підтримала «Мистецький Арсенал» у відновленні історичної будівлі МА, що зазнала пошкоджень унаслідок прильоту ворожого дрона в червні. Той факт, що в нинішні складні часи відповідальні бізнес-компанії готові долучатися до порятунку важливих культурних інституцій, справді обнадіює. Проте від думки про те, що з цими інституціями (або ж цілою сферою — приміром, книжковою) було б без такої підтримки, стає трохи лячно.

Безперечно, добре, що держава нині намагається сформувати систему підтримки книжкової сфери. І за нинішніх обставин зрозуміло, чому це нагадує збирання «з миру по нитці». Проте не менш важливим за фінансовий ресурс тут лишається і цілісне бачення органом державного управління того, якою саме має бути ця система підтримки сфери. Інакше на виході ми можемо отримати не умовну зібрану по нитці сорочку — а щось геть інше.

Цей матеріал був підготовлений за підтримки Норвезького Гельсінського комітету та профінансований Норвезьким агентством з розвитку співробітництва (NORAD).

 Фото: фейсбук-сторінка Тетяни Бережної