Донбас: Майстер-клас снайпера

Я мобілізувався в 2014 році і мене поставили на посаду кулеметника. Згодом прийшла пропозиція освоїти фах снайпера і я пройшов спеціалізоване навчання. Так у мене в руках опинилася гвинтівка СВД, з якою я працював на передньому краї. В 2015 році я демобілізувався, а вже в 2017 підписав контракт і продовжив роботу снайпера.

З тих пір я працював з цілою низкою снайперських гвинтівок (Barrett M82 тощо) як по живій силі, так і по техніці. Снайперська гвинтівка українського виробництва UAR-10 дуже достойно себе показала в порівнянні з іноземними аналогами.

Найдовша дистанція, на якій я уразив ціль, склала 1020 метрів. Я завжди працював з другим номером, який слідкував за вітром та працював з обладнанням. Монотонно сидіти на одному місці і годинами відслідковувати ціль — дуже непросто. Обов’язково доводилося робити паузу, щоби поїсти, попити чи сходити в туалет. В таких ситуаціях другий номер підхоплював спостереження.

Якщо сьогодні противник знаходить місце роботи екіпажу БпЛА, то по цій точці починають працювати всі наявні засоби ураження. Так само і зі снайперами, адже ми даємо серйозні результати. Саме тому снайпери — одні з перших, хто став отримувати доплати за фах. Тож маскування в нашій професії займає десь 90% роботи.

Траплялося, що ми заходили на позицію, питали у піхоти про активність ворога на цій ділянці і нам відповідали: «Тут тихо, нікого немає і нічого не рухається». Проте ми починали спостереження і за п’ять-сім годин обов’язково виявляли переміщення противника.

Я люблю автоматичні снайперські гвинтівки. Коли працюєш з такою зброєю, знаходиш групу в п’ять-шість орків і починаєш інтенсивним вогнем по ній працювати, то вони просто не розуміють, що відбувається. Така розгубленість противника — завжди на руку.

Одного дня ми відбивали штурм під Миколаївкою на Донбасі. І коли ми поклали майже всю живу силу противника, то в одному з сусідніх укриттів почули, як росіянин почав кричати, що здається в полон. Ми його прийняли, нагодували, зав’язали очі і потім передали в інші структури.

Одна з найскладніших задач — це бій одного снайпера проти іншого. Такі полювання ставалися часто за часів АТО, ООС та в 2022-23 роках. Я неодноразово виконував такі задачі. Вибити снайпера з його засідки — дуже непросто. Може трапитись, що він засів десь у будівлі за двома стінами і веде вогонь крізь дірку в стіні діаметром в 10 см. Тож щоби його вибити, то треба повністю знищити всю цю будівлю.

Одного разу я прийшов на місце, з якого працював, і побачив, що там лежить куля 7.62, яка прошила сусідній пень. Можливо це кулеметник пристрілювався і це було випадкове попадання. А може це був і постріл снайпера, який полював за мною.

Щоби дістатися до позиції, нам доводилося пройти по три, а то і по 10 км. Все це переміщення проходило максимально скритно. При цьому з собою треба було нести гвинтівку, вага якої могла досягати 15 кг, запас патронів, обладнання (метеостанцію, далекомір, прилад нічного бачення тощо). Загалом кілограм до 30 на кожного.

Раніше снайпери на позиції намагалися тримати патрони під одягом, в теплі, адже якщо вони замерзали, то відхилялися від траєкторії. Нині ж технологія пороху така, що температура майже ніяк не впливає на політ кулі. Я не готував патрони власноруч, як буває, коли до грама вираховують кількість пороху. Я завжди користувався патронами, які видавала держава. Вони добре себе показували в бою.

Снайперська зброя потребує особливого обслуговування і ретельної підготовки. Кожні пару місяців ми їздили на полігон, щоби провести пристрілку, адже за цей час змінювався атмосферний тиск, вітер та інші погодні умови. В ході бойової роботи найскладніше прораховувати саме вітер. Адже на всій протяжності польоту кулі напрямок і сила вітру змінюється кілька разів. Тому, готуючись до пострілу я на всій цій дистанції шукав ознаки того, в якому напрямку дме вітер: листя, якийсь пакет, що зачепився за гілку, тощо. Снайпери, як і пілоти БпЛА, вивчають, де утворюються повітряні ями, як потік вітру закручується, стикаючись зі складним рельєфом, посадками чи високими будовами.

Зараз, щоби підтримувати форму, я продовжую тренуватися і стріляю для себе раз на один-два тижні.

Незважаючи на те, що лінія бойового зіткнення за рахунок дронів надзвичайно розширилася і дистанція між нами та противником збільшилася в рази, для снайпера сьогодні все одно знайдеться робота. Проте на фронті я сьогодні снайперів майже не спостерігаю. Залучати такого фахівця суто для того, щоби він відстрілював дрони в повітрі — не дуже ефективно. Відслідкувати в снайперський приціл дрон на висоті вдасться хіба, якщо він завис на одному місці. Проте снайпери — хороші стрілці, тож вони можуть збивати дрони з більш традиційної стрілецької зброї на відстані до 100 м.

Приблизно з кінця 2023 року дрони стали основною силою на фронті. Специфіка бойових дій суттєво змінилася і згодом я перейшов у батальйон безпілотних систем.