Селяни повстали, а сценарій — ні: рецензія на фільм «Месник»

Селянське повстання, середньовічна Англія, боротьба проти королівської влади та Ендрю Ґарфілд на чолі розлюченого натовпу — у нового фільму Пола Ґрінґрасса «Месник» є всі передумови для масштабної історичної драми. Та за видовищними битвами й актуальними соціальними темами ховається дещо менш амбітне кіно, ніж можна було очікувати від такого творчого складу.

«Месник» / The Uprising

Жанр драма, історічний,
Режисер Пол Ґрінґрасс
У ролях Ендрю Ґарфілд, Томасін Маккензі, Космо Джарвіс, Том Голландер, Джонні Лі Міллер, та ін.
Прем’єра 29 жовтня, 2026 року, кінотеатри
Сайт IMDb

Події фільму «Месник» розгортаються в Англії 1381 року. Країна досі оговтується від наслідків Чорної смерті, населення потерпає від бідності, непомірних податків і свавілля можновладців. Коли чергові утиски стають останньою краплею, селяни піднімають повстання та вирушають до Лондона, вимагаючи справедливості від короля Річарда II.

Здавалося б, із таким акторським складом, величезним досвідом постановника та самою історичною основою Пол Ґрінґрасс мав би створити по-справжньому епічну драму, наповнену політичними сенсами та добре розкритими персонажами. Матеріалу для цього більш ніж достатньо. Проте режисер чомусь обмежився доволі прямолінійною ходою з точки А до точки Б, не надто загострюючи увагу на героях, їхніх мотивах і складнощах самого повстання. Зрештою, усе зводиться до знайомої формули «хороші бідняки проти злих багатіїв».

І цей наратив, звісно, має під собою підґрунтя. Люди справді повставали проти несправедливості, надмірних податків і тих, хто зловживав своєю владою. Проблема в тому, що дивитися на таке протистояння в кіно вже доводилося десятки разів, а тут його ще й не намагаються розкрити з якогось особливого боку.

Режисер Пол Ґрінґрасс відомий своїм майже документальним стилем зйомки. Йому притаманні ручна камера, постійний рух, тряска, відчуття, ніби події відбуваються просто перед тобою і ти випадково опинився всередині них. У попередніх роботах режисера, наприклад у «Капітані Філліпсі», такий підхід працював дуже добре, додаючи напруги й переконливості. Тут же він виглядає максимально недоречним.

Звісно, у «Месника» є й переваги. Насамперед це динаміка. Фільм не надто дає можливість занудьгувати, адже персонажі майже постійно перебувають у русі. Вони йдуть, про щось говорять, інколи когось беруть у полон і все це на шляху до столиці. Такий підхід допомагає підтримувати темп і створює відчуття безперервного протистояння.

Інколи через швидкий монтаж і постійну тряску камери складно втримати увагу та розібратися, що саме відбувається в кадрі. Але навіть із цим недоліком сцени насильства виглядають значно ближчими до реальності, ніж звичні голлівудські постановочні бійки. Ґрінґрасс не намагається романтизувати повстання, а показує його темний бік: за прагненням до справедливості стоять не лише відвага та єдність, а й лють, жорстокість і людські втрати.

Акторський склад у «Месника» справді сильний, і загалом усі добре впоралися зі своїми ролями. Ендрю Ґарфілд переконливо проходить шлях від звичайного селянина до людини, яка опиняється на чолі великого руху. Йому вдається передати і втому, і гнів, і поступову зміну власного героя під впливом обставин. Другорядні актори також органічно вписуються в історію. Водночас сценарій не завжди дає їм достатньо простору, щоб по-справжньому розкрити своїх персонажів.