Дата народження
25 листопада 1962
Країна
Україна
257
Ігор Насалик

Ігор Насалик народився на Кіровоградщині. Згодом його родина переїхала в місто Рогатин Івано-Франківської області. Вищу освіту за фахом інженера оптоелектронних систем Ігор Степанович отримував у Львові, про це повідомляє Політека.

Після навчання працював на різноманітних посадах: провідним спеціалістом Центру мікроелектроніки в Ульяновську, радником з економічних питань на підприємствах «Корона» та «Сапфір».

Справи Насалика пішли вгору в 1995 році, після того, як він створив і очолив промислово-виробничу корпорацію «Техноінвестцентр». З цього підприємства почався його шлях до великих грошей. Варто зауважити, що використовував він для збагачення не зовсім прозорі схеми.

У 1997 році Ігор Степанович потрапив у поле зору податківців. Почалися перевірки відразу кількох його структур. Тоді ж Насалик і вирішив балотуватися до Верховної Ради. У 1998 році він став народним депутатом, отримав недоторканність і податківці були змушені відступити. Крім того, дивним чином згорів офіс Насалика, в якому зберігалася фінансова документація.

Поки Насалик був зайнятий виборами, його бізнес набирав обертів. «Техноінвестцентр» переформатували на «Техно-Центр». Компанія постійно створювала нові суб’єкти підприємницької діяльності, які працювали рік-два і закривалися. У такий спосіб вдавалося ухилятися від сплати податків. Щоб відмивати гроші з «тимчасових підприємств», Ігор Степанович використовував банк «Дністер».

З 1999 року структури Насалика зайнялися масовими закупівлями енергоносіїв. Їх купували в державних компаній, потім перепродували вже за завищеними цінами. Прибуток виводили за кордон через низку фіктивних фірм на офшорні рахунки.

Нардеп-перебіжчик

Стрімко розвивалася й політична кар’єра Насалика. На чергових парламентських виборах 2002 року його переобрали до парламенту. Пройшов він у Раду від «Нашої України» Віктора Ющенка. Проте швидко перебіг у «Регіони України». А в березні 2005 року Ігор Степанович уже стояв під прапорами фракції «Українська народна партія».

У грудні ж того року перейшов до фракції Блоку Юлії Тимошенко. Проте в БЮТ він теж довго не затримався. Втретє пройти до парламенту Насалик намагався під прапорами партії «Еко+25%». Але партія не подолала прохідний бар’єр.

Мер та УНП

Паралельно з парламентськими виборами 2006 року Ігор Степанович брав участь у виборах міського голови «чужого» для нього міста Калуш. Випередивши в результаті 16 претендентів, Насалик впевнено переміг.

Перші роки головування були не спокійними. У мера виникали конфлікти з місцевими політиками, керівництвом облдержадміністрації, депутатами міськради. Як наслідок, Ігорю Степановичу досить довго не вдавалось сформувати команду. Часто змінював заступників. На завершення каденції Насалик таки взяв ситуацію у свої руки.

Звісно, багато його передвиборчих обіцянок так і залишилися обіцянками, але встиг чимало й реалізувати. Приміром, оновив фасади у школах, замінив комунікації, займався освітленням вулиць і ремонтом доріг. Також Насалику вдалося в кілька разів збільшити бюджет міста. Однак опоненти таке стрімке збільшення надходжень до бюджету пояснюють розпродажем міської землі. За час, коли Ігор Насалик був міським головою Калуша, у власності міста вільної землі майже не лишилося.

У 2006 році Насалик очолив обласний осередок «Української народної партії», посунувши тодішнього мера Івано-Франківська Віктора Анушкевичуса, який неодноразово обіймав цю посаду. Програвши, Анушкевичус сильно розлютився. Навіть відмовився від посади заступника Ігоря Степановича. З лідером і головним спонсором УНП Юрієм Костенком у Насалика також були не найкращі відносини. Між ними часто траплялися сутички. У 2007 році, коли Костенка в Івано-Франківську закидали яйцями, першим, кого звинуватили в організації акції, став Насалик.

Вийшовши з УНП, Ігор Степанович взявся розбудовувати громадсько-політичну організацію «Голос нації». У 2010 році переорієнтовується на іншу політичну силу – очолив маловідому «Українську партію», до якої згодом перейшла значна частина членів УНП. Того ж року Насалика переобрали мером Калуша.

Міністр енергетики

На позачергових парламентських виборах 2014 року Ігор Насалик пройшов до Верховної Ради за списками «Блоку Петра Порошенка». Був заступником голови Комітету ВР із питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

14 квітня 2016 року Ігоря Степановича призначили міністром енергетики та вугільної промисловості в уряд Володимира Гройсмана. За інформацією джерел, Ігор Степанович був одним із головних спонсорів БПП, а посаду міністра отримав, як нагороду.

У липні 2016 року розголосу наробило відео, на якому Ігор Насалик домовляється з одним із ватажків бойовиків «ДНР» про постачання вугілля з окупованого Донбасу. Міністр виправдовувався, що їздив у Донецьк у 2015 році, коли ще не обіймав посаду в Кабміні та й за вугілля не домовлявся.

Ще уряд Арсенія Яценюка зарікався не купувати паливо у «ДНР» і «ЛНР». Мовляв, завозити антрацит із самопроголошених «республік» – означає, фінансувати тероризм. Однак, схоже, альтернативу йому так і не знайшли або й не шукали. Адже коли блокада Донбасу відрізала всі шляхи для постачання антрациту з окупованих територій, в уряді через брак палива фактично запровадили надзвичайний стан в енергетиці. До того ж Насалик заявив, у разі цілковитої відмови України від вугілля антрацитової групи з Донбасу, державі доведеться знайти додаткових 15 млрд грн, наголосивши, що ці втрати ляжуть на плечі економіки і споживачів.

Біографія

Дата народження: 25 листопада 1962 року

Місце народження: м. Олександрія в Кіровоградській області

Освіта:

1989 – Львівський національний університет ім. І. Франка, фізичний факультет.

Кар’єра:

1985-1987 – служив в армії.

1987-1988 – водій Рогатинського АТП 12640.

1990-1992 – провідний спеціаліст Центру мікроелектроніки, м. Ульяновськ.

1992-1993 – радник директора з економічних питань МП «Корона» у Львові.

1993-1995 – радник з економічних питань МП «Сапфір» у м. Рогатин Івано-Франківської області.

1995-1997 – президент промислово-виробничої корпорації «Техноінвестцентр».

1997-1998 – президент промислово-виробничої корпорації «Техно-Центр».

1998-2005 – народний депутат Верховної Ради III та IV скликань. Очолював підкомітет ВР із питань нафтової промисловості та нафтопродуктозабезпечення.

2006 – обраний мером Калуша. На місцевих виборах 2010 року – переобраний.

2014-2016 – народний депутат Верховної Ради VIII скликання. Заступник голови Комітету ВР із питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики та ядерної безпеки.

З 14 квітня 2016 року – на посаді міністра енергетики та вугільної промисловості.

Фото і відео

Дата народження
25 листопада 1962
Країна
Україна