/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2F8c290bd3-58d0-4b8a-8feb-aea1f5e794aa.jpeg)
Аллен Вуді: американський режисер і комік
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Fd14e530e-eb6b-466a-be62-d367bf8e46c5.webp)
Аллен Вуді — одружився з названою донькою колишньої партнерки та підозрювався у сексуальному насильстві над іншою названою донькою
Біографія
Вуді Аллен, уроджений Аллан Стюарт Конігсберг, народився 30 листопада 1935 року в Бронксі, Нью-Йорк, США.
Освіта
Дитинство Аллена минуло в бруклінському районі Мідвуд, де він навчався у громадській школі №99 (нині школа Айзека Азімова) та середній школі Мідвуд, яку закінчив у 1953 році.
У шкільні роки Вуді більше захоплювався бейсболом і картковими фокусами, ніж навчанням. Хоча вже тоді проявляв схильність до гумору, складаючи жарти.
Після школи Аллен вступив до Нью-Йоркського університету на факультет комунікацій і кіно, але швидко розчарувався в академічному середовищі, провалив курс із кіновиробництва та залишив виш.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Fc67526ba-c57a-47c8-a316-68d4a4a0abc3.jpeg)
У 1954 році Вуді зробив ще одну спробу, вступивши до Міського коледжу Нью-Йорка, але й там не затримався, пішовши після першого семестру.
Аллен надав перевагу самоосвіті: він занурився у читання класичної літератури, вивчення європейського кіно та філософії. Пізніше відвідував курси у Новій школі та навчався у відомого викладача сценарної майстерності Лайоша Егри, чиї ідеї про драматургію вплинули на підхід молодого митця до створення історій.
Аллен часто говорив, що його справжня школа — це вулиці Нью-Йорка, театри та книги, а не університетські аудиторії.
Сім'я
Його батьки, Нетті Черрі та Мартін Конігсберг, були дітьми єврейських іммігрантів з Австрії та Литви. Нетті працювала бухгалтеркою у сімейному ресторані, а Мартін був ювеліром і офіціантом.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2F5b8c64aa-d404-4f15-9969-161803c2f3d5.jpeg)
У Вуді є молодша сестра Летті Аронсон, яка стала продюсеркою багатьох його фільмів.
Особисте життя Аллена насичене гучними подіями. У 1956 році, у 20-річному віці, він одружився із Харлін Розен. На той момент їй було 17 років. Уже через три роки, у 1959 році, шлюб розпався. Розлучення супроводжувалося скандалом: Аллен публічно висміював колишню дружину. Врешті-решт Розен подала судовий позов про наклеп.
Другий шлюб з акторкою Луїз Лассер (1966–1970) був більш творчим: вона знімалася у його ранніх фільмах, таких як «Банани» та «Візьми гроші та тікай». Проте їхній союз також закінчився розлученням.
Найбільш значущими в його житті стали стосунки з акторкою Міа Ферроу, що почалися у 1979 році. Вони жили окремо, але співпрацювали у 13 фільмах, зокрема «Ганна та її сестри» і «Пурпурна троянда Каїра».
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Fe683d274-803b-4549-a52e-c68162c9de3e.jpeg)
У 1987 році в пари народився син Ронан Ферроу. Він став журналістом, адвокатом і радником держсекретарки Гілларі Клінтон. Батько та син не спілкуються вже кілька років. Ронан звинуватив Вуді у шлюбі з його сестрою. Ба більше, ставилося питання, чи є Вуді біологічним батьком Ронана.
Окрім рідного сина, Вуді та Міа всиновили двох дітей — Ділан і Мозеса.
Стосунки Аллена і Ферроу розпалися у 1992 році, коли Міа дізналася, що у Аллена роман з її названою дочкою від попереднього шлюбу з Андре Превіном, Сун-І Превін. Цей роман викликав бурю обурення, адже Сун-І була на 35 років молодша за Аллена.
Втім, у 1997 році вони одружилися у Венеції, всиновили ще двох дочок, Бекі та Менні, і оселилися в районі Карнегі-Гілл на Мангеттені.
Аллен наполягає, що ніколи не був вітчимом Сун-І, підкреслюючи відсутність сімейних зв’язків до їхнього роману.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Ff443347b-5e49-47b8-893b-f3eb66e7303e.webp)
Кар’єра
Творча діяльність Вуді Аллена охоплює кілька десятиліть і включає роботу в кіно, театрі, літературі та музиці. Уже в 15 років він почав складати жарти для газет. У 17 років продавав їх бродвейським авторам.
У 1955 році, у 19-річному віці, Аллен став учасником програми розвитку сценаристів NBC, а згодом писав для шоу Сіда Цезара, «Вечірнього шоу» та «Шоу Еда Саллівана», заробляючи до 1500 доларів на тиждень.
Його колегами були Мел Брукс, Ніл Саймон і Ларрі Гелбарт, а стиль письма формувався під впливом С.Дж. Перлмана і Джорджа Кауфмана.
У 1960-х роках Аллен дебютував як стендап-комік у клубах Ґрінвіч-Віллідж, створивши образ невротичного інтелектуала. Його монологи, позбавлені традиційних жартів, принесли йому популярність, а три комедійні альбоми, включно з «Woody Allen» (1964), були номіновані на «Ґреммі».
Того ж часу він писав оповідання й есе для The New Yorker і випустив збірки гумористичної прози, такі як «Getting Even» (1971) і «Without Feathers» (1975).
Кінодебют Аллена відбувся у 1965 році з фільмом «Що нового, кицю?» Але Вуді залишився незадоволений фільмом, адже хотів зняти його інакше. Це підштовхнуло Аллена до режисури.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Fd4e3a326-c149-44d4-88f2-fef2011f9901.jpeg)
Його перший фільм «Що трапилося, тигрова ліліє» вийшов на екрани вже наступного року й був експериментальним. Потім він зняв комедії «Хапай гроші і тікай» (1969), «Банани» (1971) і «Сплячий» (1973), які закріпили за ним репутацію майстра абсурду.
Романтична комедія-драма «Енні Голл» (1977) стала справжнім проривом для режисера, здобувши чотири «Оскари», зокрема за найкращий фільм, режисуру і сценарій.
Аллен став ключовою фігурою Нового Голлівуду, натхненного європейським арткіно. Він почав випускати фільми щороку. Серед найвідоміших: «Мангеттен» (1979), «Зеліґ» (1983), «Ганна та її сестри» (1986), «Злочини і проступки» (1989).
У 1990-х роках Аллен продовжив експериментувати. Так з’явилися такі картини, як «Чоловіки і дружини» (1992), що досліджували сімейні кризи, і «Кулі над Бродвеєм» (1994), номінований на «Оскар» за режисуру.
У 2000-х роках Аллен переїхав до Європи через труднощі з фінансуванням у США. У 2005 році він випустив «Матч-пойнт», що став його поверненням до успіху. За ним вийшли «Вікі Крістіна Барселона» (2008) та «Опівнічі у Парижі» (2011), який отримав «Оскар» за сценарій.
У 2010-х роках Аллен зняв «Жасмин» (2013). Ювілейним, 50-м фільмом став «Удар удачі». Він вийшов у 2023 році та став першим фільмом Аллена, знятим французькою мовою.
Аллен також писав для театру: п’єса «Зіграй мені знову, Семе» (1969) стала хітом, а «Кулі над Бродвеєм» (2014) — мюзиклом.
Сам Вуді грав на кларнеті в джаз-бенді, виступаючи в Нью-Йорку. Він записав кілька альбомів. Найвідоміший — «Wild Man Blues», що вийшов у 1997 році.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2F5ab4a3f5-b089-4485-9551-9023c50cf8f7.jpeg)
У 2024 році з’явилися чутки, що Аллен, який уже наближався до 90-річчя, піде на пенсію. Проте того ж року він заявив про можливий новий проєкт в Італії.
Компромат
Життя Вуді Аллена не обійшлося без гучних скандалів. Найсерйозніший — звинувачення у сексуальному насильстві над названою дочкою Ділан Ферроу. Його висунула у 1992 році Міа Ферроу на тлі розриву через роман Аллена з Сун-І Превін.
Вуді стверджував, що звинувачення помста Ферроу за його стосунки з її названою дочкою. Розслідування Єль-Нью-Гейвенської клініки та нью-йоркської влади не знайшли доказів насильства, але суддя Елліотт Вілк назвав поведінку Аллена грубою і невідповідною.
У 2014 та 2018 роках Ділан намагалася відновити справу за обвинуваченнями Аллена. Це навіть збіглося в часі з рухом #MeToo. У результаті багато акторів почали відмовлятися зніматися у його фільмах.
У 2019 році компанія Amazon навіть розірвала контракт з Алленом. Вуді подав позов на 68 мільйонів доларів, звинувативши Amazon у порушенні договору через безпідставні претензії.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2F6b125120-29ff-44c4-84b4-e6fdb4030d2e.webp)
У 2021 році вийшов документальний серіал HBO «Аллен проти Ферроу», що посилив критику режисера. Хоча сам Вуді та його нова дружина Сун-І назвали фільм«тенденційним». Мозес Ферроу у 2018 році публічно підтримав батька, звинувативши Міа у жорстокому ставленні до дітей.
Не менш скандальним став роман із Сун-І Превін, що розпочався у 1991 році. Ферроу знайшла в домі Аллена оголені світлини Сун-І, своєї названої дочки. Юридично це не було інцестом, але викликало питання щодо аморальності режисера. Аллен наполягав, що не був вітчимом Сун-І.
У серпні 2025 року Аллен опинився в центрі нового скандалу через онлайн-участь у Московському міжнародному кінофестивалі. МЗС України звинуватило його у виправданні режиму Путіна, а база «Миротворець» внесла режисера до списку тих, хто підтримує російську агресію.
Своєю чергою, Аллен засудив війну в Україні, назвав її жахливою, але підкреслив важливість культурного діалогу.
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Fadmin%2Ffecef84a-0fcf-49b2-ad46-34ac272191a8.jpeg)