Їдучи трасою Київ-Львів, чи в сторону Львова, чи в сторону Києва, бачиш біля селища Олесько на високому пагорбі старовинний замок. Але бачиш його таким, яким він є сьогодні. А він не завжди був таким.
Важкий для Київської Русі був 1241 рік. Монголо-татари проходять по наших землях. Тоді було знищено велике місто Пліснеськ, яке знаходилося неподалік від Олеська. Залишки колись великих і потужних оборонних споруд Пліснеська помітні і сьогодні. Після зруйнування Пліснеська життя у ньому поступово занепало. Напевне, жителі Пліснеська на високому пагорбі будують фортецю, відому як Олеський замок. Чому саме це місце було вибране для будівництва твердині?
Внаслідок монголо-татарської навали Галицько-Волинські землі потрапили у васальну залежність від Золотої Орди. Час від часу наці землі насуваються набіги татар, які спустошують міста і села. Населення шукає захист від цих набігів. Саме Олеський пагорб серед боліт став відігравати важливу захисну функцію. Болота робили його неприступним для кінноти – головної збройної сили татар. А на вершині пагорба в кінці ХІІІ ст. і постала Олеська фортеця. Хоч як би там не будо, але у 1327 р. про нього писали польські дослідники. Це перша письмова згадка про Олеську фортецю. Зрозуміло, щоб писати про неї, то вона уже повинна була на той час відігравати певну роль як оборонна структура. Так що на питання, коли була збудована Олеська фортеця, ми можемо відповісти – в кінці ХІІІ ст.
Олеський пагорб знаходився на південному краї дуже заболоченої низини, яка відома під назвою «Покрова». Ця низина колись була непрохідним болотом. Відстань від пагорба до населеного пункту близько одного кілометра. Пагорб і Олесько з’єднали двома земляними насипами греблями. По них і здійснювалося сполучення із самим замком. Висота пагорба сягає 40 метрів від рівня болотистої рівнини, завдяки чому він панує над навколишніми територіями. Лише із заходу пагорб має похилий спуск, а з усіх інших боків у нього досить круті схили.
Про залюднення Олеського пагорба вже у другій половині ХІІІ ст. свідчать археологічні знахідки цього періоду. Можна припустити, що тут ще до монголо-татарської навали міг існувати форпост Пліснеська.
Новим явищем в оборонному зодчестві на цих землях стало будівництво Олеської фортеці з каменю. Адже під час монголо-татарської навали дерев’яні укріплення нищилися вогнем.
Саме тоді на високому природному пагорбі серед боліт побудували оборонний мур, який у плані має овальну форму. Довжина по зовнішньому периметру кладеної з каменю стіни – 130 м, її висота – 10 м, ширина до двох метрів. У стінах влаштовано бійниці. Конфігурація оборонного муру завершувала природну, такої ж овальної форми, вершину пагорба.
З північного боку замку була влаштована в’їзна брама, а перед нею підйомний міст. До нього можна було потрапити по дорозі, яка простягалася із заходу на схід і пролягала повз північну замкову стіну. Підступи до фортеці прикривали земляні вали, рови і частоколи. Так що ця споруда була досить неприступною твердинею.
Більшу частину внутрішньої забудови замку становила відкрита площа, на якій під час небезпеки зосереджувалися воїни та мирні жителі. Напевне, тут повинні були бути і якісь приміщення. На подвір’ї була викопана криниця. Її глибина сягала 42 м.
Після смерті короля Юрія Левовича владу у Галицько-Волинській Русі утримують його сини Андрій і Лев. Свої зусилля вони спрямовують на подолання залежності від Золотої Орди. Але вони гинуть від рук золотоординських ханів. В Андрія і Лева не було синів. Після їх смерті місцеві бояри запросили на галицько-волинський трон Болеслава – сина мазовецького князя Тройдена та Марії, дочки короля Юрія Левовича. Болеслав Тройденович по матері був правнуком короля Данила Галицького, він перейшов у православ’я і прийняв ім’я Юрій ІІ. Саме з його ім’ям пов’язана перша письмова згадка про Олеську фортецю під 1327 р.
Юрій ІІ підтримував відносини із Золотою Ордою, з Литвою. В його оточенні почали появлятися іноземці, що привело до незадоволення серед галицьких бояр. Наслідком цього стало отруєння Юрія ІІ у 1340 р. Після нього не залишилося дітей. На цьому князеві обірвалася галицька гілка Рюриковичів. Почався довготривалий період боротьби за землі Галицько-Волинського князівства між сусідніми державами, зокрема Польщею і Литвою. Волинь попадає під владу Литви, а Галичину захоплює Польща. Тоді Олеський замок входив до складу Волинського князівства.
Польський король Казимир, укріпившись у Галичині, почав наступ на волинські землі. Волинський князь Любарт змушений був підписати з ним так званий «вічний мир». За його умовами до Польщі перейшли волинські міста Кременець, Олесько, Лопатин та інші. Таким чином, у 1366 р. Олесько вперше опинилося у польських руках. Власником Олеського замку став Олександр Коріатович, але ненадовго. Через три роки замок знову належить волинському князеві Любарту. Деякий час в замку перебували угорські війська. А у 1362 р. Олеським замком знову володів волинський князь Любарт.
Під 1390 р. у буллі папи римського Боніфація ІХ згадуються замки Тустань і Олесько, які папа чомусь дарує галицькому єпископу. Ще є кілька згадок про Олеський замок, коли його дарують чужинцям, але впродовж усього цього часу фактично у ньому порядкували українці.
Неодноразові згадки про дарування Олеського замку чужинцям, про перебування у ньому іноземних залог є свідченням впертої боротьби за нього. Польща усіляко прагнула захопити Олеський замок – ключ до південних воріт Волині. Замок став важливим центром опору польському наступу на давньоукраїнські землі. За Кревською унією 1365 р. Польське королівство і Велике князівство Литовське об’єдналися в одну державу. Проте волинські землі ще досить довго зберігали давні українські княжі традиції. Це особливо проявилося під час повстання Свидригайла – литовського і волинського князя. Тоді волинські бояри активно підтримали Свидригайла.
У 1431 р. відбулася знаменита оборона Олеського замку від польських завойовників. Боротьбою керував староста Івашко Преслужич Рогатинський. Окрім Івашка, джерела називають інших його соратників. Це Олекса Черемоський, Івасько Кадлубиський, Сенько Смоленський, Демко Ожидівський, Іван Підгорецький, Лев Чеський. Очевидно, всі вони були місцевими боярами, які прибули в Олеський замок на чолі своїх загонів. Але фортеця впала.
Із остаточним захопленням Олеського замку поляками у 1432 році закінчується давньоукраїнський період його історії.
Роман СОЛОМКА
Джерело: “Галицька брама”, 2005, жовтень-грудень, № 10-12. – С.2-3.