“Тримати Україну в сфері впливу за допомогою пісень, фільмів, серіалів, - для Росії найпростіше”, - музикант Фоззі
“Тримати Україну в сфері впливу за допомогою пісень, фільмів, серіалів, - для Росії найпростіше”, - музикант Фоззі

“Тримати Україну в сфері впливу за допомогою пісень, фільмів, серіалів, - для Росії найпростіше”, - музикант Фоззі

Стрічка досліджує, як за допомогою попси, телешоу та серіалів Росія “виховувала” українську аудиторію та готувала війну.

У фІльмі діляться своїми думками люди, які безпосередньо брали участь та спостерігали за культурними процесами останніх десятиліть, - співаки і музиканти Олександр Пономарьов, Фоззі, Олег Скрипка, продюсер і музичний критик Олександр Ягольник, журналіст і публіцист Віталій Портников, ексмедіаменеджер та член парламентського комітету з гуманітарної політики Микола Княжицький.

"В 90-ті та на початку 2000-х Україна просто вибухає талантами, які дуже і дуже відрізняються від всесоюзних: вони не бояться експериментувати, вони вільні, і вони співають українською, - пригадує Микола Княжицький, - Це був не просто вибух талантів, з'явилася для них ціла інфраструктура: "Територія А", яку вела Анжеліка Рудницька була справжньою лабораторією крутої української музики, зʼявилася "Пісня року", ініційована Олександром Ягольником".

“Я тоді працював на радіо і пам'ятаю, який проривний продукт був. Наприклад, “Весна” Воплів Відоплясова, хіти Ірини Білик - “Я пливу у човні”, “Так просто”... Це були такі проривні безпрецедентні треки, які пробивали дорогу українській музиці саме в ФМ просторі, який тоді з'явився”, - пригадує Фоззі.

Але імперія вступає у боротьбу за вплив, застосовуючи цілий арсенал ідеологічних інструментів: поступово україномовні пісні були витіснені з ефірів ТБ і радіо як неформат, їх заполонили російські виконавці, а українські стали переходити на російську.

Фоззі пригадує, як незабаром ситуація змінилась настільки, що пробитися в ефір з українською музикою було майже неможливо. “Я пам'ятаю, що потрапити, скажімо, в ефір програми “Мелорама” на каналі “Інтер” ми могли, тільки повенувшись з фестивалю в Москві”. 

"Спільний культурний простір між Україною і Росією тоді розсипався, так само, як і політичний, але імперія не збиралася відступати", - коментує Княжицький. 

Виконавці з Росії заполонили ефіри та фестивалі. “Пісня - найзручніша форма поширення. Книжки не всі читають, пісні слухають всі, і навіть дитина може повторити. Тож тримати при собі за допомогою пісень, фільмів, серіалів - це найпростіше”, - зазначає Фоззі.

Російські серіали, пропагуючи чужі цінності, стирали національну ідентичність та відверто жартували з недолугих українців...

"Чому Путін думав, що ми будемо зустрічати його з квітами? Бо він собі міркував, що ми є представниками його культури, бо вони вкидали сюди стільки грошей, щоб люди думали, що ми й росіяни - це одне й те саме, що немає ніяких українці. Їм здавалося, що це буде працювати. Але нам вдалося це змінити", - розповідає Княжицький.

Якми чином цей раунд інформаційно культурної війни все ж вдалося виграти та чи є зміни невідворотними -  у фільмі "Моя прерасна колонізація, у суботу, 30 листопада, о 22.00 на телеканалі "Еспресо".



Джерело матеріала
loader