Даша Астафʼєва про силу читання, відновлення української культури та літературний проєкт про Софію Яблонську

«Книжки повністю змінили моє життя», — каже Даша Астафʼєва.

Вона розвиває власний застосунок з аудіовиданнями UnderBooks, радить прочитати «Меланхолійний вальс» Ольги Кобилянської та готується до виступу на поетичних читаннях ELLE з листом-сповіддю Лесі Українки «Твої листи пахнуть зовʼялими трояндами…».

Даша зізнається, що війна стерла багато спогадів з її минулого. Тепер вона прагне популяризувати українську культуру, і один з її останніх проєктів — озвучення книжок Софії Яблонської. Це письменниця, мандрівниця та фотографка XX століття, яка здійснила навколосвітню подорож.

Про читання, застосунок UnderBooks та українських жінок Даша розповіла в інтервʼю для ELLE.

На поетичних читаннях ви виконаєте лист-сповідь Лесі Українки «Твої листи пахнуть зовʼялими трояндами». Чи писали ви колись листи близьким людям?

Для мене листи — це один із найінтимніших кроків у стосунках людей. У дитинстві я любила залізти в шафу, де зберігалося листування моїх батьків. Кілька років тому ми продали квартиру в рідному місті, і я попросила маму віддати ці листи мені. Вони й досі лежать у мене в дуже гарній коробочці — я їх зберігаю, іноді перечитую. Коли почалася повномасштабна війна, я дуже хвилювалася, щоб вони залишились.

Коли я була в дитячому таборі, то писала батькам. Також надсилала листи бабусі або однокласникам улітку. 

Листи — це щось на одному рівні з поезією. У певний період я писала вірші, але показала їх тільки декільком людям. Так і не наважилася поділитися ними з широкою аудиторією.

Можливо, пізніше все ж наважитеся показати вірші чи так і залишите їх при собі? 

Можливо. Чесно кажучи, вірші були поштовхом для створення застосунку Under Books — платформи, де люди читатимуть щось важливе і таке, що варто сьогодні почути українцям. Просто в один романтичний вечір мій партнер, послухавши мою поезію, запропонував створити застосунок. І так склалося, що ми зібрали команду, яка розділила наш поштовх організувати платформу з книжками. Я радію, що в нас повністю український контент і навіть обкладинки створюються українськими художниками.

Ви читали листи батьків, але якщо говорити про листи, які писали відомі автори, — вам подобається такий жанр чи ви віддаєте перевагу іншим текстам?

Мені подобається цей жанр, я навіть маю ідею організувати читання листів відомих людей іншими відомими людьми.

Я бачила листи Софії Яблонської до її мами. Вони пронизані ніжністю, теплом і таким особливим зв`язком. Розумію, що це відверто, тому й хочеться зробити такий жанр делікатним — він був би класним і в сучасних застосунках.

Зараз я чутливо ставлюся до поезії і до висловлення думок тими людьми, які для мене є абсолютно несумісними з війною. Творчі люди теж на фронті, і те, що вони пишуть, мені дуже резонує. Одна з найулюбленіших авторок — це Єва Тур. Її вірші — це ніби листи до людини всередині себе.

Леся Українка теж працювала з різними жанрами. І хоча раніше в шкільній програмі її образ подавали досить стереотипно, якою вона є для вас та який твір письменниці запамʼятався найбільше?

Не буду тут унікальною: ще зі школи мені подобається «Лісова пісня» Лесі Українки. Коли ти починаєш дорослішати, то часто цікавить щось уявне чи таке, чого насправді не існує, — як у драмі-феєрії.

Звичайно, у шкільній програмі Леся Українка досить недооцінена. Проте, по-перше, вона завжди цікавилася модою, а по-друге, гуртувала навколо себе цікавих людей. Це теж талант — зібрати всіх і мати ще певний творчий результат з таких зустрічей. Леся Українка знала, що хворіє, і використовувала цей час для того, щоб бути корисною.

Минулого літа я відпочивала в Карпатах і їздила в Буркут, де лікувалася письменниця. Мене зачарувала справжність, природність цього місця, ба більше, мене переповнювало відчуття гордості, що я перебуваю там, де понад сто років тому була Леся Українка.

---

Книжки українських письменниць, які Даша радить прочитати:

 • «Інститутка», «Горпина», Марко Вовчок

 • «Меланхолійний вальс», «Земля», Ольга Кобилянська

 • Дитяча збірка, Дніпрова Чайка

 • «Брошка гімназистки», О. Саліпа

 • «З мого дитинства», тревелоги, Софія Яблонська

 • «Клавка», «Лара», «Юра», Марина Гримич

 • «Теракотик», Галина Івасюк

 • Усі книжки Катерини Липи

---

Часом через стереотипи чи певні історичні обставини діяльність жінок може залишатися в тіні. Так сталося і з постаттю Софії Яблонської. Чому ви вирішили озвучити саме її книжки?

Наші бабусі, дідусі, батьки завжди стикалися з тим, що в історії є досить потужні постаті, про яких краще не говорити через певні моменти їхньої діяльності. 

Софія Яблонська ще на початку минулого століття розповідала про те, що європейці поводяться як загарбники. Вона була сміливою і відважною. 

А в останній книжці — «З мого дитинства» — Софія Яблонська згадує себе маленькою й зізнається, наскільки важливою для неї була природа. Я теж зростала не у великому місті, адже все дитинство разом з братом провела в бабусі з дідусем. Нас привчили до городу, домашніх тварин, побуту та постійних обовʼязків. Мені подобається, як Софія ставиться до природи й до того, що потрібно берегти. Відвідуючи різні країни, вона сварилася з людьми, які забувають своє коріння, намагаючись бути сучасними. Коли я записувала книжку Софії Яблонської «Далекі обрії», то навіть плакала — так мені імпонувало її відчуття світу і людей. 

Розумію, що такі книжки йдуть дуже важко: вони написані складною мовою, а люди, маючи стільки стресу в житті, намагаються обирати щось легше. 

Але впевнена, що наполегливою працею та заохоченням авдиторії ми будемо рухатися у правильному напрямку. Так люди цікавитимуться і знатимуть, що є українці, життя і творчість яких треба вивчати і якими варто захоплюватись.

---

UnderBooks уперше в Україні видає в аудіоформаті чотири книжки з доробку Софії Яблонської — українки, яку називають першою у світі жінкою-кінооператоркою та тревел-блогеркою. Ще 100 років тому діячка говорила про важливість незалежності різних народів, критикувала загарбницьку європейську політику та, зокрема, писала про колонізацію корінного народу Нової Зеландії — маорі. Щоб реалізувати проєкт, команда застосунку працювала рік — брала матеріали з Фонду Софії Яблонської та підкоряла особливий мовленнєвий стиль діячки, де бойківський говір поєднується з іншомовними словами. 

«Софія Яблонська брала слова з французької чи китайської мов і писала до них українську алітерацію, бо не знала відповідника, але намагалася пояснити свої думки. Цілі речення мандрівниці мають незвичну структуру: іноді вона висловлювалася на емоціях, не думаючи про зручність читання чи пунктуацію», — каже режисерка запису Наталка Івасюк.

---

 

 

 

 

Переглянути цей допис в Instagram

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Допис, поширений Dasha Astafieva (@da_astafieva)

Якби ви писали власні тексти про подорожі, то які б країни обрали?

Я б хотіла побувати в Азії, коли закінчиться війна. Мені цікава містика азійської культури, їхня іншість, принциповість та особливість кухні. 

І ще я ніколи не подорожувала по Австралії — цей континент мені теж хочеться повивчати. З моєю вдачею, звісно, на мене там дуже чекають всі змії та павуки.

Один з подорожніх романів Софії Яблонської — це її особистий та неупереджений погляд на Марокко. Якби ви могли розповідати про свої попередні подорожі, вийшовши за межі стереотипних образів країн, то про що б згадали?

Софія Яблонська часто розповідала про традиції, які відрізняються від українських. У її книжках ідеться про гареми чи те, що в Китаї їдять собак. Наша команда помітила, що Софія Яблонська часом трохи зверхньо пише про інші культури — ніби хоче засудити їх, проте через свою вихованість розуміє, що не має на це права. Коли ми читаємо її книжки, виникає відчуття нерозуміння традицій інших народів, водночас, як і автор,  негативно ставитися до них ми не можемо.

Якби я писала власний роман, то, звичайно, на 90% «ні» знаходила б 10% «так». Це давало б людям свободу обирати свій шлях. 

А якби ви писали про подорожі Україною, то про що б розповіли?

Моє відкриття — це Карпати. Також це місця, де жили видатні українці — зокрема, Катерина Білокур та Марія Примаченко.

Нещодавно подумала про те, що дуже важливо під час війни рятувати не тільки землі та людей, а й культуру. Ми бачимо, як усе щодня знищується Росією. Тому варто цікавитись, допомагати, підтримувати. Я радію, що до нас доходять уривки та архіви, що стосуються української культури, — важливо їх відновлювати та звертати на них увагу.

---

Жінки в українській історії, про яких варто розповідати

Усвідомлюючи, наскільки складні зараз часи для українського мистецтва, я б хотіла, щоб наші люди надихалися тими особистостями, які змінювали хід історії. Для мене це:

 • Софія Яблонська

 • Параска Плитка-Горицвіт

 • Олена Кульчицька

 • Алла Горська

 • Марія Примаченко

 • Квітка Цісик

---

У книжках Софія Яблонська пише про особливості своєї діяльності. Про що б розповідали ви, якби готували автобіографічну книгу?

Чесно кажучи, книжки повністю змінили моє життя. Я завжди багато читала, але коли почала працювати з UnderBooks, то ніби стерла все з минулого. І війна насправді забрала багато спогадів. Якби я писала книжку, то, звісно, розповіла б про наш застосунок і про те, яку роль книжки відіграють у житті. Завжди видно, коли людина читає, — вона цікавиться, вивчає, може критично мислити та ухвалювати рішення.

Минуле — це завжди якийсь досвід. І він має бути, та зараз у мене такий період, коли я вчуся все покірно приймати й рухатися вперед. Останні події налаштовують бути вдячною за те, що я жива. Не знаю, за що нам ці випробування, але впевнена, що кожен з нас має проходити їх гідно, робити висновки і вести за собою однодумців.

У книжці «З мого дитинства» Софія Яблонська ділиться спогадами про батьків. Які моменти про свою родину ви б хотіли розповісти?

Люди, які знайомляться зі мною ближче, часто бувають вражені, що я з досить простої родини.

Мені завжди хочеться розповісти, через які випробування проходили мої батьки. Тато з мамою були з абсолютно різних країн — вони спочатку багато листувалися, а до самого весілля бачилися два рази. Вони в мене дуже творчі. Мама завжди гарно співала і вміла добре шити, проте вимушена була працювати на фабриці. Тато цікавився музикою, мав хист до малювання, але працював на залізниці. Вони залишалися «вʼязнями» того часу, проте, навіть важко працюючи, зберігали смак до літератури та кіно. Мама знала біографії багатьох акторів та співаків, часто розповідала про них щось цікаве. Я вдячна батькам за те, що вони з дитинства привчали мене дивитися гарні фільми та розуміти, що таке справжнє мистецтво.

---

Фільми, які Даша дивилася в дитинстві з батьками:

 • «Ті, що співають у тернині»

 • «Віднесені вітром»

 • «Легенди осені»

 • «За двома зайцями»

 • «Тіні забутих предків»

 • «Помста»

 • «Піаніно»

 • «Справжня Маккой»

 • «Термінатор»

 • «Чужий»

 • «Хижак»

 • «Безодня»

---

Зважаючи на постаті Софії Яблонської, Лесі Українки та інших діячок, що вас найбільше вражає в українських жінках і чого нам усім варто від них повчитися?

Українські жінки завжди були сильні духом. Вони залишили за собою такий слід в історії, що досі надихає людей. Протягом багатьох років, у період воєн, революцій та потрясінь жінки намагалися бути корисними та сильними у своїх галузях нарівні з чоловіками.

Я захоплююсь нашими людьми, що довели всьому світові, які вони неймовірні. Бо українці дійсно неймовірні — неважливо, жінки це чи чоловіки.