/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fcd0f8270cc7e04bea19544da7845b613.jpg)
9 травня 1945 року у Львові у спогадах очевидців
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2Fcd0f8270cc7e04bea19544da7845b613.jpg)
9 травня 1945 року, день капітуляції нацистської Німеччини, став у СРСР Днем Перемоги, відзначеним мітингами й салютами. У Львові, місті з багатонаціональним населенням і складною історією окупацій (радянської 1939–1941, німецької 1941–1944, знову радянської з 1944), цей день сприймався по-різному. Українці, поляки та євреї, що вижили, переживали його через призму власних травм і сподівань.
У 1945 році Львів, центр Львівської області УРСР, мав 154 000 жителів: 66,7% поляків, 26,4% українців, 5,2% євреїв, 1,7% інших (за переписом жовтня 1944). Радянська влада, повернувшись у липень 1944, проводила репресії: заарештовано ~17 000 осіб у області, зокрема членів ОУН, УПА та Армії Крайової. Поляків готували до депортації (100 000–140 000 виїхали в 1945–1946). Єврейська громада скоротилася зі 110 000 (1939) до 3 000–5 000 (1945). Ці реалії формували різні настрої 9 травня.
Для ветеранів Червоної армії 9 травня було святом. У Львові радянська адміністрація влаштувала мітинги та 20-залповий салют, як у столицях республік. Ветеран Іван Ковальчук згадував: «Біля радіо зібралися люди, кричали “Перемога!”. Увечері стріляли в повітря, пили за полеглих». Солдат Микола Шевчук, який повернувся до Львова, додає: «Ми обіймалися, раділи, що вижили. Але в місті було тихо, не всі святкували».
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F604998621437d30d886f7e320069876a.jpg)
Для багатьох українців, близьких до ОУН-УПА, 9 травня символізувало повернення репресій. У травні 1945 року на Львівщині зафіксовано 47 сутичок УПА з НКВС. Михайло Олексій, селянин із Львівщини, згадує: «Батько орав город, коли почули стрілянину з району. Там раділи Перемозі, а ми пам’ятали арешти 39-го. Святкувати не хотіли». Ганна Іваницька, зв’язкова УПА, додає: «Війна з німцями скінчилася, а наша боротьба ні. Усі чекали біди». Її арешт у 1945 році підтверджує страх перед НКВС.
Багато львів’ян ігнорували святкування через економічні труднощі (хліб на чорному ринку коштував 5–10 карбованців, зарплата — 300–400). Марія Левицька, місцева жителька, згадувала: «Про Перемогу чули, але що з того? У магазинах пусто, вдома холодно». Селянин Петро Гринишин додає: «У селі ніхто не святкував. Усі працювали, боялися “червоних”».
Поляки, більшість населення, переживали 9 травня на тлі арештів (~2 000 членів Армії Крайової у 1944–1945) і підготовки до депортації. Ян Ковальський, львівський поляк, згадує: «Раділи, що війна скінчилася, але совєти перевіряли документи, змушували їхати. Свято було не для нас». Софія Зелінська, яка виїхала в 1946-му, додає: «У травні 45-го нам сказали готуватися до від’їзду. Яке там святкування?».
/https%3A%2F%2Fs3.eu-central-1.amazonaws.com%2Fmedia.my.ua%2Ffeed%2F207%2F399541bdfcd097bf3168a2b3e4c62849.jpg)
Єврейська громада, майже знищена Голокостом, відчувала полегшення, але не радість. Роза Вайнберг, уціліла з гетто, згадує: «Перемога врятувала, але не радувала. Рідних нема, у Львові нас боялися». Давид Каган, інший уцілілий, додає: «Ми ховалися навіть після 9 травня. Радянська влада не вселяла довіри».
9 травня 1945 року у Львові було днем контрастів. Ветерани Червоної армії святкували, але для українців, пов’язаних з УПА, це був символ репресій. Поляки боялися депортації, євреї боролися з травмою, а багато городян просто виживали. Львів залишався містом, де перемога одних означала нові випробування для інших.
Роман МЕТЕЛЬСЬКИЙ
