День вишиванки чи вишитої сорочки? Як українці назвали вишиту сорочку вишиванкою
День вишиванки чи вишитої сорочки? Як українці назвали вишиту сорочку вишиванкою

День вишиванки чи вишитої сорочки? Як українці назвали вишиту сорочку вишиванкою

День вишиванки має вайб запалу молоді. Свято народилося 2006 року в студентському колі Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича. Майбутній політолог Ігор Житарюк час від часу вдягав вишиту сорочку на пари. Його однокурсниця Леся Воронюк звернула на це увагу й запропонувала обрати один день, усім прийти на пари у вишиванках і зробити спільне фото. Згодом це стало традицією факультету, університету, українського студентства, всієї країни та зрештою українців у всьому світі. Нині свято відзначають багато з тих, хто підтримує боротьбу України за незалежність, державність, уболіває за перемогу у війні проти російської агресії. Від звернення «вдягни вишиванку на пари» народилася назва події — «День вишиванки», яка стала святом — Всесвітнім днем вишиванки.

Традиція, народжена й названа буковинською молоддю, час від часу викликає диспути через назву. Етнографи та фольклористи звернули увагу на те, що носії традиційної української культури ХІХ — початку ХХ століття не називали вишитого одягу «вишиванками». Натомість слово «сорочка» було у вжитку українців за часів Російської та Австро-Угорської імперій.

Коли українці почали називати вишиту сорочку вишиванкою?

Найдавнішим джерелом, у якому зафіксовано побутування цього слова в українській мові, є українсько-російський словник 1855 року. Його упорядкував Олександр Афанасьєв-Чужбинський і видав у Санкт-Петербурзі під назвою «Словарь малорусскаго наречия». У Словнику подано два значення слова вишиванка (з наголосом на другий склад): перше — вишивка загалом, друге — жіноча вишита сорочка, яку ще можуть називати вишиваночка.

«Словарь малорусскаго наречия»
«Словарь малорусскаго наречия»

Знайшлося слово «вишиванка» і в українській драматургії кінця ХІХ століття. З 1884 року з дозволу цензурного комітету та місцевої губернської влади ставили п’єсу Ольги Косач «Світова річ». Надрукувати цей твір українською мовою Ольга Петрівна, знана за літературним псевдонімом Олена Пчілка, змогла тільки 1908 року, оскільки в 1876–1905 роках діяв Емський указ про заборону українських друкованих видань. В одній зі сцен цієї комедії Домаха (ключниця пана Павлущенка) звертається до Марії (молодиці, яка служить у пана Красовського): «…і вишиванку нап’яла, й намиста поначіпляла» [Олена Пчілка. Світова річ. Рідний край. 1908. №31. С. 8].

Олена Пчілка / Wikipedia

Наприкінці ХІХ — початку ХХ століття слово «вишиванка» було у вжитку в славетній родині Косачів. Цим словом позначали оздобу вишивкою на різних речах. Леся Українка, перебуваючи в Криму на лікуванні, в листі до матері 1898 року просила вислати сорочку з подільською вишиванкою, щоби справити подарунок її лікарю з Ялти, пану Дерижанову: «Може, трапиться той чоловік, що продає срібні подольські вишиванки, то купи їх (самим сріблом шитих, без шовку і золота) на одну мужеську сорочку і пришли її, коли можна, пошиту, бо тут, не маючи машини, пошити трудно. П. Дер[ижанов] побачив якось мою блузку з срібною вставкою і прийшов від неї в нестям великий, все повторяв: «Ото якби мені таку сорочку на літо!» Мені ще тоді прийшла ідея, що слід би подарувать йому таку сорочку, тепер же воно й зовсім годиться, — буде дарунком пацієнтки». [Леся Українка. Повне академічне зібрання творів: у 14 томах. Т. 12. Луцьк: ВНУ. С. 120.].

Леся Українка, Зібрання Творів У 12 Томах

Слово «вишиванка» як синонім вишиття на виробах можна знайти в українських журналах і газетах після 1905 року, коли нарешті з’явилася можливість друку українською мовою. Гортаючи часопис «Рідний край», читаємо: «…вишиванки «вирізуванням» уявляють собою справжні мистецькі твори», «крамниця займає шість кімнат, цілком заповнених вишиванками, виробами ткацькими», «продають тих вишиванок на сотні й тисячі рублів». Тільки 1912 року Олена Пчілка змогла написати українською мовою передмову до четвертого перевидання її альбому «Українські узори», яка починається зі слів: «Українські вишиванки й тканки вславились своєю красою».

Українські узори

Згодом з’являються етнографічні та мистецтвознавчі розвідки українських вчених Стефана Таранушенка, Віри Білецької, Ніни Заглади та інших про вишиванки в значенні вишивки. Навіть у художньому україномовному романі для юнацтва Василя Короля-Старого «Чмелик» фігурує це слово — «чудова вишиванка» роботи Гретхен, «тільки не вишиванка» з Японії, «народнє мистецтво — килими, вишиванки». Коли ж ідеться про одяг, то письменник пише «вишивана сорочка». [Королів-Старий В. Чмелик. Київ; Прага: Політики. С. 186, 190, 307.]

Слово «вишиванка» було знаним і серед буковинців. Ірина Вільде в романі «Сестри Річинські» описує «забуті сестрами, недокінчені вишиванки». Водночас для її героїні особливе значення мала українська вишивка: «навіть блузку вишивану скинула з себе… відреклась єдиної приємності в моєму житті» [Вільде І. Твори в п’яти томах. Т. 3. Сестри Річинські. Київ: Дніпро, 1987. С. 127, 258.]

Поєднав сорочку з вишиванкою талановитий поет Андрій Малишко. Це сталося під час Другої світової війни. Він працював військовим кореспондентом і написав вірша зі словами:

«Я сорочку знайду вишиванку

І надіну, як хлопчик, радий».

Поетичний твір було опубліковано 1946 року в збірці про війну «Чотири літа».

Вже на початку 1960-х років вишиванка стає особливим символом, що несе українські сенси. В газеті «Молодь Черкащини» з’являється рубрика «Вишиванка». Українці творили свою культуру, вишивали сорочки, писали вірші, співали пісні. Була українська ідентичність, була й тема вишиванки. Саме культурне життя, поетичне, музичне, а також кіно сприяли появі феномену сорочки-вишиванки, а зрештою просто вишиванки.

1962 року відбулася прем’єра музичної комедії «Їхали ми, їхали…». Фільм був орієнтований на аудиторію всього Радянського Союзу, знятий російською мовою на Київській кіностудії імені Олександра Довженка. Великий успіх мала україномовна пісня «Вишиванка» на слова Миколи Сома та музику Оскара Сандлера у виконанні бандуристок Ніни Павленко, Неллі Бут і Валентини Третякової. Тоді прозвучали слова:

«Я піду в неділеньку на гулянку,

Подарую милому вишиванку.

Сердься, мій соколику, чи не сердься, —

Будеш ти носить її коло серця».

Незабутнім хітом стала народна пісня в музичній обробці Левка Дутківського «Ой, чорна, я си чорна». Пісня прозвучала у фільмі «Виступає ансамбль «Смерічка» під керівництвом Левка Дутківського». Зіркове виконання Аллою Зборлюковою, Василем Зінкевичем і Назарієм Яремчуком пісні зі словами «Іванко, та й Іванко, сорочка-вишиванка» одразу зробило її мегапопулярною. Та геть інша доля спіткала сам фільм і гурт «Смерічка».

Фільм зняла естонська телестудія 1975 року. За спогадами Левка Дутківського, його тільки раз показали по Центральному телебаченню і жодного разу — на українському екрані [Сайт Сторінки пам’яті Володимира Івасюка]. Після прем’єри колектив «Смерічки» почали критикувати на партійних зборах, хоча самі учасники не були комуністами. Радянська влада «забанила» цю чудову музичну стрічку. В Україні залишилася тільки одна плівка низької якості із записом відео. Картину оцінили за кордоном, естонці змогли продати її до 16 країн.

Чому фільм не сподобався офіційній російсько-радянській владі? Можливо, тому що занадто яскраво й модерно в ньому представлена українська культура. Можливо, через те, що його зняла талліннська кіностудія, а не московська. Попри все українська сорочка-вишиванка через пісню стала символом збереження української ідентичності навіть тоді, коли не можна було вголос заявляти про українство як національну ідею.

У перший рік російського повномасштабного вторгнення в Україну художник-ілюстратор Андрій Єрмоленко розмістив у мережі Facebook орнамент «Герої не вмирають» зі словами: «Український піксель, вишиванка, створена війною, здається, що це хаос війни, але в цьому є алгоритм, який оберігає життя». Український піксель став символічним оберегом-вишиванкою для нашої країни. Зберегли вишиванку — збережемо й Україну.

Andriy Yermolenko / facebook



Джерело матеріала
loader