Українську воячку застрелив зрадник

Вчителька гімназії та отаманша українських повстанців Олександра Соколовська - Маруся загинула 6 листопада 1919-го.

За однією з версій підступний постріл здійснив колишній ад'ютант Найда.

Повстанською діяльністю займалася вся родина дівчини.

З березня 1919-го вона служила зв'язковою у загоні з 500 чоловік під командою брата Дмитра.

Їздила селами, вербувала нових повстанців.

Вони боролися проти більшовиків на Правобережжі.

Мали допомагати об'єднаній армії УНР та ЗУНР при наступі на Київ у липні 1919-го.

Але у вирішальний момент Дмитра убив зрадник-односелець пострілом через вікно.

Більшовики пообіцяли йому винагороду в 7 млн.

Згодом загін очолив другий брат Василь.

Повстанці визволяли Житомир та Брусилів, але нового командира чекала схожа доля - постріл задуреного односельця.

Після його смерті отаманшою обрали 17-річну Олександру, так як третій брат Степан був польовим священником.

За народними переказами вона пройшла ритуал посвячення у козацьке лицарство на вершині Дівич-гори.

Ви думаєте, що мені потрібна війна? Що мені у ній? Я жінка ще молода, я хочу жити, але що робити? Все, що тільки було у нас, розбито і розграбовано.

Спалили навіть ту школу, де ми колись вчителювали", - наводив слова отаманші письменник Клим Поліщук, який знав її особисто.

Загін Марусі нараховував 300 шабель та 700 багнетів.

Мали в розпорядженні кулемети та гармати.

Активні бої з більшовиками та білими проводили в листопаді 1919-го.

Билися за Фастів та Мотовилівку під Києвом.

Сама Маруся очолила вдалу атаку на Фастів, але більшість військ відправила під Мотовилівку.

Там вони потрапили в оточення переважаючих білогвардійців.

Повстанці зазнали великих втрат, але зуміли відступити.

За однією версією, після цієї битви її застрелив колишній соратник.

За іншою, отаманшу закатували більшовики пізніше, у 1920-х.

За радянських часів громадянську війну 1918–1920 років у Росії подавали як протистояння бідних і багатих.

Нині ж деякі українські дослідники запевняють, що в нас тоді громадянської війни взагалі не було, лише "московська навала".

Але "московсько-більшовицькі орди", що в січні 1918-го захопили всю Лівобережну Україну та Київ, налічували заледве 20 тис.

До того ж були моменти, коли до агресорів переходили українські збройні формування.

На початку 1919 року на бік червоних перейшли цілі дивізії армії УНР.

Рештки армії гетьмана Павла Скоропадського натомість масово вливалися до білої Добровольчої армії генерала Антона Денікіна.