Наталія Лигачова: «Пандемія яскраво проявила справжню мету різних медіа – інформувати чи зомбувати»
Наталія Лигачова: «Пандемія яскраво проявила справжню мету різних медіа – інформувати чи зомбувати»

Наталія Лигачова: «Пандемія яскраво проявила справжню мету різних медіа – інформувати чи зомбувати»

Наталія Лигачова: «Пандемія яскраво проявила справжню мету різних медіа – інформувати чи зомбувати» - Фото 1

Наталія Лигачова: «Пандемія яскраво проявила справжню мету різних медіа – інформувати чи зомбувати» - Фото 2

У межах спецпроєкту «Детектора медіа» «Медіа vs Covid-19» досвідом кризового менеджменту, долання викликів карантинної доби, а також знахідками позитиву вже поділилися керівники розмовних та музичних радіостанцій, телевізійних каналів та холдингів і мультимедійних інтернет-платформ.

А чи впоралися українські та світові медіа з новими обставинами та як коронавірусна пандемія та прийдешня криза далі вплинуть на журналістику й медіаринок, «Детектор медіа» запитав у медійних експертів.

Ми вже публікували відповіді на наші запитання від Ніни Кур’яти, Насті Станко, Сергія Рачинського, Отара Довженка, Павла Казаріна та Віктора Трегубова, Катерини Коберник, Олексія Мацуки.

Наступною про вплив пандемії на медіа розмірковує Наталія Лигачова – засновниця та голова ГО «Детектор медіа», шеф-редакторка інтернет-видання «Детектор медіа».

– Як змінилося ваше професійне життя з початком коронавірусної пандемії та карантину?.

– «Детектор» – це медіа про медіа.

Тому для нас карантин не став катастрофою, адже предмет нашого інтересу доступний нам і в режимі віддаленої роботи.

Для тих, кому потрібно час від часу прийти до офісу (наприклад, для зйомок «Ньюспалму») або зустрітися с ким-небудь, ми замовили в КМДА перепуски на громадський транспорт.

А наша відеограф Ангеліна Ломакіна взагалі завдяки карантину розкрила свій артистизм та шикарне почуття гумору в проєкті, який сама ж придумала – #Сиди.

Вона сама пише сценарії, сама себе знімає, сама монтуєJ.

А ще час від часу співає та пише пісні! Карантин справді навіть нам, колегам по «ДМ», відкрив Ангеліну з несподіваних сторін, від чого я особисто в захваті.

Деякий дискомфорт виникає з новими співробітниками, яких ми запросили на роботу під час карантину: все ж таки ввести в курс справ легше під час особистого спілкування в реалі, тим більше – познайомити зі всією командою.

Але, думаю, ми й цю проблему подолаємо.

І так – завдяки нашим західним донорам ми вже під час карантину відкрили кілька вакансій, що не може не тішити.

– Які джерела і які особистості (не обов’язково журналісти, медійники) допомагають вам краще зрозуміти ситуацію та її можливі наслідки – у тому числі економічні, політичні, геополітичні?.

– Окрім офіційної інформації, читаю колонки в «Новом времени»: оскільки я не англомовна, рада, що там багато публікують й західних експертів.

В «Українській правді» переглядаю новини та деяку аналітику.

Ще «По той бік новин» та «По той бік пандемії», “Клятий раціоналіст», «Дзеркало тижня», «Лівий берег», «Бабель», «Цензор», «Медуза», THE Bell.

В Ютубі дивлюся «Час-Time» «Голосу Америки», інколи проєкт Пітера Залмаєва та Тараса Березовця «Карантинные хроники», проєкти Євгена Кисельова.

Із блогерів – Уляна Супрун, Олексій Мацука, Павло Казарін, Денис Казанський, інші.

Також досить багато читаю у Телеграмі – різної якості інформацію, навіть треш.

Бо сьогодні, щоби розуміти вітчизняну політику, треба читати й треш Телеграма, адже часто саме ним, здається, керуються, приймаючи рішення навіть на самому високому рівніJ.

– Які позитивні та, навпаки, негативні тенденції в українських та світових медіа ви спостерігаєте за час пандемії та обмежувальних заходів? Чи вдалося медіа швидко і сповна трансформувати свою роботу в нових обставинах? Кого ви можете поставити в приклад іншим?.

– Мені здається, коронавірус став для більшості медіа мобілізуючим фактором та лакмусом їхньої редакційної політики.

Так, спочатку навіть якісні ЗМІ були дещо розгублені.

Перш за все тому, що було багато «білого шуму», навіть від, здавалося б, достовірних джерел.

Це зумовлено й об’єктивними причинами, адже за нашого життя такого масштабу пандемії не було, й навіть експерти та фахівці часто оперували не точними даними, а здогадками та версіями, авторитетні особистості вступали в протиріччя та полеміку з ВООЗ, деякі політики змагалися у популізмі тощо..

Вітчизняним медіа також не вистачало фактажу, відео, фото з Китаю, Італії, Іспанії.

Адже в наших ЗМІ немає там корпунктів..

Але потім майже всі опанували себе й почали працювати більш відповідально, знайшли способи знаходити достовірну інформацію.

Я маю на увазі, звісно, якісні медіа.

Хоча мобілізувалися й ті, хто своїм завданням бачать маніпуляції та поширення дезінформацї.

Під час пандемії їхні зусилля в цьому теж потроїлись, здається, а інформаційний хаос та відчуття тривоги, страху у суспільстві надають великі можливості й для продукування та просування брехні, для її ефективного впливу на свідомість людей.

Тобто, по-перше, як і будь-яка надзвичайна ситуація, пандемія посилила мобілізаційні можливості, зокрема, й медіа – як якісних, так і маніпулятивних.

І, на мій погляд, тим споживачам інформації, які мають критичне мислення, ця надзвичайна ситуація мала би допомогти зрозуміти, яким медіа можна довіряти, яким – ні.

Адже концетрація фейків в деяких виданнях, нагнітання ситуації, просунення меседжів про, начебто, неспроможність України справитися з викликами пандемії та про необхіднічть брати приклад з...Росії – була зашкалююча.

Це друга тенденція: пандемія зробила більш виразним «обличчя» багатьох медіа, яскраво проявила їх справжню мету – інформувати чи зомбувати.

Третя: відбувається переосмислення роботи з джерелами.

Думаю, багато редакцій якісних ЗМІ зараз корегують вимоги до публікації інформації навіть зі, здавалося б, достовірних джерел, зокрема й офіційних.

Але, на жаль, більшість видань водночас й «повелися» на ту ж історію, що з висвітленням війни на Донбасі: зняття з себе відповідальності за інформацію з офіційних джерел, публікацію їхніх повідомлень без належного бекграунда, точки зору експертів тощо.

Я критично ставлюся й до роботи «ДМ» у цьому плані й запитую наших випускових редакторів, чому, наприклад, публікуючи новини щодо викриття різними силовими структурами поширювачів фейків, дезінформації, ми не цікавимося, на основі якої експертизи були прийняті такі рішення, яка доля цих справ у судах тощо.

Сподіваюся, ми будемо підходити до таких повідомлень із силових структур більш критично.

Але в цілому тенденція четверта – збільшення залежності ЗМІ від влади як головного володаря офіційної інформації.

Адже саме офіційні повідомлення мають найбільшу вагу під час надзвичайних подій і для громадян.

А от п’ята тенденція мені особисто подобається більше: медіа отримали бонус у конкуренції з соціальними мережами.

Рівень відповідальності ЗМІ за те, що вони публікують, все ж таки вищий, ніж блогерів або просто користувачів соцмереж.

І, думаю, це мали би зрозуміти споживачі інформації.

Тепер нам, медійникам, важливо підсилювати цю тенденцію, шукаючи шляхи закріплення довіри аудиторії до нашого продукту.

– Як, на вашу думку, коронавірусна пандемія і економічна, соціальна криза, які прийдуть за нею, може змінити журналістику і сферу медіа в Україні та світі? Чи прогнозуєте ви зміни у моделях фінансування медіа?.

– Пандемія стимулювала наміри медіа диверсифікувати джерела власної монетизації.

Я вже зазначала це в інтерв’ю газеті «Факти».

Адже бізнес масово «заморозив» рекламні пакети.

І тут ми теж будемо бачити, з одного боку, дрейф навіть якісних ЗМІ у бік «джинси», бо вона частіше за все буває політичною, а політичні інтереси продовжують активно просуватися їхніми суб’єктами й під час пандемії, зрозуміло.

Побільшає також різних спецпроєктів, нативної реклами тощо – бо це для рекламодавців дешевше коштує.

З іншого боку – інтенсифікується пошук якісними ЗМІ красивих, репутаційно не вразливих засобів монетизації – підписка, донати, клубні спільноти навколо потужних видань.

Тобто реклама як основний засіб монетизації контенту здасть свої позиції, хочеться сподіватися.

Чому це добре? Ринкова цензура – не менш потужна, ніж політична.

Будь-який ринковий спосіб заробляння коштів (а не лише існування на дотації власників) пов’язаний для медіа з якимись обмеженнями власної свободи.

Але найбільш токсичний – це, безумовно, реклама.

Адже реклама робить нас залежними не лише від великих рекламодавців та їхніх зв’язків із власниками наших ЗМІ.

Реклама робить нас залежними ще й від клікабельності нашого контенту.

Реклама спонукає нас не до глибини (аналітики, експертизи, розслідувань), а до широти охоплення, тобто до продукування перш за все цікавого, а не важливого.

Ми починаємо не інформувати та аналізувати, а вражати, робимо ставку не на розум аудиторії, а на її емоції.

А от різні варіанти отримання фінансової підтримки безпосередньо від аудиторії мають монетизувати не стільки охоплення, скільки довіру до поширюваної інформації.

Погодьтеся, що споживач скоріше захоче заплатити не за те, що просто цікаво, а за те, що для нього ще й важливо дізнатися, й за ту інформацію, якій він може довіряти.

І той, хто буде здатний платити за контент – буде ще й більш просунутим споживачем, представником, скоріше за все, середнього класу.

І якщо хоча би на деякий значимий відсоток медіа зможуть перейти на модель платного для аудиторії певного контенту – це вже буде перемога якісного інформаційного продукту.

Тоді треш та популізм не з’їдять остаточно залишки здорового глузду в людстваJ.

Але, безумовно, що мова йде не про новини та не про таку інформацію, яка є житєво необхідною для кожного громадянина.

Такий контент має бути та залишиться безкоштовним.

– Як, на вашу думку, зміниться медіаспоживання? Чи залишиться в людей (і як надовго) звичка споживати медійний контент так, як під час карантину? За рахунок чого медіа зможуть утримати здобуту аудиторію після карантину?.

– Навряд чи будь-яке видання втримає ті показники, які були в пік пандемії.

Але, звісно, хотілося би принаймні конвертувати ту спраглість до нашого продукту, яка була на початку введення карантинних заходів, у стійку звичку цікавитися нами.

На мій погляд, для цього важливо не знижувати планку якості.

Якщо за клікабельність борються оцим «шок,сенсація», то за довіру можна спробувати боротися справді амбітними речами.

Це ексклюзивність, це експертність, це здатність на крок вперед передбачати нові тренди тощо.

Ну і зараз дехто пробує впроваджувати у життя модель створення ком’юніті навколо власних видань – цікаво буде спостерігати, наскільки вдалим буде цей досвід в умовах України.

– На вашу думку, чи опанували більше українців за час пандемії навички інформаційної гігієни та медійної грамотності? Чи залишаться ці навички з ними? З чого ви дійшли до таких висновків?.

– Немає досліджень.

А власний досвід у мене дуже суперечливий.

З одного боку, я зі свого спілкування з рідними, знайомими побачила, що той вир фейків, який був особливо на початку пандемії, спонукав людей шукати достовірні джерела, дізнаватися про них, а також перевіряти інформацію, в тому числі звертаючись до фактчекінгових ресурсів.

З іншого боку, мене вразив один випадок, коли нам запропонували інтерв’ю з двома експертами у психології – вони давали дійсно корисні фахові поради, але при цьому спиралися як на достовірні приклади з галузі медицини, так і на кілька фейків! Я була буквально вбита цим.

Тому мені хочеться вірити, що принаймні розуміння важливості інформаційної гігієни у громадян підвищилося.

Але от над тим, щоб у всіх з'явилися ще й потрібні навички, щоб всі знали, як і де треба перевіряти інформацію – нам ще працювати і працювати.

Фото надане Наталією Лигачовою.

Теги за темою
Коронавірус Суспільство
Джерело матеріала
loader
loader