Дмитро Сухолиткий-Собчук – про зйомки «Памфіра», державне та іноземне фінансування й наслідки коронавірусної кризи
Дмитро Сухолиткий-Собчук – про зйомки «Памфіра», державне та іноземне фінансування й наслідки коронавірусної кризи

Дмитро Сухолиткий-Собчук – про зйомки «Памфіра», державне та іноземне фінансування й наслідки коронавірусної кризи

Дмитро Сухолиткий-Собчук – про зйомки «Памфіра», державне та іноземне фінансування й наслідки коронавірусної кризи - Фото 1

Дмитро Сухолиткий-Собчук – про зйомки «Памфіра», державне та іноземне фінансування й наслідки коронавірусної кризи - Фото 2

Дебютний повнометражний ігровий фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір» став одним із переможців Одинадцятого пітчингу Держкіно, результати якого були переглянуті, але «Памфір» залишився в числі переможців.

Стрічка також отримала підтримку Українського культурного фонду – кошти на девелопмент (розвиток проєкту).

Крім того, фільм має двох іноземних партнерів, а нещодавно отримав підтримку швейцарського фонду Vision Sud Est.

«Детектор медіа» поговорив із Дмитром Сухолитким-Собчуком про підготовку до зйомок «Памфіра», іноземне фінансування, та про те, як вижити молодому українському режисеру в нинішніх реаліях.

– Дмитре, на якому етапі виробництва зараз перебуває «Памфір»?.

– Проєкт перебуває на етапі «низького старту».

Ми з творчою групою тричі їздили в експедиції західною Україною і наразі більшість локацій для зйомок затверджені.

Крім того, вже є більша частина кастингу.

Написано фінальний драфт сценарію.

Ми закінчили роботу над розкадровками, це дасть змогу суттєво скоротити виробничий час, краще підготуватися до знімальної експедиції, яка вимагатиме швидких і правильних рішень на майданчику.

Зйомки фільму мають розпочатись вже у вересні цього року.

А реліз «Памфіра» плануємо на 2022 рік.

У нас є низка презентаційних матеріалів та аніматик, що допомагає презентувати проєкт на міжнародних пітчингах, та настроєві фотосесії у локаціях, де буде зніматись стрічка.

Все це дає більш чітке розуміння, якою в перспективі буде картина.

– До речі, про міжнародні пітчинги.

Наскільки затратно з фінансової точки зору брати в них участь?.

– Подати заявку на пітчинг можна безкоштовно, і часто програма, на яку тебе відбирають, покриває твою участь, хоча й не повністю.

Тому про решту витрат на подорож дбає продюсер.

Окрім того, затратним є створення аплікаційного пакету (мудборд, ілюстраційні матеріали, переклад сценарію та супутніх матеріалів на англійську мову).

Отже, якщо це все підсумувати, то витрати є значними.

Український культурний фонд частково покрив витрати на девелопмент «Памфіра», і я сподіваюся у нас в країні надалі будуть існувати й розвиватися програми підтримки девелопмента, які полегшуватимуть цей процес кіновиробництва.

– Вам є чим хвалитися – «Памфір» має підтримку УКФ, Держкіно, двох копродукційних партнерів.

Нещодавно стрічка отримала підтримку швейцарського фонду….

– Почну з того, що проєкт був розроблений в сценарних лабораторіях Torino Film Lab та MIDPOINT.

Там були створені перший та других драфти сценарію, а фінальний варіант допрацьовувався в Cinéfondation Residence Каннського кінофестивалю.

Оскільки на Одинадцятому пітчингу від Держкіно ми таки виграли якірне фінансування, нам відкрилися можливості для підтримки від інших фондів.

Тож в листопаді 2019 року ми виграли державний пітчинг польського інституту кіно PISF, а також заручилися підтримкою швейцарського фонду Visions Sud Est, окрім фінансової підтримки, передбачається інформаційна та право на розповсюдження фільму на території Швейцарії та Ліхтенштейну.

Продюсерка стрічки Олександра Костіна (компанія Bosonfilm) зробила все для того, щоб ми отримали неймовірно сильних партнерів – польську продюсерку Клавдію Cмею (компанія Madants) і французьку продюсерку Лору Бріан (компанія Films du Ciel).

Невдовзі сподіваємось на позитивні новини ще з одного міжнародного фонду.

Та про це трохи згодом.

Останні роки міжнародні партнери зрозуміли, що з Україною можна входити в копродукційні стосунки.

Є багато прикладів – «Іній» Шарунаса Бартаса, який було створено в копродукції з Литвою, Францією та Польщею, «Штангіст» (короткометражний фільм Дмитра Сухолиткого-Собчука – ДМ), знятий в копродукції з Польщею, та багато інших.

Це фільми, які дійсно отримали своїх іноземних партнерів і показали на власному прикладі, що в Україну можуть приходити інші продюсери, привели в індустрію нові компанії з-за кордону.

– Як розподіляються права на фільм у такому випадку?.

– Кожна сторона робить певний грошовий внесок у стрічку.

У відсотковому відношенні хто яку суму приніс, таку частку прав і отримав.

– Україна нарешті ввійшла в «Єврімаж».

Чи стало це очікуваною подією особисто для вас? Чи плануєте подаватися у фонд із подальшими роботами? Як, на вашу думку, цей вступ вплине на українську кіноіндустрію?.

– Так, це стало довгоочікуваною подією, бо розмови про вступ велися близько 4-5 років і врешті це сталося.

Звісно, я буду подавати свої наступні роботи у «Єврімаж».

Це той фонд, заручитись підтримкою якого дуже непросто.

А ще це велике зобов'язання для продюсерів, адже гроші треба буде повернути, навіть якщо фільм не отримав великого успіху.

Однак «Єврімаж» – це знак якості: фільм має пройти дуже складну селекцію, що уже є ознакою великого потенціалу.

Підтримка фонду – це сприяння не лише виробництву кіно, але й прокату, бо підтримані фондом картини мають великі бонуси в дистрибуції.

«Єврімаж» – це ядерне паливо для стрічок, які команди хочуть показати в різних країнах світу.

А вступ до «Єврімаж» – це шанс отримати перепустку у велику індустрійну мережу, що важливо для продюсерів, режисерів та локальних індустрій в цілому.

У даному випадку це великий крок до інтеграції української кіноіндустрії в європейський кінематограф.

– Останнім часом багато представників української кіноіндустрії вступають до Європейської кіноакадемії.

Ви теж є її членом.

Навіщо це вам?.

– Для мене головне – це можливість в кінці року побачити всі фестивальні хіти в одному місці й бути в курсі всіх новинок кіно.

Адже не завжди встигаєш побачити все на фестивалях.

Загалом це чудова можливість бути в цій спільноті та розуміти сучасні поступи, тренди: що відбувається, хто знімає, які імена з’являються.

Це переваги.

А зобов'язання – сплата внеску та обов’язкове голосування за фільми.

– «Памфір» став переможцем Одинадцятого пітчингу Держкіно, який ознаменувався скандалом: його результати перегляднули, скоротивши кількість переможців, а тодішній міністр культури Володимир Бородянський запропонував ввести рейтинг режисерів та продюсерів, щоб надалі розподіляти державне фінансування за цим рейтингом.

Як ви ставитеся до такої ідеї? Як, по вашому, має розподілятися державна фінансова підтримка?.

– Ці критерії оцінювання доволі суб'єктивні.

Я вважаю, що не можна порівнювати фестивальну стрічку, яка побувала на фестивалях класу А і здобула низку нагород, з фільмом, що зібрав бокс-офіс у кінотеатрах.

Я би обережно ставився до такого роду критеріїв.

Є певний вектор, який зберігався в нашій індустрії впродовж 5-6 останніх років – це виведення на новий рівень України як кінематографічної держави, як рівноцінного, рівноправного учасника європейської кіноіндустрії.

Це були поступові кроки, і я би побажав новим очільникам Держкіно і Міністерства культури зважати на ці здобутки, скоріше їх примножувати, аніж міняти систему та придумувати щось нове.

Звісно, я розумію, що певні реформи будуть, але хотілося б, щоби вони враховували інтереси індустрії, направленої не лише на внутрішнього споживача, а й на міжнародний ринок, частиною якого завдяки системній та послідовній роботі Держкіно останніх декількох років ми стали.

– Питання, яке давно хвилює.

Як заробляють молоді українські режисери в перервах між зйомками та пошуками грошей?.

– Це одне із злободенних питань.

В основному, це якісь тимчасові підробітки в індустрії, які є тимчасовими, і в пріоритеті звичайно, залишається отримати фінансування на свою картину.

– У вас, наприклад, є власна сценарна майстерня Terrarium.

Як вона створювалася, чому така назва, скільки людей в ній працює і ким вона фінансується?.

– Назва така, бо сама індустрія така – треба бути готовим до того, що тебе можуть «з'їсти».

Навіть скоріше так – треба бути готовим вступити в індустрію і мати силу відстоювати своє.

Така позиція мені близька, коли є середовище однодумців, яке допомагає один одному сформуватись.

Сценарна платформа Terrarium виникла ще в 2015 році, коли я вперше побував на стипендії Gaude Polonia, там і придумав назву та концепцію.

На даний момент маємо декілька напрямків: інтенсив (тримісячний курс із написання сценарію), резиденція і лекторій, де учасники отримують теоретичні знання.

Наша команда складається з п’яти основних людей, координує всі програми Олександра Сорохан.

Майстерня фінансується щороку з різних джерел: два роки тому був грант Президента України, грант Адама Міцкевича; торік – фінансування від УКФ та Держкіно, що дало можливість розширити програму аж на два міста – Київ та Львів.

Цього року також очікуємо на підтримку державних фондів для програми «резиденція».

Платформа розвивається, приходять нові люди і часто це ті, хто вже щось зробили в кіноіндустрії, для кого важливе потрібне середовище, де можна розказати, відстояти свою ідею, розвинути й вивести її у публічну площину.

Тому наша лабораторія створює умови, які допомагають учасникам, незважаючи на таку назву, що на перший погляд насторожує.

– Як вплине на виробництво стрічки «Памфір» нинішній карантин? Чи оцінювали ви, на скільки відтермінуються ті чи інші етапи виробництва, які можуть бути втрати?.

– Карантин уже вплинув.

Роботу над стрічкою ми почали давно, але ґрунтовну підготовку – з січня 2020 року.

За січень, лютий і березень провели освоєння локацій, підготовку до побудови декорації.

Тож побудувати декорації мали ще у квітні, але все перенеслося.

Ми поновили роботи над побудовою декорацій лише в травні, коли було послаблено карантинні заходи.

Через відтермінування ми надолужуємо все у швидкому темпі, а щодо осені й зими (другої хвилі спалаху пандемії ) – ніхто не береться прогнозувати.

У всякому разі ми з командою прораховуємо всі можливі ризики, найкращі та найгірші очікування.

– У квітні уряд і парламент скоротили фінансування культури та кіно на цей рік, що поставило під загрозу проведення наступних пітчингів Держкіно.

У комплексі з карантином, через який все кіновиробництво зупинилося, ситуація виглядає невтішною.

Як ви оцінюєте найближче майбутнє української кіноіндустрії? Наскільки може затягнутися криза та до чого призвести?.

– Деяке фінансування все-таки вдалося зберегти, невдовзі відбудеться новий пітчинг дебютів, і я сподіваюся, що у країні знайдеться достатньо ресурсів, щоб зберегти можливість фінансування як дебютантів, так і кінематографістів із досвідом.

Звісно, криза вплине.

Неясно, що буде з кінотеатрами.

Та й загалом наша індустрія залежить від масових івентів.

Якщо ми говоримо про авторське кіно – це проведення великих кінооглядів, фестивалів.

А якщо говорити про прокатне кіно – це прем’єри в кінотеатрах.

Великі зали й скупчення людей.

Тепер нам треба вчитися жити з поправкою на невидиму загрозу, від якої поки немає превентивного захисту.

Індустрія кіно перша потрапляє під удар, і всі це відчувають – і виробники, і прокатники.

Спершу криза може призвести до колапсу, а далі, мабуть, до еволюції, до появи нових форматів.

Буде пошук нових способів комунікації, можливо станеться вибух VR-індустрії.

Люди захочуть почувати себе в безпеці вдома і ті, хто зможуть собі дозволити VR, придбають устаткування.

Ти перебуваєш вдома, в безпеці, поруч немає незнайомих людей і отримуєш повне занурення в ту чи іншу сферу.

Думаю індустрія зреагує на таке кіно і багато фондів почнуть фінансувати та надавати підтримку віар-проєктам.

Фото – з архіву Дмитра Сухолиткого-Собчука.

Теги за темою
Виробництво
Джерело матеріала
loader
loader