Кондуктор не поспішає - кондуктор розуміє, але чи розуміють пасажири? Що ми знаємо про роботу кондуктора в Україні

Кондуктор не поспішає - кондуктор розуміє, але чи розуміють пасажири? Що ми знаємо про роботу кондуктора в Україні

Робота з людьми апріорі нервова, адже всі ми різні, й у всіх бувають погані дні, коли втома та роздратування беруть гору. Одними з перших подібні "блага" роботи серед соціуму відчувають ті, кого ледь не кожен українець день у день зустрічає дорогою на роботу, навчання, ринок або прогулянку. Про творців легендарних "задня площадочка, передаємо за проїзд" і "не забуваємо компостувати талони", а також актуальних "дівчино, надягніть масочку, будь ласка" і "заходять тільки дві людини на сидячі місця, не кричіть, не я це вигадала" - про кондукторів, вартових непорушних компостерів.

Робота з людьми апріорі нервова, адже всі ми різні, й у всіх бувають погані дні, коли втома та роздратування беруть гору. Одними з перших подібні "блага" роботи серед соціуму відчувають ті, кого ледь не кожен українець день у день зустрічає дорогою на роботу, навчання, ринок або прогулянку. Про творців легендарних "задня площадочка, передаємо за проїзд" і "не забуваємо компостувати талони", а також актуальних "дівчино, надягніть масочку, будь ласка" і "заходять тільки дві людини на сидячі місця, не кричіть, не я це вигадала" - про кондукторів, вартових непорушних компостерів.

- Алло, мамо, ну як ти? Як минув твій день? Знову турбував варикоз?

- Ой, дочко, і не питай. А на роботі все, як завжди: жвавенько і дуже навіть весело. Головне, не втрачати оптимізму...

Що таке оптимізм? Через вісім років підйому на роботу на сьому і заходження в ще холодний, але такий рідний салон, знаючи, що скоро почнеться година пік і більшість пасажирів будуть зганяти ранкову агресію на мені, "оптимізм" перестає бути просто світовідчуттям, тепер це моє гасло. Саме завдяки йому я і навчилася не міряти всіх людей за одиничними випадками, зберігаючи для себе поняття людяності і гарний настрій на весь 12-годинний робочий день. Але так вміють далеко не всі. 

У нашому дружному колективі дуже мало чоловіків, можна перерахувати на пальцях. Тому сльози хоч і рідко, але все ж просочуються (здавалося б, звичайна справа важкого нервового дня абсолютно на будь-якій роботі). Єдина відмінність у тому, що за день я можу продати талонів сумарною вартістю 80-90 тис. грн, а це означає, приблизно у 9-11 тис. пасажирів (деякі беруть по 2, 3 або навіть 10 талонів) буде можливість залишити відбиток свого настрою на мені. Як всі прекрасно розуміють, не завжди позитивного, а вже тим паче з приходом пандемії, коли пасажиропотік значно знизився, а навантаження на серце стрімко зросло.

Як зараз пам'ятаю, перший день жорсткого карантину, і ми виїжджаємо лише для медиків: лайка, сварки, скандали. Так, представники благородних професій теж люди, і для кожного з них цей період був стресовим. Як і для нас. Ми так само, як і всі, вперше відчули на собі карантин - нове і незвичне, ніхто не знає, як правильно поводитися.

Ми так само, як і ті, хто вимушено працював у жорсткий карантин, першими стояли біля витоків, приймаючи правила гри, до яких, здається, всі сьогодні вже звикли.

- Ну що, мамо, розповідай. По телевізору показують жахливі речі - люди ломляться у двері, лаються і мало не на руках виносять кондукторів і водіїв, нібито ті заважають їхньому вільному пересуванню на роботу. Сподіваюся, у тебе все минуло набагато спокійніше.

- Так, сонечко, у мене звичайна рутинна робота без пригод. Тому немає приводу для хвилювання. Ти їла?..

Ну а що я їй скажу? Те що нам розбивали вікна, ламали двері, штовхали, матюкали, звинувачували у всіх бідах країни і не тільки? Ні, я намагаюся обходити гострі кути, це стосується і спілкування з пасажирами: заходить людина без маски, жартую: "Ось зараз ми вам масочки говоримо надягати, а скоро і про трусики будемо нагадувати",

а якщо хтось із пасажирів, заходячи до салону, запитує, де нас носило і чому ми не потрапляємо в графік, кажу: "Шашлики їли" або "В Пущу-Водицю їздили". З ними по-іншому не можна, адже всі ми маємо право злитися та проявляти агресію, але краще цього не робити там, де закінчується ваша і починається свобода іншої людини. Тому я намагаюся жартувати і посміхатися.

До речі, щодо графіка, це взагалі окрема тема. Він, як мед із мультика про Вінні-Пуха: ніби є, але ніби і ні. Наприклад, трамваї - ви бачили їхній стан? Ось навіть сьогодні мій рідний трамвай, який закріплено за мною і зміною водіїв, в якому я щоранку "патрулюю" місто, зламався. Ми пересіли на інший, але це все час. Раз - і не вклинюємося в графік, доводиться наздоганяти або випускати розривний (трамваї, які курсують у годину пік). Але невже кондуктор у цьому винен?

Або інший приклад, трамвай, маршрутка, автобус, не важливо - є певна кількість людей, яку нам дозволено перевозити. Більше - штраф. Менше... А менше і не виходить. Якщо ми взяли, наприклад, 18 осіб на всі сидячі місця, доводиться проїжджати наступні зупинки, інакше нас просто розірвуть. Таким чином, летимо попереду графіка, що теж не є провиною ані водія, ані кондуктора.

Шкода, що найчастіше люди цього не розуміють. Як і того, чому ми не можемо взяти більше пасажирів: "Заходить лише дві людини... Чоловіче, ви куди, тільки два місця... не кричіть... не я це вигадала". Та, як не дивно, це не моя примха, я не програла водієві в карти, щоб брати участь у подібних екзекуціях. Є вказівки, які ми зобов'язані виконувати. Люди просяться, хтось бере, а потім платить штраф у 17 тисяч грн (що майже в 2,5 рази більше за саму зарплату). 

- Бачила, ти мені гроші прислала, спасибі, мамо, але не варто було. Я ж і так заробляю більше за тебе, досить опікуватися мною.

- Припини, скільки б ти не заробляла, я все одно хочу і буду підтримувати свою дитину. 

- Але мені вже 32 роки, мамо!

- Ти завжди будеш дитиною для мене!

4-7 тисяч грн - зарплата кондуктора сьогодні залежно від міста роботи та виду транспорту. Багато це чи мало? Важко сказати, якщо ви знімаєте кімнату в столиці за 3 тисячі (а квартиру вартістю менше 5-ти тисяч грн зняти нереально) — мало, адже потрібно ще й харчуватися, одягатися, допомагати рідним. 

До пандемії зарплата була більша. Вона у нас залежить не тільки від кількості годин, але і від кількості проданих квитків/талонів. Наприклад, як я вже говорила, в звичайний будній день я здавала по 12 тис. квитків, сьогодні ж ця цифра впала до 3 тисяч, як і відсоток від їхньої кількості (з 10% до 5%). Але я радію і цьому, адже робота є, а це головне.

Так, я цілий день на ногах, не дозволяю собі сісти, оскільки буду займати місце людини, яка поспішає у своїх справах. Їм на ходу, в самому вагоні, справляти потребу ходжу лише на кінцевій, там, у невеликій спеціальній кімнаті, і переводжу подих, а відпочивши, знову поспішаю на маршрут. Поспішаю до усміхнених людей, із якими можна і пожартувати, і обговорити дорогою актуальні теми. Поспішаю до тих, хто надихає, бажаючи гарного дня.

- Ну все, донечко, я трохи відпочила, час знову вирушати на маршрут. Цілую, домашнім привіт.

- І я тебе цілую, мамо. Дивлячись на тебе, варто змінити сенс фрази "проходьте в серце салону", адже то просто середина, серце у салону інше…

Збирала історії та записала Ірина Шостак