Аліна Паш про подорож до Гуцульщини: "Вони набуваються, вони не поспішають"

Аліна Паш презентувала свій альбом "розМова". Під час його підготовки впродовж 2020 року зі своєю творчою командою вона їздила у фольклорні експедиції Гуцульщиною, де записувала мелодії, співи та звуки природи. Послухати альбом "розМова" можна тут.

"Про Гуцульщину ми знаємо так само, як іноземці знають про Україну: там є борщ, пампушки і пишні жінки. Тому я вирішила для себе ці стереотипи розвіяти", — зізнається Аліна. Спеціально для BURO. співачка розповіла, як відбувалася подорож.

Чому Гуцульщина?

Не було точної думки: "Розберімо гуцулів чи Гуцульщину". Ні. Ми йшли за покликом. Спочатку хотіли, щоб це було поряд зі Львовом, щоб була природа і красиво. Іван Збараскі (підписант лейблу Bitanga Blood) розказував, що в селі Яворів та Косів дуже красиво. Він там вчився на художника. Мені також пощастило познайомитися у Києві із Павлом Рибаруком і Дмитром Мазукуком, які знають той регіон максимально добре, і вони нас запросили в гості.

Що вразило?

Нам багато розказували про жінку Манусю. Всі її так ніжно називали, я потім зрозуміла чому. Вона живе досить-таки глибоко. На горі, в лісі. До неї йти довго, але там дуже красиво. Якщо до хатчини йти пів години від найближчої дороги, то потім ще хвилин 20.

Манусі вже за 70. Вона вже нічого не бачить, все напомацки робить. Вона ткала, пряла, й хатка в неї гарна. Зараз вона сама прибирає, готує їсти, в неї є коти, собаки. І 60 років свого життя ще й доглядала за своєю молодшою сестричкою, яка колись впала в окріп і стала калікою, перестала розвиватися, але жила. До Манусі завжди люди приходять, приносять їй якісь дари.

Я розумію чому. Вона як сяде говорити, усміхається, нічого не бачить, а про життя розказує і зовсім не бідкається. А розказує із мудрістю такою. Видно з її фотографій із молодості, що вона була красунею, та заміж не вийшла. Ми її потім за чарочкою питали, чого так сталось. А вона каже: "Не могла я ніяк лишити свою рідну сестру. Вона мені рідна душа. І я розумію, що, може, не зробила класичне життя жінки, але я зробила по-своєму". Це вразило.

Ще Мануся знає багато співанок. Ми з нею і випивали, і співали, і якось було ходили там із дівчатами окремо до неї. Вона також не відмовилася нам заспівати на камеру, коли ми їй розказали про свій проєкт документального фільму.

Чи є Гуцульщина "екзотичною" для самих українців?

Це дійсно так. Гуцули свою частину Карпат закріпили і до сих пір тримають. Досі там можна зустріти багато справжніх гуцулів. А ось, наприклад, бойків (звідки вже я родом, із Закарпаття) таких "трушних" менше. Їх треба вишукувати набагато глибше. На жаль, побут ХХІ століття вже їх з'їв. А гуцули тримаються. Вони мають свої правила та канони, які їх ще сильніше згруповують. І це мене дуже манить, адже ці традиції такі кльові.

"Хочу набутися", — писав про подорожі до Карпат Коцюбинський. Що зараз?

Ми теж, до речі, використовували це формулювання. Тому що гуцули його досить-таки часто вживають. Вони набуваються, вони не поспішають. Багато знань ми черпали саме з того, як люди справляються з побутом протягом життя. Десь підказки нам приходили із книги "На високій полонині" Станіслава Вінценза, де він розказує саме про Гуцульщину — глибоко, міфічно і моментами незвичайно, дуже поетично.

Набувалися у моментах. Коли можеш кудись дійти, стати, передихнути, дивитися на гори — це для мене "набутися".

Заразом ми просто набувалися одне одним. Бо компанія у нас була велика і цікава. Складена з людей, які родом не лише із цих країв, а й із тих, що далеко звідси. З нами був, наприклад, Джо (прим. ред. — французький продюсер Натан Дейзі), який взагалі спілкувався англійською мовою. Ми перекладали йому все, намагалися якраз такі речі, як "набуватися", донести до нього. І в такий момент розшифровується дуже добре, як це — "набутися". To stay here. To stay at the moment. To feel life.

Як відрізняти самобутнє від туристичного?

Перше — відчуття. Друге — збір та аналіз інформації. Але первісне — відчуття.

Як так вийшло, що отець Іван Рибарук, настоятель церкви Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ у селі Криворівня, "начитав" слів для альбому?

Зі священником Іваном Рибаруком ми познайомилися на початку минулого літа. Познайомив нас Павло, його син. Павла я знаю як цікавого хлопця, поета, музиканта, філософа, який вирішив познайомити нас зі своєю сім'єю, показати свій край, розказати про нього більше.

Мені не треба було вмовляти Івана Рибарука, щоб він прочитав промову. Я просто розказала, що є такий проєкт, що я маю бажання зробити саме ось такого настрою альбом, що зараз його пишу і мені б хотілося зробити гідний вхід у ту атмосферу. Спитала, чи міг би він сказати свою промову до молоді, до людей, які слухають Аліну Паш, які знання він хотів би передати.

Ця промова була десь на 10 хвилин. Так само і промова Назара Кішака (прим. ред. — керівника асоціації воїнів АТО). І вже потім ми вирізали ключові фрази, які збудували нам інтро.

Коли хотілося дякувати Богові за те, що живеш?

Безумовно, то був момент повені. Саме тоді, коли дощі валили, ми пішли в гори. Пам'ятаю, як ми піднімалися і нам люди казали: "Йой, там йде з Чорногори велика гроза. Може, не йдіть?" А ми такі: "Не-не-не, ми йдем".

І справді, був момент, коли за нами йшла настільки чорна гроза, такі блискавки лупашили, що, здавалося, ось зараз воно вдарить нам у п'яти. Але справилися. Вниз зійшли та зрозуміли, що потоки наповнені. У поході замерзли дико і вночі залізли в чан — відпочивали, відігрівалися у травах, пірнали в холодну воду. Вранці нас газдиня (прим. ред. — господарка) будить і каже: "Прокидайтеся, Іван дзвонив, що дуже треба вам вже виходити, бо зносить дороги, міст. Ви не зможете потім виїхати. Вже майже частину мосту знесло, залишився тільки міст на мотузках, який ви зможете перейти". А в нас величезні рюкзаки, техніка, а скрізь вода, все затоплене. А чани, у яких ми купалися декілька годин тому, знесло.

Чи є в Карпатах мольфари?

Є.

Що варто відвідати тим, хто вперше зібрався мандрувати Гуцульщиною?

"Дідова хатчина". Це місце, куди люди приїжджають на різні практики. Дідова хата, яку переробили на одну велику та кілька маленьких хаток. Тут можна проходити ретріти, займатися музикою, пожити гірським життям. У нас там було кілька якорів, і ми вирішили досліджувати саме Карпати зі сторони Прикарпаття, Гуцульщини.

Криворівня: музей Параски Плитки-Горицвіт, музей Івана Франка та церква Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ, де проходили зйомки фільму "Тіні забутих предків".

Косівський базар. Великий, автентичний базар, де можна купити і свиню, і холодильник, і вишиванку, і дзвіночок циганський, і древній музичний інструмент.

Верховина, гора Кострича, Карстовий міст

А 13-14 січня потрібно відвідати Маланку у селі Іспас Чернівецької області.

Читайте також: Українське селище у Донецькій області хочуть перейменувати у Нью-Йорк.