На сцені київського Театру на Подолі грузинський режисер Автанділ Варсіміашвілі поставив "Механічний апельсин" за романом англійця Ентоні Берджеса.Дію перенесли у Київ початку 1990-х. Чотири юнаки – Алекс, Джордж, Коста та Темний – задля розваги та на замовлення грабують та вбивають перехожих, викрадають машини, вриваються в будинки, ґвалтують жінок. Під час одного з пограбувань ватажка Алекса заарештовують. Таємничі лікарі обирають хлопця для експерименту, за сюжетом.У 1990-ті, після розвалу Радянського Союзу, і в Україні, і в Грузії, над суспільством проводили експерименти"Йдеться не про англійців з 1960-х, а про нас. Роман Берджеса показує зло, а я досліджую процес його зародження, - розповідає Автанділ Варсіміашвілі. - У 1990-ті, після розвалу Радянського Союзу, і в Україні, і в Грузії, над суспільством проводили експерименти. Було стільки революцій. Зовнішні сили створювали "нових" людей. Виховували, робили з них маріонеток. На сцені присутні декорації з українськими мотивами. Вони лишилися як тіні минулих цінностей, які ми хочемо відкинути. Хоч і в понівеченому стані, будуть завжди з нами".У Києві режисер працював над виставою лише тиждень. Акторів підібрав керівник театру Віталій Малахов. А репетиції розпочав асистент режисера Володимир Кудлінський.В другій дії вистави розкриваються мотиви жорстокості та агресивності героїв. Джордж – колишній військовий, який втратив на війні товариша та випадково вбив дитину. Темний приїхав до Києва з села і хоче здаватися крутим. Наймолодший Коста потрапив у погану компанію та наслідує друзів. Алекс отримує задоволення від насилля."Якби не фільм 1972-го року, про існування "Механічного апельсина" ніхто не знав. Екранізація вийшла краще за літературне першоджерело, - вважає Автанділ Варсіміашвілі. - Нічого цінного в романі немає, крім форми. Американський режисер Стенлі Кубрик зробив з нього культовий твір. Створив власний світ. Так само і я поставив авторський спектакль. Додав особисті теми, розказав про долю мого покоління. Особливо це стосується громадянської війни, і взагалі війни. Я брав участь у двох. Добре знаю, що це таке. Як змінює людину. В монологах одного з героїв, Джорджа, звучать спогади про війну. Берджесу таке і не снилося. Це і моє особисте, і мої спостереження.
З українськими акторами мені працювати просто. Акторська школа близька до грузинської. Вибухова, емоційна, носить ментальність свого народу. Кажу акторам, щоб не грали, як в Росії. Бо треба грати, а не "вживатися" в роль. Це виглядає брехливо".Поставив авторський спектакль. Додав особисті теми, розказав про долю мого покоління"Такі страшні речі краще робити лише в театрі. Принижувати, бити людей. Сподіваюся, глядачів це відверне йти шляхом наших персонажів, - каже актор Дмитро Грицай. Зіграв Алекса. – Мені не притаманне насильство. Перемикатися з ролі було непросто. Приходив додому, а в мене там двоє дітей. Просто сідав і мовчав. Щоб увійти в образ, слухав симфонії Бетховена. Це улюблений композитор Алекса"."Подивилася виставу з 18-річною донькою. Вона відчула і жахнулася тих хлопців з 1990-х. Жоден підручник з історії не пояснить так дохідливо. Це був бандитський час, коли головну роль грала сила", - поділилася враженнями глядачка Леся Тетерюк.Виставу "Механічний апельсин" покажуть в Театрі на Подолі на початку нового сезону, 5 і 6 серпня."Механічний апельсин" є третьою виставою в Україні для грузинського режисера Автанділа Варсіміашвілі."У 1982 році в Молодіжному театрі я зробив "Калейдоскоп". Спектакль закрили, мене арештували, - згадує він. – У виставі два грузини стерегли пам'ятку архітектури й потроху продавали її на сувеніри. Міська влада образилась. Бо якраз того року у Києві спорудили макет Золотих Воріт. Мене на день затримали органи, депортували з міста без права повторного приїзду. Зате набув багато друзів, які підтримували мене і цю виставу – Микола Бажан, Іван Драч. Даніїл Лідер. Потім, 2016 року поставив "Річарда ІІІ" за Шекспіром в Театрі Франка. До вистави "Механічний апельсин" йшов 42 роки. З художнім керівником театру на Подолі Віталієм Малаховим познайомився ще в 1979-му. Побачив його спектакль "Сон в літню ніч". Захотілося обняти талановитого постановника. З того дня ми постійно спілкуємося, І планували щось поставити один в одного. Нарешті у мене вийшло".24 серпня, на День незалежності України у театрі на Подолі покажуть моновиставу "Лицар храму". Це сповідь снайпера, яка виходить на рівень філософської притчі про злочин і кару. П'єса Тетяни Іващенко має дві сюжетні лінії: історія Степана сьогоднішнього і його ж як стародавнього лицаря Ордена тамплієрів. Через перетин кількох часових реальностей, що існують у свідомості снайпера, у його снах і підсвідомості, вимальовується головна ідея п'єси і вистави – усі люди на землі брати, стріляючи у когось – ти вбиваєш брата, а вбивши брата – убиваєш себе.