— Дивлюся в майбутнє оптимістично, але з тривогою. Буде непросто. Ясна річ, Росія робитиме все, щоб утримати свою зону впливу, — каже 80-річний Євген Марчук, перший голова Служби безпеки України, ексміністр оборони і секретар РНБО. Розмовляємо 15 червня в рамках проєкту "Укрдерждовгобуд". 5 серпня Євгена Кириловича не стало. Помер від гострої серцево-легеневої недостатності після коронавірусної хвороби.— Зараз до влади прийшло нове покоління, недосвідчене. А має звертати увагу на довгострокові питання: демографію, екологію. Є такий феномен — демографічна безпека держави. Її планують щонайменше на 10 років.Пам'ятаєте день, коли Україна проголосила незалежність? Що це для вас було?— Більше року вже діяла Декларація про державний суверенітет. Відчувався переляк у Москві. Мої знайомі на серйозних посадах у КДБ дзвонили: "Кирилович, вы там что, обалдели? Какие вооружённые силы в Украине?"Тут базувалася гігантська військова машина. Чисельність розташованих в Україні збройних сил Радянського Союзу становила понад мільйон. І ця потуга підпорядковується главам Державного комітету з надзвичайних ситуацій, тобто гекачепістам. Я розумів усю напругу. Тому Акт про незалежність викликав відчуття полегшення.Як трансформувався силовий сектор?— Після Акту про державну незалежність я все ще був міністром і продовжував створювати Збройні сили (5 червня 1991-го Верховна Рада УРСР призначила Євгена Марчука міністром з питань оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій. — ГПУ). Вдалося провести через парламент закон "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців, які проходять службу на території України". Йшлося не тільки про те і тих, хто в майбутньому стане Збройними силами України. Тому що у великому радянському військовому угрупованні на нашій території українців десь 30 відсотків було.Верховна Рада приймає рішення про підпорядкування КДБ УРСР українській владі. А вже 20 вересня Рада створила Службу безпеки України.За мою кандидатуру на посаду голови СБУ проголосували 309 народних депутатів. Підтримала значна частина Народного руху і деякі комуністи. До того я очолював комісію КДБ із реабілітації жертв політичних репресій. У моїй сфері відповідальності була профілактика в середовищі творчої інтелігенції. Я витягував із тюрми Івана Дзюбу. На Бориса Олійника там ледь не була заведена справа. Було відомо, що я — колишній кагебіст і при мені практично ніхто з інтелігенції не постраждав. У ті часи легко встановлювали, чи мав якийсь стосунок до злодіянь.Знаєте, що я робив на перших порах? Звільнив 17 генералів.Ваш перший тест як керівника СБУ — сепаратизм у Криму.— Тривали важкі переговори про розподіл Чорноморського флоту. Російський флот став частиною цивільного життя півострова. Мав свої розвідку і контррозвідку. Було ще багато військових пенсіонерів Північного морського та Тихоокеанського флотів СРСР. Тому підтримка незалежності там була нижчою, ніж по Україні.Росія почала готувати ходи, як повернути собі Крим. Рішення Києва надати йому статус автономії і потім дозвіл на президентську посаду були невдалі. Найкритичніший момент — коли президентом Криму став проросійський Юрій Мєшков. Міністра внутрішніх справ Криму, голову Служби безпеки, ще кілька посад призначав Київ. Мєшков розпускає парламент півострова, бере під своє керівництво МВС і призначає керівником Служби безпеки свою людину. Я прошу в командувача Прикордонних військ гелікоптери. Ризикований політ на малій висоті в темряві, щоб не помітили радари Чорноморського флоту. Висаджується десант. Захоплюємо Службу безпеки свою ж. На ранок працівників зустрічаємо. Київ показав зуби.За президента Леоніда Кучми ви були прем'єр-міністром. Як взаємодіяли?— За форматом роботи Кучми, головою виконавчої влади був президент. І це вносило чимало проблем.Були негаразди з Адміністрацією президента. Вони виходили з вибриків її керівника Дмитра Табачника. До прикладу: я зібрав силовиків, щоб узяти під оперативний, гласний та негласний контроль приватизацію стратегічних об'єктів. Їх було два-три десятки. Розробили план. Головне, щоб усе було законно. І ввечері мені телефонує Табачник: "Треба негайно побачитись. Давайте пообідаємо". Зустрілися десь перед Кабміном. Каже: "Що ви натворили? Це ж не ваш сектор, а силовий, це ж президента. Ви втрутилися в чужу сферу діяльності". Через 10 днів мене звільняють із посади прем'єр-міністра України. Будь-якого голову уряду того часу можна було за хвилину зняти з роботи.Як тоді працювала Рада національної безпеки й оборони?— Була на місці. Ясна річ, голова Ради — президент, а не секретар. Тоді, 1999-го, я бачив кілька проблем, у які треба було серйозно втрутитися. Леонід Данилович підтримав. Я почав із речей, які лежали на поверхні, і зачепив серйозні проблеми. Наприклад, позабанківський грошовий обіг. Чи баланс прісної води, було багато викидів і забруднень. Чи підприємства з так званими іноземними інвестиціями. Декілька осіб в Україні реєстрували підприємство на хату в селі, визнаному забрудненим Чорнобильською катастрофою. Це підприємство звільняли від митних зборів і податків. А його капітал — три факси, два комп'ютери. Іноземна інвестиція, так? А торгують бензином і нафтою з Росії. Серйозні зловживання і ненадходження у бюджет. Такі речі системно пропрацьовували в РНБО.Чим характеризується епоха президента Віктора Ющенка?— Це і національне відродження, і справедливість щодо Голодомору, і загальний рівень культури піднявся. Фінансові також були позитиви. Негатив — не вдалося отримати План дій щодо членства в НАТО під час Бухарестського саміту 2008-го.Віктор Янукович з'явився, тому що українцям остогидли демократія й вічні дискусії?— Для частини людей могло бути таке. Ясна річ, Януковича Росія підтримувала майже завжди. Після 2004 року, коли він програв вибори, десь собі зник. І потім раптом Віктор Андрійович називає його лідером опозиції. А його тоді навіть не було в Україні.Янукович прийшов до влади і повернув Конституцію 1996 року. Як запрацювала урядова машина?— Диявольський механізм запустили. Янукович ще 2004-го під час президентських виборів заявив: "Ніякого вступу до НАТО не буде. Лише співпраця". Після перемоги на президентських виборах він зачищає нормативно-правову базу приєднання до Альянсу за допомогою своєї фракції у парламенті і як президент з воєнної доктрини забирає. Далі російські функціонери заходять у Службу безпеки, міністерства оборони і внутрішніх справ. По лінії спецслужб росіяни тут господарювали, як у себе вдома.Чи ефективна державна політика повернення тимчасово окупованих територій?— Петро Порошенко став президентом, коли у країні була війна. Мав оголосити правовий режим воєнного стану. Хоча б на частині території України. Можливо, були проблеми з ресурсами. Але я стикнувся тоді з аргументами, які не сприймав: "На воєнний стан не погодилась би міжнародна спільнота. Союзники не хотіли бути учасниками війни проти Росії".Можливо, були якісь домовленості, сподівання. Але Петро Олексійович — не новачок у політиці. Думаю, бізнесовий досвід давив на його психіку.І ми отримали "епоху без бідності й корупції" президента Володимира Зеленського. Як опишете перші два роки його на посаді?— Ми поступово випадаємо з контексту світових проблем. Команді Зеленського варто запропонувати новий формат мирних переговорів. Важливо не розвалити Мінський процес і залучити гарантів безпеки України — Сполучені Штати і Велику Британію.Любив слухати джазЄвген Марчук народився в селі Долинівка Гайворонського району Кіровоградської області 28 січня 1941 року. У Кіровоградському педінституті здобув спеціальність учителя української мови та літератури.Працював у Комітеті державної безпеки УРСР. У червні 1991-го став міністром оборони, національної безпеки і надзвичайних ситуацій УРСР. Через пів року — першим головою Служби безпеки України.1995 року — прем'єр-міністр України. 1999-го балотувався у президенти. Вибори тоді виграв Леонід Кучма. Марчук був п'ятим."Якби я став президентом, багатьох помилок уникнули б. Фундаментальна — олігархат", — казав він.У 2003–2004 роках очолював Міністерство оборони. Тоді відбувся конфлікт із Росією навколо Тузлинської коси, який вдалося розв'язати. Але Кучма відправив Марчука у відставку. Пояснив це незадовільним виконанням доручення про демілітаризацію Балаклавської бухти в Севастополі.Із 2015-го представляв Україну на переговорах Тристоронньої контактної групи в Мінську.Захоплювався шахами, добре грав на фортепіано. Любив слухати джаз. Розмовляв англійською та німецькою.Був одружений із журналісткою Ларисою Івшиною, 61 рік. Він першого шлюбу має синів Вадима і Тараса.