Від турецьких светрів бойс і пуховиків до різноманітності брендів із вітчизняною биркою – це все мода незалежної України. Що носили українці ці три десятиліття і яка була еволюція гардеробу – далі в матеріалі.
Працівниця Валентина зустрічає незалежність України в заводській уніформі – 30 років тому це була основа її гардеробу, в якій вона виготовляла деталі для підводних човнів.
Завод “пішов на дно”, і щоб утриматися на плаву, вона відправляється з чоловіком на столичний ринок, з’ясувати, що в дефіциті. Так Валентина Федорівна стала підприємницею.
– Возила з Москви сукні. Вони, звичайно, були ненатуральні, синтетичні, але я їх возила. Поки приїжджала, тут вже черга стояла, – згадує Валентина.
У цей час на Харківщині старшокласник Андрій, відомий нині дизайнер Андре Тан, оббиває пороги комісіонок і шиє перші спідниці мамі та сестрі з клаптів старих речей.
– Я попросив усіх родичів, щоб вони принесли мені старі речі – сукню тітки Галини, бабусину спідницю тощо. Перші речі були пошиті з перешитих речей, – розповів кутюр’є.
Тоді ж у Керчі школярка Маша, відома сьогодні телеведуча Маша Єфросиніна, напам’ять вивчає журнал Бурда та міряє свої перші “варені” джинси і туфлі на платформі.
– Ми всі хотіли ангорові светри або зі смужками. І не важливо, що ангорка буде в роті, в очах – усюди. Головне, щоб щось гарне було вишите. “Варені” джинси мали бути “бананами”. Нічого, що вони трохи збільшували сідниці, – з усмішкою згадує Єфросиніна.
Радянські фабрики зачиняють. Через кордони та порти в незалежну країну лине імпортний ширвжиток. Китайськими пуховиками та турецькими джинсами завалені найбільші ринки країни.
– Міряли люди як? Одягаєш плаття, я дзеркало дала, підходить колір до лиця – значить добре. Просто неба. Як дощ ішов – не стояли, – розповідає підприємниця Валентина.
90-ті добігають кінця. В кожному гардеробі з’являється щось зі шкіри або дермантину – косуха, плащ, манто або жакет.
– Куртка танкер шкіряна. Я до неї підходила на керченському ринку і знаєте, як у мене слина текла? Боже, – ділиться Єфросиніна.
Андре Тан згадує: Кінець 90-х – ера шкіряних штанів, на яких я добре піднявся. За них платили, як зараз пам’ятаю, 30 грн за пошиття. І це були шалені гроші для того часу!
Двотисячні вриваються з важким гламуром. Стрази, золото, низька талія, високі підбори. Все стало виглядати дорого-багато.
– У мене було намисто, на ньому троянда. Шовкова блуза з воланами та на оборках вишивка, – розповіла Маша.
Не встигла підприємниця Валентина розпродати туфлі з довгим носком на шпильці, як жінки масово почали перевзуватися в кросівки.
– Я думаю, ну невже не можна ходити в туфлях. Ну чому жінки ходять у кросівках? А як сама спробувала, так тепер тільки в них, – зізналася вона.
У 2011 році журналістка Юлія Савостіна оголосила експеримент: рік носити тільки українське.
– Мої колеги говорили, що я бідна, і запитували – як виживеш і як ти такі обмеження на себе накладаєш? До мене ставилися так, ніби я чимось хворію, а не намагаюся шукати українські сукні, – згадує Юлія.
Уже в перші два місяці Юлія наче повернулася в 90-ті – якщо відмовитися від імпорту, надіти нічого.
– Тоді ще не було такої кількості шоурумів, маленьких цехів, крафтових виробників. А фабричний одяг можна було купити оптом. Найбільша проблема була зі взуттям, тому що все нормальне взуття можна було купити в розмірній сітці з 36 до 41 в однаковому кольорі та в одній моделі. Я, до речі, перші балетки свої купувала саме таким чином – усю ростовку. Мої подружки за розміром собі розбирали, – зізнається журналістка.
В Україні створюють фабрики, які шиють одяг. Але не для внутрішнього ринку. В основному це дешева робоча сила для всесвітньо відомого мас-маркету. Решта ательє косять під заморські бренди.
Після Революції гідності настає революція в моді. Ми ніби починаємо надолужувати за всі роки носіння імпорту та неповноцінного ставлення до всього вітчизняного.
– Це була точка, коли попит зійшовся з пропозицією. Ми всі хотіли пишатися українським і з допомогою моди це було дуже просто довести. Коли я ношу український костюм або футболку, я говорю – я новий українець, – сказала директор із маркетингу та комунікацій проекту Всі свої.
1,5 тис. квадратних метрів і майже 200 українських брендів: від класичної вишивки на сучасний лад і авторського розпису на тканині – до простих літніх суконь, джинсів, аксесуарів та взуття. Це Всі свої – найбільша платформа одягу з биркою Зроблено в Україні.
– Сьогодні зовсім інша ситуація з речами. У мене дуже багато українських брендів. На сьогодні, я б сказала, що їх більшість, – розповіла Єфросиніна.
Українське перестає бути тільки для українців – народжується нова мода, яка завойовує світ.
– Наразі у світі дуже поважають українських дизайнерів. Не багатьом вдалося зробити потужні міжнародні кроки. Але Україну відзначають за якісну моду й талановитих дизайнерів, – сказала дизайнер Світлана Бевза.
Одяг Світлани ви не знайдете в звичайних бутиках. Це вироби преміум-класу, які відповідають останнім світовим трендам. Сама дизайнер прийшла на інтерв’ю в тому, що колись було сміттям, виловленим на дні океану.
80% одягу, створеного Світланою, купують іноземці. Серед її клієнток – акторка Дакота Джонсон, яка зіграла головну роль у П’ятдесяти відтінках сірого, модель і мама мільярдера Ілона Маска – Мей Маск, одні з найдорожчих манекенниць світу Белла Хадід та Емілі Ратаковскі. Акторка культового серіалу Гра престолів Софі Тернер вийшла заміж у шовковому комбінезоні Бевзи.
За 30 років від синтетичного імпортного одягу ми прийшли до різноманітності брендів і стилів із гордим маркуванням – Зроблено в Україні. Тепер у країні існує весь можливий асортимент одягу – від секонд-хендів і базарів до елітного вбрання преміум-класу. А вітчизняна мода – якісна, красива й амбітна – нарешті заповнила внутрішній ринок і заявляє про себе світові. Це початок нової історії.