Чому Україна досі має проблеми в нафтогазовій сфері

Давайте спробуємо відверто і просто поговорити про наші газові проблеми.

Після 1991 року, довгий час Україна була транзитною територією для російського газу на Захід.

Українські газові президенти і принцеси народилися завдяки українсько-російським газовим переговорам, у фундаменті яких лежали приватна комерційна вигода і можливість Кремля для політичного тиску на офіційний Київ.

Саме тому це було «бізнесом Першої особи», бо він/вона отримувала і прямі бізнес-вигоди і ніс відповідальність за виконання усього спектру домовленостей.

Наш транзит і доходи від нього – це було питання Києва і Москви.

Вперше газову двосторонню монополію спробували зруйнувати шляхом доступу до чорноморського шельфу західних компаній. Але тоді жадібність перемогла і з правильної ідеї нічого путнього не вийшло.

В 2014-2019 роках вдалося переконати Захід, що в Україні теж можна заробляти гроші в нафтогазовій сфері. Довіра вибудовується важко, але лише так створюється нова реальність.

Заходом передусім теж керують почуття особистої вигоди. Тому ми і бачимо колишніх канцлерів в управлінні Північного Потоку-2, танцюючих міністрів закордонних справ в Роснєфті, не дивуємося дивній поведінці лідера Європи.

Великий бізнес горою стоїть за все, що може зробити дешевшим їх виробництво, а їх прибутки – більшими.

Це ж логічно, нехай і цинічно?!

Що ми, як держава, зробили для формування коаліції західного бізнесу і політиків навколо українського транзиту?

Домовленості, які важко вибудовувалися у 2014-19 роках – зруйновані останнім часом.

Ми серйозно пропонуємо Заходу, щоб ми заробляли 3 млрд дол/рік, а їм пропонували піт, кров, втрати?

50% знижки на додатковий транзит російського газу територією України – красива історія, але хто на ній заробить?

Запитайтеся в Нафтогазі, який відсоток вартості російського газу на європейському ринку складає вартість транзиту українською територією?

Чому не можна навіть на цьому етапі реанімувати питання міжнародного консорціуму з транзиту російського газу територією України за участі великих американських і європейських компаній, які не задіяні в Північних і Південних потоках?

Відновити СП з розробки наших родовищ?

Поставити питання руба з закупівлі російського газу не на західному, а східному кордоні України.

І не треба слухати завивання про «національне багатство» і «унікальна надра»! Про «економічний паспорт» кожного українця, за яким надра належать кожному, – говорять, але палець об палець не вдарили.

Це фарисейство треба зупиняти.

Якщо ми хочемо заробити – то заробляти мають усі!

Інакше – ми отримаємо грабунок і з газу перейдемо на дрова.

Джерело: блог Володимира Омеляна