На політичну арену несподівано виходить президент Ердоган з гучною заявою, що хоче помирити Москву та Київ і стати посередником у переговорах між Банковою та Кремлем.
Туреччина виступає за забезпечення миру з акцентом на становище кримських татар. Ми неодноразово обговорювали це питання з дружньою Росією. Контакти продовжуються. Сподіваємося, що регіон не перетвориться на зону бойових дій і запанує мир.
Ініціатива Ердогана викликала лавину питань: чому Туреччина, що робити з мінським процесом, як може виглядати новий формат і чи замінить Ердоган Бацьку?
Турецький президент не просто зробив гучну заяву, а ще й сказав, що Анкара вже встановила контакти з Києвом та Москвою. Про деталі у високих кабінетах Банкової, Кремля та Білого палацу турецької столиці поки мовчать. Лише лунають обережні дипломатичні коментарі.
Але тут виникає питання: кому Ердоган більший партнер – нам чи Москві? У Кремлі спочатку взагалі відмовлялися коментувати турецьку пропозицію, а згодом в МЗС проспівали давню мантру, мовляв, Росія не сторона конфлікту, а сама в ролі посередника.
А що ж Україна? І у яку гру з нами грає Ердоган? Лише за 2,5 роки президентства Володимира Зеленського турецький лідер зустрічався з ним п’ять разів.
Стосунки між Ердоганом та Путіним наче дитяча гойдалка. З одного боку – у 2014 році Туреччина не визнає анексію Криму та підтримує кримських татар, з іншого вже на початку наступного року Москва та Анкара разом починають зводити Турецький потік – газогін в обхід України. Восени 2015-го турецький винищувач збиває російський бомбардувальник у своєму повітряному просторі. У відповідь Путін скасовує безвіз з Туреччиною та навіть вводить економічні санкції.
Чим відрізняється Ердоган від Лукашенка? Якщо турецький лідер хоче стати посередником саме у мінському процесі. І Лукашенко, і Ердоган відомі в світі маневристи. Вони однолітки – обом по 67 років. Обидва з вусами. І перший, і другий теж поводять себе на публіці як мачо. У політиці – як диктатори: силою розганяють протести та кидають в тюрми інакодумців.
Але якщо все не так прозоро в стосунках Анкари та Москви, навіщо ж Ердоган хоче забрати в Бацьки роль миротворця? Експерт з питань близького сходу Аурагх Рамдан каже, турецький президент напередодні виборів заграє з електоратом. До того ж мати двох сусідів, які між собою воюють, явно не в інтересах Туреччини.
Стосунки з ЄС Ердоган помітно зіпсував, коли не припинив авіасполучення з Мінськом. Це дозволило Лукашенку атакувати кордони Польщі та Литви потоком мігрантів. Тож посередництво у миротворчому процесі між Москвою та Києвом це ще й спроба продемонструвати – в арсеналі Ердогана є й пряники.
Теоретично турецький формат переговорів міг би існувати паралельно з мінським, а його учасники зосередилися б на окремих питаннях. Наприклад, звільненні українців з російського полону. Та тут є нюанси. Роман Безсмертний двічі учасник тристоронньої контактної групи у Мінську говорить, білоруська столиця більше не може бути майданчиком для мирних переговорів.
Погіршує ситуацію ще й фактичне об’єднання Білорусі та Росії у так звану Союзну державу. Це робить Білорусь не посередником, а учасником війни проти України. Та перенос переговорів через Чорне море навряд чи дасть позитивний результат, каже Безсмертний.
Паралельно із нормандським процесом, каже колишній заступник голови президентської адміністрації Костянтин Єлісєєв, можна втілювати інші дипломатичні формати. Головне не дозволити Росії прибрати на себе роль посередника замість агресора, який розв’язав війну.
Чи стане таким посередником Анкара? Є багато нюансів. Головна небезпека паралельних переговорів у тому, застерігають дипломати, що на Заході може скластися враження наче Київ веде у них за спиною паралельну гру з Москвою. Тоді Україна ризикує взагалі залишитися на одинці з кремлівським агресором.
Поки що ініціатива Ердогана – геополітичний пшик. Далі чергових дипломатичних заяв мирна справа не просунулася. Тому схоже, що з Мінська контактна група до Анкари поки не їде.