Евакуація на межі можливого: зі сходу транспортували малорухомих людей, які часто залишались покинутими наодинці

Щоб вивезти три десятки лежачих та маломобільних людей з гарячих точок сходу довелося залучити більше сотні волонтерів.

Люди із інвалідністю залишалися заручниками своїх квартир, не могли спуститися в укриття, забезпечити себе їжею і водою. До Києва їх довіз спеціальний медичний потяг, йдеться в ТСН.

Медичний евакуаційний потяг “Лікарів без кордонів” прибуває на столичний вокзал - це ніби пересувна лікарня, що рухається залізницею. У середині зафіксовані  лікарняні ліжка, а один з вагонів - це киснева станція, інший - електростанція.  Навіть під обстрілами  потяг може бути абсолютно автономним, а  лежачі хворі  під наглядом медперсоналу.

«У нас є два лікаря в нашій ротації, в кожному вагоні є медична сестра, помічник медичної сестри», - розповідають працівники.  

Це люди зі Сходу, які роками прикуті до ліжка, або інвалідного візка. Загалом з Донецької та Луганської області, які обстрілюються вдалося вивезти 33 людини усі вони будуть жити поки що на Київщині.  

Вдома під час масованих обстрілів вони стали заручниками своїх квартир. Як от пані Любов з Сіверська, коли сусіди йшли в укриття, звести на ноги вона не могла. «От бомблять, вони до підвалу тікають, а я сиджу в квартирі», - каже вона.  

Так було і тоді, коли в її будинок влучив снаряд. Квартира зруйнована, вона під уламками. «Як бомбоне, сітки летять, рама летить, скло - все на мене, я як оглухла», - пригадує жінка.  

Її врятували волонтери і вивезли. Як і Валентину Миколаївну, яка повністю незряча. Поки в багатоповерхівці залишалися люди -  її годували, але коли Вугледар перетворився на гарячу точку, усі виїхали, вона залишилася в багатоповерхівці сама. І навіть не могла спуститися з горішнього поверху до низу.

Останні,  хто виїздив з дому передали данні пані Валентини волонтерам. Коли ті до неї доїхали - незряча жінка вже кілька днів не їла і не пила води. Вона досі не вірить, що її витягли з пекла.

Це найтяжча евакуація, коли люди нерухомі. За неї беруться далеко не всі волонтери.

Волонтер Дмитро Максимович, каже, що вивезти 3 десятки маломобільних людей треба залучити сотню  волонтерів, «Укрзалізницю», «Лікарів  без кордонів», чиновників військових адміністрацій. Але головне не просто евакуювати,  а знайти прихисток цим людям. «Наша мета - це щоб кожна людина, яку ми забираємо за Сходу України, мала свій прихисток, свій дім , просто евакуювати, це не достатньо, головне - надати їм житло», - каже він.  

З гарячих точок сходу вони вивезли вже 700 людей з інвалідністю. Багатьох розмістили за кордоном, або на Заході України. Але там, каже Дмитро, спеціалізовані заклади вже переповнені на 200%.

Караван швидких з вокзалу вирушає до будинку для літніх людей православного сестринства на Київщині. Лідія Василівна  занесли валізи в кімнату, сіла на ліжко, і не може повірити, що вона разом з паралізованим  чоловіком у безпеці - за сотні кілометрів від бойових дій.

Її чоловік Сергій -  ще у 2013 році переніс інсульт. Вона його ноги,  руки, очі. Пані Лідія каже, що чоловік вже давно не розуміє, що відбувається. Але як тільки вона починає розказувати весь довгий і надзвичайно складний шлях їх евакуації, пан Сергій починає плакати і навіть вона не очікувала такої реакції. 

В сусідній кімнаті Тетяна Іванівна з чоловіком  Олександром. Він теж не рухається через неоперабельну пухлину у мозку. Жінка ділиться враженнями - тут тихо, а у неї ніби слухові галюцинації -  вона  ще досі чує звуки вибухів.

Вони разом прожили 45 років. Невиліковно хворий чоловік пропонував їй рятуватися самотужки, залишити його. Але пані Тетяна тижнями шукала можливості, вивезти його і коли відгукнулись волонтери, вони разом з чоловіком вирішили ризикнути.  «З такими пересадками, з такою дорогою, я переживала, що він не здолає, не витримає», - каже жінка.

Вони втекли від бойових дій. Скільки б не залишилося жити пану Олександру - це їх можливість побути разом у гідних умовах. «Це і надихнуло і сили дало перенести цю дорогу», - каже чоловік.

Волонтери, що займаються евакуацією, кажуть, людям з зони бойових дій треба мінімум 10 днів, що оговтатись. Вони ще довго не можуть повірити, що поруч нічого не вибухає, є вдосталь їжі води, а вночі тиша.

Читайте також:

Українські волонтери потай зібрали гроші і закупили "Байрактари", які вже успішно працюють проти ворога

У прифронтовому селі на Миколаївщині обстріли і смерті сусідів стали для мешканців буденністю

Харківщина обстрілюється одразу із трьох боків: людей накриває забороненими касетними боєприпасами