Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”»
Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”»

Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”»

Чим тактична медицина відрізняється від домедичної допомоги, яка частина військових уміє рятувати життя і як працює благодійний фонд, створений київськими активістами.

З початком повномасштабного вторгнення Росії команда громадських активістів Києва переформатували роботу і створила благодійний фонд «Солом’янські котики». Починаючи з 24 лютого волонтери навчили тактичної медицини понад 15 тисяч військових, а ще забезпечили їх аптечками, укомплектованими за натовськими стандартами. Команда волонтерів побувала на Харківщині, Київщині, Чернігівщині, Житомирщині, Дніпропетровщині, Миколаївщині та Одещині, де проводила тренінги з тактичної медицини для військовослужбовців. Зараз команда збирає гроші на мобільний навчальний центр «Тактичні котики». Про роботу фонду розповідає інструктор із тактичної медицини «Солом’янських котиків» Іван Ніколенко.

— Іване, чи готувалися ви до повномасштабного вторгнення і як зустріли 24 лютого?

— Особисто я не дуже готувався, але проводив тренінги для інших людей. І якщо за декілька місяців до 24 лютого це були заняття з базової серцево-легеневої реанімації, тобто я вчив людей качати серце, то за місяць до великої війни я почав проводити тренінги із зупинки критичних кровотеч. Оце і вся підготовка. Змінив тему, бо ми очікували, що критичні кровотечі стануть проблемою, більшою за серцево-легеневу реанімацію. А напередодні 24 лютого трохи закупив продуктів, того ранку зняв із карток гроші. Почали збиратися з нашими людьми із «Солом’янських котиків», з якими давно працювали. Ми знали, що треба буде щось робити. Тобто не виникало питання, чи треба щось робити. Стояло питання: що саме робити. Тож ми у своєму хабі на вулиці Тихого організували гуманітарний штаб і почалась робота.

Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”» - Фото 1

«Солом’янські котики», фото: Іван Ніколенко/Facebook

— Чому ви взагалі вирішили стати інструктором із тактичної медицини?

— З 2016 року я і ще кілька людей, із якими ми залишилися працювати в «Котиках», навчали людей цивільної домедичної допомоги. Спочатку ми співпрацювали з Червоним Хрестом, а останні кілька місяців — зі Всеукраїнською радою реанімації. Тактична медицина для мене була новою сферою. Але стандарт того, що треба знати, давно написаний і публічно доступний. Методологічна підготовка в мене є, тому можна підготуватися і вести курс. Звісно, ми не лише довчалися за книжкою, а й самі проходили тренінги саме з тактично медицини, щоб подивитися, як інші це викладають. І вже на базі цього почали вести свої. Чому обрали саме такмед? Тому що саме в цьому в нас була найбільша експертиза.

— Чим тактична медицина відрізняється від цивільної?

— Місцем, де ти працюєш. Цивільна медицина — це трохи інший характер травм, і умови трохи інші. Тактична медицина — це обмежені ресурси, небезпечне місце для роботи, тому втручання та маніпуляції робляться обмежено і швидко; це постійна зміна умов, у яких доведеться працювати. Це жорсткі умови для постраждалих і для рятувальників, це небезпечніше, ніж цивільна допомога.

— Що з тактичної медицини ви викладаєте найчастіше? І для кого ви це робите?

— Тактична медицина викладається для військових. Цивільним не треба знати, як працювати зі зброєю, в більшості випадків не треба знати, де шукати укриття. Небезпека для цивільних навіть якщо є, то згодом минає. А в тактичній медицині небезпека була, є і може в будь-який момент повернутись назад. Тому цивільним не дуже потрібен такмед, їм потрібніша домедична допомога. Але навички на базовому рівні однакові, тому що люди стікають кров’ю однаково. Це зупинка критичних кровотеч, забезпечення прохідності дихальних шляхів, контроль поранень у грудну клітку. Це дозволяє врятувати 20–30% поранених, які би загинули без цієї допомоги.

Цивільним ми проводимо тренінги для того, щоб вони викладали військовим. Із цивільних ми беремо гроші за навчання, і з цих грошей можемо платити інструкторам за навчання військових, тому що для військових курси безкоштовні. Для цивільних чотиригодинний тренінг із зупинки кровотечі коштує 800 гривень. Там люди вчаться застосовувати турнікети, джгути, тампонувати поранення, накладати тиснучі пов’язки, забезпечувати прохідність дихальних шляхів. Більшість тренінгу — це практика.

Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”» - Фото 2

«Солом’янські котики», фото з мережі Facebook

— Як військові можуть потрапити на ваш тренінг?

— Військові звертаються до нас через гугл-форму. І нам не важливо, чи її заповнить комбат, чи начмед, чи рядовий. Після заповнення форми ми уточнюємо, яку кількість людей треба навчити, і домовляємося про тренінг. Їдемо на місце постійної дислокації цих бійців або на їхню позицію й навчаємо там. Бувають тижні, коли викладаємо кожен день. Загалом на тиждень ідеться про 250–300 військових, які пройшли наш тренінг із тактичної медицини.

Такмедом я почав займатися відносно недавно, тому не можу сказати, яка була підготовка військових із 2014 року. Але, наприклад, 205-й навчальний тактичний центр добре готував медиків із 2017 року у відповідності до стандарту армії США. Зараз іноді треба перенавчати навіть командування в підході до такмеду, тому я можу уявити, що тактична медицина на рівні бійців вимагає суттєвого покращення.

Чим, на ваш погляд, відрізняється радянська підготовка і тактична медицина за натовськими стандартами?

— Радянський такмед складно назвати такмедом. Але якщо все ж порівняти, то він у першу чергу негуманний. Він не розглядає людину як важливий ресурс. Бо основний принцип тактичної медицини — в піклуванні про постраждалого. Радянський ж такмед, починаючи від рівня командування і закінчуючи бійцями, не заточений на те, щоб рятувати людей. Там усі сподівання на те, що прийде один медик і всіх вилікує. Ця парадигма довела свою неефективність ще за часів Першої світової. А сучасна тактична медицина — це щоб кожен боєць міг сам себе врятувати на базовому рівні і міг помогти іншому бійцю, й тоді вже кликати медика. Зупиняти кровотечу турнікетом, тампонуванням, бандажами — це базові навички. Цього можна непогано навчитися за 8–10 годин і потім ще перепроходити такі курси. Але бійці армії США кажуть, що це друга найважливіша навичка після володіння власною стрілецькою зброєю.

Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”» - Фото 3

«Солом’янські котики», фото: Іван Ніколенко/Facebook

— Що має бути у цивільній аптечці і з чого має складатися аптечка військового?

— Список спорядження і медикаментів, які мають бути у військовій аптечці, затверджений наказом №6 від 2017 року Міністерства охорони здоров’я України. Там є турнікет (а краще декілька); бинти для тампонування; бандажі, щоб зафіксувати ці бинти чи просто накласти тиснучі пов’язки; назофарингеальні трубки; набір таблеток, який варто прийняти у випадку поранення. Головне — вміти нею користуватись. Загалом військова аптечка від цивільної відрізняється несуттєво. У цивільних умовах ми можемо надавати більшість такої ж допомоги, як і військові на полі бою. Протоколи домедичної допомоги визначені наказом МОЗу від 9 березня 2022 року. Основна відмінність від тактичної аптечки — у тому, що там не може бути таблеток. У домедичній допомозі ми не можемо давати іншим людям таблетки, тому що ми не знаємо, які вони мають алергії і як відреагують на препарати. Все інше — турнікети, джгути, бандажі, назофарингеальні трубки, термоковдри, — так само можуть бути в цивільній аптечці. Тобто берете наказ від 2017 року зі складом військової аптечки, викидаєте звідти таблетки, і от ваша цивільна аптечка. Але недостатньо просто зібрати аптечку і мати її завжди з собою, розраховуючи, що ви без проблем зможете її застосувати. Треба пройти навчання, як користуватись цією аптечкою. Друге: треба знати, що у вас є в аптечці. Не раджу купувати готові автомобільні. Більшість засобів там неякісні й неефективні. Тому аптечку треба зібрати самому. Не можна економити на здоров’ї і житті — своєму й інших людей. Від 24 лютого «Солом’янські котики» навчили 15 тисяч військових і більшість із них забезпечили аптечками, укомплектованими за стандартами тактичної медицини. Цивільних навчили менше, кілька тисяч.

— Як військові, з якими вам довелося працювати, ставляться до навчання?

— Більшість людей, які мали бойовий досвід, а особливо бойові втрати, хапаються за турнікети й не хочуть нас відпускати, хочуть вчитись і побільше. Деякі військові, які ще не були на бойових задачах і не мають втрат, простіше до цього ставляться, тому що поки що не розуміють необхідності цих знань. Але ми їм пояснюємо, щоб у кінці курсів люди розуміли не лише важливість цього, але й мали цю навичку, вміли її застосовувати.

— Де краще вчитися тактичної медицини — в Україні чи за кордоном?

— Домедичної допомоги і такмеду я вчився у Всеукраїнській раді реанімації. Її раджу всім. Там добре організоване навчання. ВРР — це найкраще, що я бачив в Україні. Щоб опанувати домедичну допомогу, не треба їхати за кордон, вона в нас нормально прописана в законодавстві, і в нас є організації, які добре цього навчають, — ми, «Реанімісто», «Мотохелп», «Білі берети».

Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”» - Фото 4

Фото: Медіа Великих історій

Що військовим у навчанні, з вашого досвіду, дається просто, а що складно?

— Ми ж навчаємо на базовому рівні, тут ідеться про прості маніпуляції: використання турнікетів, джгутів, бандажів, пов’язок, тампонувань тощо. Теорію цього восьмигодинного курсу можна викласти за дві-три години, а решта часу — практика. Тому на нашому рівні немає проблемних речей. Єдине, що доводиться розвіювати міфи ще з радянської медицини, що джгути треба періодично послабляти, що язик треба приколоти булавкою до щоки, що людям з епілепсією треба щось вставити в зуби.

— Якщо людина, наприклад, не готова бачити кров, ставити катетер чи накладати джгут, як ви її переконуєте, що вчитися все ж таки треба?

— Курси — найбезпечніше місце, де ви можете цього навчитися. З цивільними це простіше, бо вони самі усвідомлено прийшли до того, що їм треба це знати. Якщо є проблеми, то нема іншого способу підготуватись до критичної кровотечі, окрім як подивитись на неї, потренуватися з нею працювати завчасно в безпечних умовах. Тому всім, хто відмовляється і почувається невпевнено або переживає за щось, ми спокійно пояснюємо, чому це необхідно. Більшість людей після таких дружніх розмов долучається до практики. До цивільних і військових підходи різні. На військових ми можемо нагримати, адже їм життєво важливо це вміти, а цивільним пояснюємо у більш комфортних умовах.

Що військовому першочергово треба робити у випадку поранення? Або у випадку поранення побратима або посестри?

— Військовим, і в цьому основна відмінність від цивільної домедичної допомоги, у першу чергу треба піклуватися про бойову задачу. Всі військові — це бойові одиниці, які мають виконувати завдання і не можуть усе кинути й піклуватися про постраждалих, навіть якщо їх дуже багато. Бо якщо на полі бою люди кинуться надавати допомогу, не задавивши, наприклад, вогонь супротивника чи не перечекавши обстріл, то буде ще більше поранених, завдання не буде виконане, більше людей загине.

— Які проблеми є у військовій тактичній медицині?

— На війні я людина нова, тому не можу говорити про військову медицину загалом. Але з того, що я бачу, — треба, щоб усі знали базові маніпуляції. Нам загалом треба побудувати нормальну систему навченості людей. Треба відійти від радянщини, що «сам погибай — товарища выручай», і перейти до стандарту тактичної медицини. Коли всі бійці вміють надати мінімальний рівень допомоги, коли бійці-рятувальники можуть підготувати поранених до роботи з медиком і витягти пораненого у більш безпечне місце, коли медики можуть підготувати постраждалого до евакуації, стабілізувати його і забезпечити подовжене піклування на полі бою. У нас наразі є окремі шматки цього. Коли будуть готові ці три ланки, тоді ми можемо готувати наступні, бо на цих трьох робота не закінчується. Бо є ще подовжене піклування на полі бою, є евакуація, є підготовка госпіталів і лікарень до роботи з військовою травмою.

Іван Ніколенко, «Солом’янські котики»: «Треба відійти від радянщини “сам погибай — товарища выручай”» - Фото 5

«Солом’янські котики», фото: Іван Ніколенко/Facebook

— Як оцінюєш висвітлення теми такмеду в ЗМІ? Чи коректно і правильно це роблять медіа?

— Щодо висвітлення в медіа теми такмеду, то в мене є єдине побажання — чітко розрізняти тактичну медицину і домедичну допомогу. Попри те, що маніпуляції дуже схожі, це різні речі. Тактична медицина — це окрема дисципліна, в якій має бути дуже багато тактики.

— І наостанок, як вважаєш, чи стане громадський сектор після нашої перемоги більш потужним і витривалим?

— Дуже сподіваюся, що ми впродовж кількох років будемо сильно змінюватися на краще. Люди побачили, що вони можуть своїми силами дуже багато змінити. Після війни і впродовж війни вони будуть вимагати багато від влади. Це одна з найважливіших речей, які треба залишити при собі і які треба в собі виховати — не можна терпіти якусь дурню, а треба вимагати від себе, вимагати від інших, вимагати від влади.

Фото: Вільне радіо

Теги за темою
російська агресія
Джерело матеріала
loader
loader