Я був у готелі, почув обстріли й одягнув бронежилет і каску. Як благодійник з Польщі став пожежником у Харкові

Єжи просить не говорити, скільки йому років, і не питати про родину, завжди усміхається і часто жартує. Його улюблене – про “невольничу працю” на українських рятувальників. Ще на початку літа, каже, приїхав з Познані до Харкова на три дні, а лишився донині: евакуює людей з-під обстрілів, допомагає рятувальникам розбирати завали, гасити пожежі. При тому, що його місія в Україні була лише доправити гуманітарну допомогу. Він змінив комфортний офіс у Познані й мешкає в пожежній частині Харкова, бо, каже, побачив в Україні мужніх і сильних людей, і захотів до них доєднатися.

В архіві Єжи чимало відео та фото зі зруйнованих російськими військами українських міст та сіл. Разом із харківськими волонтерами евакуйовував людей з Куп’янська, Ківшарівки, окупанти нещадно накривають вогнем звільнені населені пункти. Він бачив невтішну жінку, яка плакала на грудях волонтера – її сина вбило під час обстрілів. Коли вивозять лежачу стареньку, вона весь час питає: Куди ви мене везете?

В його відеоархівах – жінки з дітьми, руїни замість житлових будинків, біль і розпач. Єжи каже – документує все, щоб світ бачив, що наробила Росія в Україні. Згадує, коли на Україну полетіли перші російські бомби, Польща була шокована.

– Ця війна і те, що сталося в перші дні цієї війни, було шоком для всіх. Я думаю, що це був шок для України, українців, а також шок для поляків. На початку це була війна, яку ми в Польщі дивилися лише по телевізору. Звичайно, це справило враження, але я пам’ятаю свій досвід, досвід того, що це дійсно відбувалося, коли я побачив потяги, повні жінок і дітей, на вокзалі в Познані. Це мене дуже вразило, це словами не передати, – каже координатор гуманітарної допомоги для України Єжи Юрчинський.

Єжи Юрчинський – координатор гуманітарної допомоги для України польської фундації Siepomaga.pl. Організація доправляє до України медичне обладнання, продукти харчування, оплачує благодійні обіди. Єжи вирішив поїхати до України – доправити гуманітарний вантаж.

– Ці образи війни справили на всіх величезне враження, жахали і лякають поляків і всю Європу, але якщо ви хочете ефективно допомагати – так я подумав – ви повинні бути тут, ви не можете допомогти Україні з офісу. Коли я приїхав до Харкова і в першу ніч почув обстріли, вибухи, це було жахливо. Я був у готелі, я одягнув бронежилет і каску, я не знав, що відбувається, – розповідає рятувальник.

Єжи професійний спелеолог, досліджує печери, тож знає, що таке ризик. На початку літа Харків обстрілювали щодня, тривоги не стихали, попри це чоловік вирішив лишитися.

– Рік тому я б не подумав, що буду в Україні, що буду жити в пожежній частині Харкова. Я ніколи не думав, що піду гасити пожежу чи працюватиму пожежником. Я ніколи не був пожежником, я не пожежник, я – спелеолог, тобто підземний альпініст. Це божевілля – навіщо людині лізти в печеру, під землю? Це ненормально, ризиковано, смерть підстерігає! Це трохи схоже на роботу пожежника, – говорить він.

Знайомий бізнесмен сконтактував його з харківськими рятувальниками. Роман Качанов згадує, як вперше зустрів Єжи з валізами, поляк одразу зауважив, що поживе день-два і поїде. Роман – начальник пожежної частини у Харкові, добре знає англійську, тож іноземців, які хочуть дізнатися про роботу ДСНС в умовах війни, координують з ним.

– Я кажу: “Давай, я допоможу з речами, в мене поживеш!” І мені одразу приходить дзвінок, що ми виїжджаємо на пожежу, кажу: “Ну що, поїхали?” Він: “Поїхали!” – повідомляє начальник пожежно-рятувальної частини ДСНС України в Харківській області Роман Качанов.

Того дня Єжи на власні очі побачив справжнє обличчя Росії – ракетний обстріл, зруйновані будинки, місто палало, були загиблі, саме в цей момент йому зателефонували колеги з Польщі і попросили увімкнути відеоконференцію.

– Це було жахливо, там гинули люди. Я почав ходити з телефоном і розповідати їм, що тут відбувається. Вони були в жаху. Зі мною був командир пожежної частини, і президент мого фонду запитав його: “Що вам потрібно?” Він сказав – нам потрібні машини для пожежної частини. А через дві години мені подзвонили з Польщі, сказали – ми купуємо, але не одну, а дві машини для рятувальників Харкова. Вони зараз тут, щодня їдуть, рятують людей, – говорить Єжи.

Відтоді чоловік став жити в пожежній частині, харківські рятувальники віддали йому конференц-залу. Тут є чайник, робочий стіл з комп’ютером, поруч двоповерхове ліжко.

– Я залишив комфортний офіс у Познані на 13-му поверсі хмарочоса, щоб тут працювати, жити й спати тут. Я сам тут прибираю, щоб було чисто. Спочатку спав нагорі, але потім подумав, що якщо буде нічна тривога, то можу впасти з ліжка. Тож я переїхав униз, тому що, коли спрацьовує тривога, у нас є одна-півтори хвилини, щоб одягнутися, – ділиться він.

На вході до кімнати, де мешкає Єжи, висить рятувальний костюм, він трохи брудний, Єжи пояснює – попрацював у ньому не на одній пожежі.

– Влітку з пожежниками я їздив на всі пожежі, щоб зафільмувати, задокументувати ці події, щоб про це дізнався світ. Не всі рятувальники в Харкові знали, що я не пожежник. Я в спецодязі, маю каску, але я не професійний пожежник. Були випадки, коли деякі командири ДСНС кричали: “Чого ви знімаєте? Підіть, будь ласка, подивіться, чи немає пожежі!” Тоді я залишав камеру і йшов перевіряти. Отже… Без будь-якої підготовки я став пожежником – практикуючим пожежником, – говорить Єжи.

А ще розбирав завали – досвід спелеолога став у пригоді, працював на зруйнованих обстрілами багатоповерхівках разом із ДСНСівцями-альпіністами. Поруч з костюмом рятувальника – бронік з наліпкою Poland helps і ще однією, почесною, від харківських ДСНСівців – за неї, каже Єжи, довелося важко попрацювати.

– Мені довелося працювати два місяці влітку, щоб отримати таку відмітку взимку! Але для мене честь носити цю наліпку і працювати з ними. Разом із пожежниками-альпіністами з Харкова працював, серед інших, на Північній Салтівці. Це була екстремальна робота. Те, що я тут побачив, робота цих хлопців і їхня тиха відданість – це щось дивовижне, – каже він.

– Такого альпіністського досвіду пожежники не мають ніде – ні в Польщі, ні в Європі. Те, що вони робили – і я робив разом з ними, чим я дуже пишаюся – було екстремальними завданнями. Вночі впали ракети, а вранці прийшли альпіністи і почали роботу. Я пишаюся тим, що можу бути тут з ними, служити і працювати з ними і таким чином робити свій внесок у перемогу, – говорить Єжи.

Він називає Харків другою домівкою, знайшов тут чимало друзів і днями повезе харківських ДСНСівців до себе в гості. Познайомить з тамтешніми рятувальниками, журналістами, щоб розповісти світу про Харків – місто-герой, і його надзвичайних людей.

– Це для України дуже важливо – чим більше іноземців, чим більше українців сюди приїдуть, самі своїми очима це побачать, задокументують, покажуть своїм друзям, тим більше російська пропаганда втрачатиме свою силу, – говорить Качанов.

Додому повезе подарунки – картини, прапор, підписаний українськими танкістами. А з Польщі гнатиме до України броневик для волонтерів, щоб вивозити людей не тільки з Харківської області, а й з Бахмуту й Херсону. Він каже, Україна назавжди буде разом з Польщею у цій війні – війні цивілізації проти варварів.

– Братерство Польщі та України було фактом протягом століть. Але нас розірвали і почали пропаганду, що поляк і українець більше ніколи не будуть братами. Ця війна все це змінила і підтвердила. Я думаю, що зараз ми разом пишемо нову історію Польщі та України. Тепер більше ніколи не розділимося, – говорить Єжи.

Фото: архів Єжи Юрчинського