Ховали і вигадували імена: в окупації медики Снігурівської лікарні ризикували собою для порятунку українських бійців

Нескореність місцевих лікарів вороги відчували навіть за їхніми "вбивчими" поглядами.

Кілька десятків українських військових урятували лікарі Снігурівської міської лікарні, на Миколаївщині, під час окупації. Медпрацівники в захопленому росіянами місті перевдягали наших бійців у цивільне, змінювали їм імена та історії хвороби, йдеться в ТСН. 

Медики лікарні не мали зброї, але змушували окупантів тремтіти, принципово говорили українською і водночас рятували і переховували від росіян десятки українських воїнів. 

У день повномасштабного вторгнення Валентин Шмигельський був простим  невропатологом й навіть не підозрював, що вже на вечір стане керівником лікарні. Кабінет на два місяці став його домом. “Мені довелося жити тут в лікарні, бо надходили поранені, хворі. Я мусив знати за кожного пацієнта, мусив бути тут, тому моїм житлом була ординаторська і диван”, - розповідає чоловік. 

Снігурівка ще не була окупована, хоча трасами поруч вже пересувалася ворожа армія, а до лікарні доправляли перших наших поранених солдатів “Десь біля тридцяти воїнів Збройних сил  і тероборони від 24 лютого і до часу окупації поступило. З’явилася загроза, що воїни, які в нас лежали, можуть потрапити до рук росіян”, - переконує лікар. 

Тоді й виникла ідея - переписати історії хвороб, змінити прізвища, а воїнів переодягнути у цивільне. Двом медсестрам належить авторство більшості вигаданих прізвищ.

Солдат Литвиненко, саме таке справжнє прізвище чоловіка, до лікарні потрапив у перші дні окупації. “Було тоді -5 градусів холоду. Чи то від холоду, чи від нервового напруження, в мене віднялись ноги, майже довелося приповзти сюди через задній вхід. Я знав, що тут мої однодумці, патріоти”, - каже боєць. 

У цих стінах він провів тиждень, тут отримав прізвище Соколов.  “Мене видали, прикро це говорить, але це вчителі моєї школи. Вони не лише мене видали, вони втекли до Росії. Шукали саме мене за прізвищем, як вони говорили - головний фашист району”, - переповідає чоловік. 

Так званого “головного фашиста” вчасно евакуював “головний бандерівець” району, як називає себе сам лікар Валентин. Швидкою з лікарні у Миколаїв та Баштанку вивезли кількадесят солдатів і воїнів ТРО. “Ми везли цивільних, воїни були з направленнями без документів. Вони не бачили, що це військові. Росіяни, навіть, якщо десь зупиняли, то вони бачили, що це просто мирні і все. Ні одного не зупинили, ні одного не забрали з швидкої. Ми всіх вивезли”, - каже лікар. 

Кожен такий виїзд міг бути останнім, але окупанти так і не спіймали Валентина на брехні. Чоловік родом з Тернопільщини, тому й удостоївся тут прізвиська “Бандера”, та після вторгнення, так званих “бандерівців” у Снігурівці побільшало. Одна із медсестер живе неподалік міста, передавала інформацію про рух ворожої техніки. Лікар Шмигельський і сам регулярно наводив ЗСУ на позиції, де мешкали російські солдати. Одна з них - руїни райвідділу поліції.

Вперше рашисти з’явились на порозі лікарні двадцятого березня. Регулярні обшуки й допити стали реальністю життя в лікарня. Катували і поза стінами лікарні. “Він був в такому тяжкому стані, він був з мамою. Мама була в розпачі, коли його привезла. Вони тікали через болота і мама взагалі роззулася перед приймальним відділенням. Вони боялися зайти в такому болоті до нас і “дівчата, тільки не пишіть, тільки не кажіть, ні хто він, ні що він, збережіть мою дитину”. Ми вигадували йому прізвище, ім’я”, - медики згадують, які люди тоді до них потрапляли.

Той врятований - Сергій Демченко із сусіднього з Снігурівкою села. Колишній військовий, а ще в патріотичних татуюваннях. Його здали односельчани. “Мене намагалися спалити. обливали солярою. Їх злило, що вони не можуть, за їхніми словами, мене вирубити. Далі вже пішли автомати і стріляли поруч і били ними, розбили 5 досок - три об голову, дві об спину. Розрядили на мені близько трьох електрошокерів”, - пригадує Сергій, якого медики “охрестили” прізвищем Ткаченко.

Десять днів знущань, і тортури припинили лише тоді, коли Сергій вже кілька днів не міг навіть ходити, його просто викинули на вулиці. У лікарні йому врятували життя, а Валентин з другої спроби евакуював Сергія на неокуповані території. Після лікар продовжив партизанити - щойно на порозі  з’являлися рашисти, лікар спритно позбувався мобілки. “Вони мій телефон не бачили жодного разу”, - каже Валентин. 

Відчуваючи спротив, окупанти спілкувалися усе жорсткіше, кілька разів на кілька діб саджали Валентина під замок. Зрозумівши, що головного лікаря не зламати, орки вирішили його просто позбутися. “В останній момент мені кажуть, що в тебе 24 години, щоб тебе не було в Снігурівці”, - розповідає чоловік, якому рятуватись довелося навіть через мінне поле. 

Старша медсестра Наталя Дворецька й замінила керівника на посаді. Можливо росіяни сподівалися на співпрацю, знаючи її походження “ФСБівець відкрив мій паспорт і каже, ви ж самі з Воронежа, ви нам, що не зраділи? Я кажу, що ні, бо я знаю, що таке жити у вільній країні”, - розповідає медсестра. 

Їй спочатку погрожували, і навіть намагались підкупити, пропонували до 200 тисяч зарплатні, та колектив продовжував робити все, аби вороги бачили - їм тут не раді. “Оксана Михайлівна в нас взагалі безстрашна, з ними спілкувалася тільки українською. Це перші очі, які їх розстрілювали”, - розповідає Наталя. 

“Я їх просто ненавиділа. Вони мені казали, якби погляд убивав, ви б нас уже б всіх вбили”, - каже та сама Оксана Михайлівна.

Рашисти до останнього дня боялись возити сюди своїх поранених. А колектив чекав дня перемоги, малюючи плакати і співаючи гімн в окупації, так і дочекались звільнення. За визволителями на робоче місце повернувся і Валентин. 

Читайте також:

Доставить боєкомплект військовим чи вибухівку - ворогам: диво-велодрон створили куми на Прикарпатті

Башта танка у вітальні: до понівечених хат у звільненому селі на Херсонщині повертаються мешканці

Росіяни штурмують Бахмут вже з боків: в умовно тилових населених пунктах почалися прильоти “Градів”