Хірург, анестезіолог і мама трьох дітей: медики 32 бригади про війну і перемогу

У 32 окремій механізованій бригаді, яка завершує навчання і готується вирушити на фронт, медичне підсилення. Більшість медиків – добровольці. Вони люблять своїх цивільних пацієнтів, але знають, що на війні зараз потрібніші.

Начальник лікувального відділення медичної роти Олександр – хірург із 32-річним стажем.

– Робив найскладніші онкологічні операції — видалення шлунку, кишківника. Багато моїх пацієнтів досі дякують мені за те, що врятував життя. Уявіть, людина думала, що за крок до смерті, а живе вже 30 років після операції, – каже Олександр.

Велику війну застав на Сумщині, звідти родом. І в перші дні повномасштабного вторгнення обороняв Суми.

– Рятував поранених, тому морально готовий до всього. У нас в медичній роті хороший, професійний колектив. А ще прекрасний командир – це дуже важливо. Він людина з досвідом, гарний організатор, – каже лікар.

Медик розуміє, що попереду важкі бої, але точно знає, що робитиме після перемоги.

– Що я робитиму після перемоги? Приїду додому і піду на свою роботу. Мене там чекають і пацієнти, і колеги, – каже Олександр.

У команді Олександра і зовсім молодий лікар Ілля. У цивільному житті лікар-анестезіолог. Закінчив інтернатуру і працював в Києві анестезіологом-реаніматологом.

– Я закінчив інститут і зрозумів, що маю йти в армію. Сам прийшов у військкомат. Там зраділи. Бо моя професія необхідна тут, – каже Ілля.

Хлопець не одружений, але планує.

– Моя дівчина розуміє, що я зробив правильно. Коли дізналася, сковорідкою мене не била, – сміється медик.

На війні вперше, але готовий.

– Я розумію ми будемо мати справу з бойовими травмами, буде не легко, чи я готовий? Я буду готовий, я це знаю точно. У нас немає виходу. Все просто, – каже Ілля.

Медик вірить, що після перемоги мають бути зміни, бо інакше ніяк.

– Перемога для мене це насамперед зміни. Зміни в політиці, в економіці, але найголовніше – в думках людей. Сподіваюсь, що зміниться наш менталітет. Ми добре бачимо приклад нашого сусіда, як не треба жити, і потроху змінюємось. Поки що дуже повільно, але сподіваюсь, в майбутньому буде швидше. Головне, щоб наші діти й онуки не знали, що таке війна, – каже Ілля.

Серед медиків у ЗСУ багато жінок. Наталія – мама трьох дітей. Прийшла добровольцем. Вона – фельдшер.

– Сама я фельдшер, розумію, що медичні професії в армії — на вагу золота. Тому й прийшла у військкомат. У мене троє дорослих дітей. Намагалась виховати їх добрими людьми. У них, з-поміж іграшок, не було зброї. Пішла воювати, щоб вони жили мирним життям, – каже Наталія.

Найбільше в ЗСУ жінку вражають люди, побратими.

– Напевно, в ЗСУ йдуть найкращі. Добрі, дружні, усі допомагають, діляться останнім, – каже жінка.

Фото: Оксана Михайлова