Опозиція навряд чи змінить курс: що можуть принести результати виборів у Туреччині Україні

Україні можна очікувати більшої синергії між умовним колективним Заходом, зокрема НАТО, з одного боку та потенційною новою владою, нині опозицією у Туреччині.

Таку думку висловила голова напрямку Регіональна безпека та дослідження конфліктів Фонду Демократичні ініціативи імені Ілька Кучеріва Марія Золкіна в ефірі телемарафону Єдині новини.

Відповідаючи на запитання ведучого Вадима Карп’яка, чому українцям важливо слідкувати за можливою зміною влади у Туреччині, вона зауважила, що потенційна зміна влади у цій країні призведе й до зміни зовнішньополітичних акцентів у політиці самої Туреччини.

— Якщо ми розуміємо, якими є пріоритети Ердогана. Він традиційно наполягав, зокрема після повномасштабного вторгнення на можливостях посередництва Туреччини у цьому конфлікті, на збільшені ролі Туреччини як окремого гравця. Сподівання опозиції у тому, що вони будуть більше зосереджувати свою зовнішню політику з НАТО, з навіть європейськими партнерами, і що буде менше лінії розколу там, де офіційна позиція нинішньої Анкари суперечить позиції зокрема НАТО, – сказала вона.

Золкіна додала, що це стосується також Росії та економічної політики, наприклад відсутності санкцій.

За її словами, опозиція навряд чи змінить курс і приєднається до всіх західних санкцій проти Росії, але буде допомагати боротися з тим, щоби турецькі компанії не допомагали росіянам обходити їх і використовувати Туреччину як хаб.

— Для нас головне, що можна очікувати більшої синергії між умовним колективним Заходом, зокрема НАТО, з одного боку та потенційною новою владою, нині опозицією у Туреччині, – підкреслила Золкіна.

Вона також сказала, що тезі про те, що Росії вигідніша перемога Ердогана, є місце. Річ у тім, що Ердоган при владі вже 20 років, а між ним і Путіним встановилися як персональні відносини, так і на рівні держав. Попри те, що траплялися кризи та замороження відносин.

— Туреччина в першу чергу переслідує свої інтереси. Для України посередництво Туреччини було зведено до окремо взятої ініціативи зернової. Спроби Туреччини поширити цю зернову угоду на більш широкі політичні домовленості між Україною та Росією вони наштовхнулися на те, що це стратегічно не відповідає інтересам України.

Золкіна сказала, що Росія трималася за турецьку формулу посередництва не тільки через інтерес Москви до економічного зв’язку із Анкарою, але й тому, що Росія намагалася використати власні амбіції Ердогана – стати посередником у врегулюванні цього конфлікту – на користь Росії відповідно. Це провалилося минулого року, але це було дуже показовий елемент у у посередництві Туреччини.