Мешканці Запоріжжя: Добиваємося облаштування притулків та чекаємо на повернення «Макдональдса»

Всупереч війні Запоріжжя щосили намагається зберегти всі ознаки мирного життя: працюють підприємства, вулиці сповнені людей, ходить громадський транспорт, працюють магазини та супермаркети, на вулицях чути дитячий сміх. Щоправда, школи та вузи на дистанційному навчанні та комендантська година з півночі до п'ятої години ранку – в іншому все ніби у мирний час, ніби не прилітало нічого смертоносного ні до дому, ні до підприємства.

- Тьху-тьху-тьху, вже кілька днів нічого не прилітає, тож поки всі спокійно живуть, працюють, навчаються, - каже мешканець Запоріжжя Андрій Яковенко. – До 21.00 можна поїхати громадським транспортом у будь-який кінець міста, працюють кафе, чекаємо на відкриття «Макдональдса», який поки що боїться знову працювати.

З усмішкою Андрій згадує, як наприкінці квітня скучили за картоплею фрі та бургерам запорожці помчали до Дніпра, де знову зайнялася заповітна «М» на фасаді громадського харчування. Але й у самому Запоріжжі не бракує працюючих кафе та ресторанів, та й культурне життя не зупинилося.

- Нещодавно у нас побували хлопці з Grandma's Smuzi – це кавер-бенд, який виконує світові рок-хіти, перекладені українською мовою. Наступного тижня у муздрамтеатрі імені Магара виступатиме Злата Огневич. Приїжджають стендап-артисти, загалом, нудно, - каже Андрій Яковенко.

Трохи лячно

Так, нудно, але іноді буває страшно. Запорізькі будинки ще зберігають сліди прильотів російських ракет. Зруйновані житлові багатоповерхівки, названі в російських новинах «центрами прийняття рішень» (так громадянам РФ пояснюють ракетні удари по будинках та людям), поки що не поспішають відновлювати. Жителів розбитих під'їздів розселили по друзях та родичах, а ті, кому не було куди податися, знайшли притулок у гуртожитках.

- Із житлом були проблеми десь до жовтня минулого року, коли неможливо було винайняти кімнату навіть подобово. Місць у хостелах та дитячих садках, відданих для розміщення людей, теж не було. Я знаю чоловіка, який із сім'єю жив два тижні у своєму автомобілі. Зараз ситуація начебто виправилася, але постала інша проблема, пов'язана з переселенцями, - зазначає запорожець.

сотні жителів, які приїхали до Запоріжжя, не тільки Донецької та Луганської, а й Херсонської областей, плюс окупована частина Запорізької, зіткнулися, умовно кажучи, з деякою недовірою з боку місцевих жителів. І неважливо, «донецькі» переселенці або «херсонські», у Запоріжжі витає дух стигматизації людей , які втекли від війни.

- Ми зіткнулися з цим двічі під час пошуків квартири. В оголошеннях цього не пишуть, але рієлтори чи господарі запитують одразу – переселенці? Вибачте, квартира здана. І в поліклініці почули за спиною на нашу адресу: «Це переселенці, їм виплачують допомогу, у них грошей багато». Я жила в Краматорську і всі ці роки не знала, що стану переселенкою. У нас у місті було дуже багато переселенців, але я до себе цю роль не приміряла. Довелося отримати цей статус у квітні 2022 року. Дуже прикро, коли твої ж земляки-українці так до тебе ставляться. Хоча я знаю багато випадків, коли мешканці Запоріжжя, які тікали від війни, розміщували у себе в квартирах і будинках, допомагали. Але не скрізь хороші люди зустрічаються, - з сумом розповіла Наталія Дойник, краматорка, яка мешкає у Запоріжжі.

На що йдуть гроші?

Але відчай – це останній, що можуть дозволити собі переселенці. Вони намагаються щосили втягнутися у нове мирне життя. На щастя, малий та середній бізнес у Запоріжжі ще тримає голову і можна знайти собі застосування. Декілька переселенців з Маріуполя відкрили суші-бар з доставкою, що приїхали з містечка Орєхова до обласного центру – кав'ярні. Люди намагаються підтримувати та допомагати один одному, діляться гуманітарною допомогою та чекають на момент, коли зможуть повернутися додому. Або навпаки – пускають коріння у Запоріжжі, обзаводяться сім'ями, роботою та починають життя з чистого аркуша.

Наталія Дойник – саме із таких. Вона вже бере активну участь у житті запорізької громади як громадська активістка. Разом із подругою Мариною вони готові допомагати у вирішенні проблем міста.

- Але іноді ми розгублені: у Запоріжжі, наприклад, є проблеми з притулками, але міська влада виділяє мільйони гривень, наприклад, на футбол. Зрозуміло, що спорт необхідний, але ж пріоритети зараз інші. Також прочитала в новинах, що майже 100 млн грн виділяється на роботу аеропорту – адже він не функціонує, там залишається лише персонал для підтримки інфраструктури. Чи не забагато? Може, краще передати ці гроші на облаштування притулків – та чи мало оперативних витрат! – міркує мешканка Запоріжжя Марина Адамчук.

Про неналежний стан укриттів запорожці говорять уже другий рік. Особливу тривогу викликають так звані модульні укриття - у багатьох з них немає ні світла, не вентиляції, запасного виходу. А частину стаціонарних укриттів або наглухо закрито, або завалено сміттям і свою функцію порятунку ніяк не виконують. Тому мешканці постійно сигналять владі, мовляв, займіться. Можливо, зможуть докричатись.

За російську мову – пояснять

А як живеться у Запоріжжі молодим чоловікам – чи ловлять їх на вулицях, чи відправляють одразу в окопи під Бахмутом? Андрій Яковенко одразу каже: ні, щоб так, як в Одесі, коли патрулі тягнуть в автомобіль потенційного солдата чи ганяються дворами за молодими хлопцями такого немає.

- Військові ходять місцями скупчення людей, стоять біля входу до соцслужби, наприклад. Там багато переселенців. Підходять, вручають повістки. Реагують на це все по-різному, але ніхто не біжить, не чинить опір. Я ходив у військкомат за військовим квитком, пройшов медкомісію, яка визнала мене обмежено придатним, забрав квиток та спокійно живу та працюю. Звісно, ​​медкомісія – це щось! Як вони психологічно вміють тиснути на людину, буквально змушуючи її засоромитися своїх проблем зі здоров'ям і вирушити воювати, незважаючи на серйозні проблеми, часом навіть невиліковні! Але це «фішка» не лише Запоріжжя, а військкомату в будь-якому місті, мабуть, – поділився Андрій.

Не можна сказати, що запорізькі військкомати порожні - з лютого минулого року тут завжди є люди, і в перші дні повномасштабної агресії, як і в інших містах, тут стояли черги з бажаючих захищати Україну.

- Народ у нас вірить у перемогу, тут ніби без запитань. За підтримку РФ можуть покарати на місці, причому самі ж жителі Запоріжжя. Вже були випадки, коли любителів слухати російський «шансон» на всю гучність у маршрутці, висаджували посеред дороги. Або, коли напідпитку хаму, який ображав україномовного чоловіка в автобусі (саме за те, що той говорить українською), решта пасажирів чистою російською мовою пояснила, що ще одне слово – і «аматор російської словесності» опиниться на тротуарі з іншого боку. Він притих і далі їхав мовчки. За російську мову, звісно, ​​ніхто нікого не вбиває. На майданчиках діти слухають якогось російського репу в телефонах – і їм слова ніхто не скаже. Але якщо «мовна проблема» спричиняє агресію, то запорожці швидко поставлять таких «агресорів» на місце, – резюмує Андрій Яковенко.

Як і жителі багатьох інших українських міст, на повітряну тривогу реагують навряд чи половина мешканців – решта воліє її «не помічати». Так, у такі моменти закриваються великі торгові центри, банки, поштові відділення тощо. Але не все і не завжди. Запорожці демонструють стійкість і силу духу… як і жителі всієї країни.