Рецензія на книгу «Казка» Стівена Кінга

1 червня в Україні стартували продажі нового роману Стівена Кінга «Казка». У нас книгу випустило видавництво «КСД». Я вже прочитав її, тому в рецензії нижче поділюся враженнями та думками. Нижче ви дізнаєтеся на що схожа нова історія «Короля жахів», чи не списався він та, чи варто спішити за нею в книгарню.

Також я нагадую, що Кінг великий друг народу України. Він підтримує нас від початку вторгнення, відразу заборонив випускати свої книжки на росії та дуже погано говорить про росіян. Ще він не боїться публічно казати правду про справжню суть нашого ворога, натомість постійно з’являється на публіці в одязі із символікою України.

«Казка» / / Fairy Tale

Автор Стівен Кінг
Видавництво КСД
Мова Українська
Обкладинка Тверда
Сторінок 752
Ілюстрації Є, ч/б
Рік видання 2023
Сайт bookclub.ua

Старшокласник Чарлі Рід рятує дивакуватого сусіда Говарда Боудітча. Одного дня він чує гавкіт його старезної вівчарки на ім’я Рада, йде за нею і знаходить сусіда зі зламаною ногою на подвір’ї. Чарлі викликає швидку, та погоджується приглянути за собакою та будинком поки буркотун містер Боудітч перебуває в лікарні.

Хлопець вважає, що винен Богові послугу, за то, що той допоміг татові з алкоголізмом, в який чоловік поринув після загибелі матері Чарлі. Тому парубок вирішує видплатити допомогою дивному стариганю. Він наводить лад в будинку та прив’язується до старої собаки Ради. Одного разу Чарлі чує дивні звуки, що доносяться із сараю на задньому подвір’ї Боудітча. Це лякає юнака та собаку.

Пізніше Чарлі Рід дізнається, що під сараєм ховається прохід в інший вимір — казковий всесвіт, що ніби зійшов зі сторінок оповідань Братів Грім. І не тих пом’якшених, що читають дітям на ніч, а справжніх, з поганими фіналами та безліччю огидних речей. Скоро хлопцю доведеться потрапити туди, щоб врятувати друга, а разом з тим взяти на себе роль рятівника, до якої він точно не готовий.

Давайте все прояснимо на початку. Я фанат творчості Стівена Кінга, але адекватний. Це значить, що з усіх його романів мені подобаються максимум відсотків 70, а деякі інші я не те що, не сприймаю («Дівчина, що полюбила Тома Гордона»), а вважаю непотребом («Томмінокери»). Я ледь подужав «Воно», «Крістіну», цикл «Темна вежа» та «Спопеляючу поглядом».

А ще я вважаю, як і сам пан Кінг, що майстерність, особливо його, стає кращою з часом, тому обожнюю його пізні романи — з 90-х, а краще з 2000-х та 2010-х. Також я неоднозначно ставлюся до малої прози Кінга. Я обожнюю «Нічну зміну» та «Чотири сезони» та не сприймаю «Серця в Атлантиді», «Ярмарку нічних жахіть» тощо.

Тепер я сподіваюся, що ви зрозуміли — «Казку» оцінює не осліплений фанат «Короля жахів», а людина, яка більш ніж критично ставиться до творчості свого улюбленого письменника.

Отож, «Казка». Знов перед нами хлопчик, хоч і зі старшої школи. Знов це історія про дорослішання, помилки дитинства та те, як нам з ними жити, та як боротися з тінями минулого. Тут нічого нового, бо усе це проходить червоними нитками майже через всю творчість Кінга.

Як казав сам автор у праці «Про письменство», є три точки конструкції героїв: дитинство, відношення з батьками та сексуальні проблеми. Якщо поглянути на творчість Кінга через цей фільтр, то всі ці аспекти є в роботах. Але всі вони, і це чудово, написані в різних жанрах, тому кожен, я підкреслюю, кожен читач знайде собі в Кінга книжки для себе. А та ж «Казка» більше для поціновувачів фентезі.

Якщо не знайомі, то цей роман про химерну межу між дитинством і дорослим життям, це ще й інтелектуальна пригода, приправлена реалізмом, жорстокістю та безліччю відсилань.

Кінг, як це він часто робить, дає посилання в романі на тільки на свою творчість («Куджо», «Шукач»), а й заграє з попкультурою. В романі згадуються та використовуються «Зоряні війни», «Дивовижний чарівник Країни Оз», «Нескінченна історія», творчість Лавкрафта тощо. Усе це переплітається та трансформує історію з одного жанру в інший і назад.

Герої в романах Кінг часто набагато начитаніші, ніж середньостатистичні підлітки чи діти. Для мене це завжди виглядає неправдоподібно та розкриває постать самого оповідача — Стівена Кінга. Для романів інших письменників таке, напевно, точно буде мінусом. Але пану Кінгу це прощають, бо він неординарна особистість, за якою приємно споглядати, її хочеться слухати та дізнаватися більше.

Я не назву «Казку» одним з найкращих романів Кінга, але це точно крута та цікава книга, з якою важко перестати перегортати сторінки. Особисто для мене вона захопливіша за згадані вище співпраці з Пітером Страубом та деякі романи з циклу «Темна вежа».

Окремих читачів може відлякати розміри книжки (752 сторінки), але досвідчені люди знають, що це більш-менш стандартний обсяг для романів автора. В будь-якому разі, ця «цегла» легко та приємно «перетравлюється», вона написана жваво, з гумором та класичною самоіронією автора. Тому її розмір зовсім не важливий, бо гарної книжки не буває забагато.

Додають магічності ілюстрації, тому «Казка» ще більше виправдовує свою назву, саме коли відкриваєш книжку. Картинок не так щоб багато, але вони є на початку кожної глави. Не сказати, що всі вони круті, але є атмосферні малюнки, які точно додають історії фактурності.