Бажані відставки й неприйнятні призначення

Усі високопосадовці, які залишатимуть свої посади цього тижня, мали б це зробити давно. Всі, які обійматимуть нові посади, не мали б цього робити ніколи. Біда в тому, що і перші, і другі — одні й ті самі люди. Їх загалом не мало би тут бути, але вони є і катаються на владній каруселі, пересідаючи зі слоника на конячку, а з конячки на тигра. Тут вони ковбої, тут — індійські раджі, а тут — британські посли.

Може, зупинимо карусель хоч на хвилинку? Нудить...

Отже, міністр оборони Олексій Резніков нарешті йде. Для цього знадобилися «яйця по 17», «літньо-зимові» куртки, неякісні бронежилети, вегетаріанські сухпайки за ціною стейків і подвійна порція неадекватної реакції комунікаційників МО та особисто ексміністра на кожну з цих історій. І це тільки вершечок дій, є ж іще прірва бездіяльності…

Але ж далі тільки перемоги, а як інакше? Навіть якщо Резніков якимось дивом не полетить послом до Великої Британії (а раптом Лондон наважиться і погребує), він точно не летить у СІЗО до свого ексзаступника В’ячеслава Шаповалова і керівника закупівельного департаменту Богдана Хмельницького. Резніков, попри все, — персона грата, державник і лідер. Такий соціальний капітал на корупції у ввіреному міністерстві можна набути тільки в Україні. Та ще й у заяві про відставку зазначити не як причину звільнення, а як досягнення, що «в оборонному відомстві проведено реформи у сфері закупівель».

Новий міністр оборони — Рустем Умєров, керівник Фонду держмайна. Добре, що у нас так багато вакантних посад послів, — хоч так закриємо потребу.

Не зупинятимемося на тому, хто пропонував на старті переговорів про зернову угоду продати ВСЕ наше зерно Туреччині, розбирати, хто входив у делегацію, яка возила вкрай сумнівні пропозиції на переговори до тієї ж таки Туреччини та до Білорусі, не згадуватимемо, хто ще до війни був посередником під час конфлікту між Банковою та Ахметовим. Проаналізуємо те, за що Умєрова хвалять.

Нинішні досягнення Умєрова у Фонді держмайна — це, радше, досягнення його попередників, які налагодили нормальні конкурентні продажі об’єктів так званої малої приватизації.

Це як відкрити магазин «все за 10 грн» і радіти, що туди постійно хтось заходить. Оу, у нас рекорд десятиріччя — за вісім місяців 2023 року Фонд наторгував на 2,5 млрд грн! Серйозно?! У 2021-му, за Дмитра Сенниченка, річний прибуток від приватизації становив 5,1 млрд грн, тобто за вісім місяців 2021-го було десь близько 3,5 млрд. Це теж, зауважу, був рекорд десятиріччя, і Умєров його аж ніяк не побив: за Сенниченка за місяць у середньому виторговували на 400 млн грн, за Умєрова — на 300 млн.

Нагадайте, до речі, а де зараз Сенниченко? Взагалі десь в Іспанії починає нове життя, але тут, в Україні, він у розшуку за підозрою у створенні злочинної організації та заволодінні коштами Одеського припортового заводу (ОПЗ) та Об’єднаної гірничо-хімічної компанії (ОГХК). Виходить, кількість проданих їдалень і клубів є не таким уже й релевантним критерієм для оцінки менеджерських якостей керівника ФДМУ. Справжнім краш-тестом Умєрова стала б велика приватизація, оті самі «опз» і «огхк».

Дорослий бутик, поруч із «все за 10 грн», мав би запрацювати десь до кінця року. Повірте, Умєров дуже хотів дременути з Фонду до цього часу.

Усе просто, велика приватизація — це не так великі гроші, як великий (буквально державних масштабів) клопіт. Усі ці наші «інвестиційні перлини» дуже проблемні, збиткові, в боргах, у судах, зі стрьомними структурами власності, контрольовані різними та швидкоплинними «групами впливу» і ніколи не контрольовані державою в особі Фонду.

Якщо десять років тому ми ще могли крутити носом, розказуючи, що головне при продажу не продешевити, то наразі нам просто знайти би безумців, які хоча б зайшли подивитися на асортимент.

Державницький підхід був би таким: розібратися з судами і по можливості з боргами, навести лад в активах, знайшовши загублене, відновивши вплив і «загубивши» в процесі всіх, ким обросли компанії за роки. Не так заради ціни, хоча вона також має значення, як заради попиту як такого. Мова не про те, продавати Запорожець на ходу підфарбованим і помитим чи брудним і в іржі. Ми продаємо Запорожець без задніх коліс, передніх сидінь і карбюратора. Такого вже й на розборку не беруть.

Як наші справи із пошуком карбюраторів у часи інжекторів, добре ілюструє продаж компанії «Інвестагро», наразі першого й дуже умовно великого активу, який намагався збути ФДМУ. Заборгованість компанії 17 млн грн, вартість активів — менш як 4 млн, а вся нерухомість під забороною відчуження. Продавали як є, умова була одна — за перше півріччя погасити борги перед бюджетом і працівниками, сумарно в мільйон гривень. На перший аукціон ніхто не прийшов, повторний «за пів ціни» також не відбувся. От дивина, ніхто не бере такої ягідки!

Звісно, Фонд мав би спробувати і боргове навантаження знизити, і обтяження на майно зняти, і борги з контрагентів стягнути (а це 40% балансової вартості компанії), але Рустем Умєров сповідує інші підходи. Мудрий народ про таких зазвичай каже: «Стук-грюк, аби з рук». Чи місце таким у ключовому відомстві, яке забезпечує фронт? Тому що Умєров — ветеран підкилимних історій?

Таке собі надбання для Міністерства оборони воюючої країни, яке в останні пів року не вилазить із корупційних скандалів і весь час війни — з управлінського хаосу. Тож навряд чи цих проблем поменшає за нового міністра. Точно побільшає хіба що турецьких товарів у наших і без цього схожих на стамбульський базар закупівлях. І так, впливу підкреслено нейтрального Ердогана на нашу внутрішню політику, якого вже через край. І так, посилів, що західні партнери не такі вже й партнери, он турки, еміри з китайцями навколо України в’ються і жодних вимог їй не виставляють, просто гроші дають. Умєров якраз для цього ідеальний динамік.

Замість Умєрова Фондом держмайна керуватиме Ольга Піщанська з Антимонопольного комітету… Хто слідкує за справами АМКУ, той знає, чому там стоять ті три крапки.

З 2019 року АМКУ хронічно забуває складати будь-які плани роботи, відповідно, звітувати дуже просто, вони завжди молодці! Робота кипить і штрафи за зображення молочаю на шампуні зі звіробоєм виписуються регулярно. Коефіцієнт ефективності, який АМКУ сам собі прив'язав до кількості виданих (не оплачених) штрафів, — більше, ніж до війни. Всім би так!

У частині реально важливих речей, таких як картельні змови, концентрації або ті ж таки публічні закупівлі, АМКУ не робить нічого.

Наприклад, Антимонопольний свідомо саботує рішення уряду від жовтня 2021 року про створення у структурі АМКУ комісії із розгляду скарг у сфері публічних закупівель, тих самих, які відкрили Резнікову шлях до Лондона. Дійсно, кому вона треба?! Злив справи про «Роттердам+» і мізерний штраф «ДТЕКівцям» за зловживання монопольним становищем у Бурштинському енергоострові — це теж Піщанська. Ігнорування скарг споживачів на «дорожній картель» і зловживання ДТЕКу на ринку електроенергії — Піщанська. Пробачений штраф у п’ять мільярдів гривень мережі АЗС Коломойського — Піщанська.

Вона, певно, конфуціанка — сидить на березі річки і чекає, поки повз попливуть трупи всіх порушників конкуренції в країні.

Головне досягнення Піщанської в АМКУ — тотальна зневіра всіх, кому була небайдужа реформа конкурентного відомства в Україні, в тому, що це взагалі можливо. Це не поетичне перебільшення. Фронт робіт у Фонді держмайна ми вже описали. Що там покращить Піщанська? Хіба що своє матеріальне становище.

Замість неї АМКУ, ймовірно, очолить юрист, військовий прокурор і голова Донецької ОВА з 2019-го Павло Кириленко.

Зважаючи, що АМКУ — орган колегіальний, у Кириленка два шляхи. Або знайти мову із нинішнім складом, який інакше як «подружки Піщанської та Шершун» не називають, — тоді ніяких змін узагалі не чекаємо. Або намагатися навчити котиків гавкати, зустрівшись із неймовірним спротивом, як суто фізіологічним, так і підкріпленим уже набутими звичками до багатого життя. Варіант змінити склад комітету ми не розглядаємо, бо призначає уповноважених президент, і його якісний кадровий відбір пройшов не тільки юрист Коломойського Шершун, а й дочка університетського викладача Зеленського. Та й Піщанську в АМКУ взяли не за оголошенням — її сестра керувала італійською фірмою, «Сан Томассо», бенефіціаром якої до виборів був сам Зеленський. Такий рівень.

Тож у сухому залишку кадрова політика звелася до того, що одних поганих керівників замінили на інших поганих, абсолютно проігнорувавши їхні «здобутки» на попередніх посадах. Єдиний, кого в цій історії покарали, — це Кириленко, він просто цього ще не зрозумів. Решта продовжують будувати кар’єри, закопуючи ще глибше органи, які очолять. Нагадаю, мова про Міністерство оборони, Фонд державного майна та Антимонопольний комітет — не останні відомства.

Цього разу навряд, але на майбутнє наступний Меморандум із МВФ треба буде зробити із одного пункту про якісний відбір високопосадовців, щоб конкурси там з трансляціями, тестові завдання, залучення міжнародних рекрутерів. Бо негативний відбір як наслідок концентрації влади у нашому випадку вже сягає якихось небачених масштабів. Проблема кадрів, з якої починав Зеленський, уже доросла до катастрофи кадрів, а він ще навіть не закінчив.

Допоки критеріями відбору залишаються лояльність, піар-активність і медоносність, а спецслужби не здатні проводити реальні перевірки кадрів, ми не можемо розраховувати на компетентних людей і навіть сенсу немає обговорювати кадрові зміни. Ця влада раз по раз відтворюватиме саму себе, як вивіски, міняючи одного улюбленця Єрмака на іншого.

Страшно уявити, куди зрештою приведуть нас усі ці «дружочки» з Банкової. Але вже точно можна сказати, що вони стрімко віддаляють нас від цивілізованого світу як фігурально, так і цілком реально — згадайте презентацію Р.Шурми в Лондоні.