У Лубенському районі учні на дозвіллі заробляють гроші переробкою овочів і фруктів та випіканням піци
Окрім обов’язкових рідної мови, літератури, алгебри, хімії та інших шкільних предметів, учні загальноосвітньої школи у Березовій Рудці Пирятинської громади на добровільних засадах вивчають курс "Соціальне підприємництво". Інакше кажучи, ще зі шкільної парти вчаться заробляти гроші.
Пастила — на продаж, яблука — для ЗСУ
Зараз триває сезон переробки помідорів, тож учні зайняті їхнім нарізанням для заморозки. Один кілограм заморожених томатів місцеве кафе купує в них за 50 гривень.
Заготовка йде на випікання піци, яку діти ж і виготовляють у тому самому кафе. З однієї проданої піци мають у кишеню по 5 гривень.
Помідори вони також вирощують самі. А ще — буряки, моркву, капусту, картоплю, цибулю. Шкільним кухарям є з чого варити борщі цілий навчальний рік.
А до картоплі в їдальні подають засолені огірочки, теж із власної грядки. На "третє" учні мають ароматний компот із замороженої смородини та малини.
Окрім того, школа доглядає яблуневий сад, який займає понад півтора гектара. З яблучного, малинового і смородинового пюре учні недавно почали виготовляти сублімовані продукти, інакше кажучи, пастилу. Продукцією зацікавився місцевий підприємець, який веде зі школою перемовини про її постачання.
Залишки врожаю Березоворудська школа реалізує місцевому дитсадку, Пирятинській лікарні, передає на благодійність. Цьогоріч лише свіжих огірків відправили на фронт близько тонни! Зараз туди ж відправляють яблука.
У дітей — все по-дорослому. Якщо треба обробити землю, обприскати дерева тощо, на мінітрактор чіпляють потрібне знаряддя. А для тривалого і якісного зберігання продуктів використовують морозильну камеру з функцією шокового заморожування.
— Працюють не всі школярі, а тільки ті, хто хоче й чиї батьки не заперечують проти такої праці. Це 26 старшокласників і ще 13 членів гуртка овочівництва. Хто не хоче займатися соціальним підприємництвом, на тих ніхто не тицяє пальцем, — наголошує директор Березоворудської ЗОШ Михайло Прокопенко.
Це була його давня мрія — "прив’язати" молодь до села. Хоча, ні. На початку своєї педагогічної кар’єри Михайло Миколайович мав зовсім іншу мету — поставити навчальний процес на високий рівень, щоб дати сільським дітям міцні знання. Його вихованці завжди посідали гідні місця на обласних та всеукраїнських олімпіадах. Іноді їх, сільських школярів, обходили лише учні престижних міських освітніх закладів. Його випускники з міцними знаннями вступали до вишів, ставали гарними фахівцями. І вже не поверталися в село. А ті, кому не вдавалося знайти високооплачувану роботу, шукали щастя деінде за кордоном. Село ж тим часом порожніло.
— Повертаючись додому з роботи (а я майже 40 років ходжу однією й тією ж стежкою), став помічати, що на моєму шляху дедалі більше зустрічається хат, які стоять пустками, — розповідає Михайло Прокопенко. — Є асфальтові дороги, проведені газопровід, водогін, а людей дедалі менше. Колись у школі навчалось 360 дітей, а тепер — 140, і то частину з них підвозять із сусідніх Крячківки й Вечірок. Став я задумуватися, чи все правильно роблю як педагог. А поштовхом до дії стало спостереження за молодими чоловіками, які, повернувшись із заробітків у Польщі, пропивали вдома гроші, зароблені нелегкою працею. Було прикро. За Березову Рудку, за Україну, за нашу економіку. І тоді у мене з’явилась мета — показати учням привабливість сільської праці, яка за мінімальних фізичних витрат може давати гарні прибутки.
Наша школа віддавна мала свою теплицю, потужні навчально-дослідні ділянки. В селі працювали станція юних натуралістів, Будинок дитячо-юнацької творчості. Але все потребувало осучаснення.
— Спочатку — це було сім років тому — на пришкільній ділянці ми заклали ягідник. По дві тисячі кущів смородини та малини посадили, — розповідає Михайло Миколайович. — Діти спільно з педагогічним колективом і технічними працівниками черенкували рослини, підживлювали, прополювали. Перший зібраний і реалізований урожай надихнув на подальший розвиток. Тому ми посадили різносортовий яблуневий сад.
Тепер усе це має спільну назву — "Сади Перемоги". А шкільне виробництво от-от має ввійти структурним підрозділом до сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу "Березоворудський нектар". Сама ж школа як юридична особа стане співзасновником кооперативу, пояснює педагог.
Як наповнити життя громади новими смислами
Михайло Прокопенко каже, що найбільший розвиток Пирятинська громада Лубенського району отримала після того, як три роки тому люди обрали міським головою Андрія Сімонова. Колишній успішний підприємець з великим досвідом мав стратегічне мислення, тому підтримував будь-які корисні ініціативи, спрямовані на розвиток громади, на створення нових робочих місць, на підтримку власних невеликих товаровиробників, маленьких стартапів у селах тощо.
Завдяки такому стилю керівництва Пирятинська громада сьогодні — одна з найкращих на Полтавщині у впровадженні всього прогресивного, що робить життя пересічних громадян комфортнішим і змістовнішим. Новаторський стиль керівника отримує заохочення як вітчизняних громадських інституцій, так і міжнародних партнерів.
Один з новаторських проєктів, який Пирятинська міськрада втілює в життя спільно з ГО "Інститут громадянського суспільства" та Європейським союзом, має назву: "Розбудова ланцюжків доданої вартості у молочному та ягідному кластерах Пирятинської громади для розширення економічних можливостей молоді і сільських жителів та екоорієнтованого зростання". Якщо спрощено, то різні виробники об’єдналися в одному просторі, щоб працювати по-новому. Англійською мовою це звучить ще коротше: коворкінг. Co-working у буквальному перекладі означає спільно працювати. У широкому ж сенсі це така модель організації роботи людей різних за професією і різним типом зайнятості.
Так от, Пирятинська громада стала тим простором, який об’єднав людей різних інтересів, умінь, навичок, можливостей заради творчої взаємодії та розвитку.
— У нас створено шість коворкінгів: чотири в Пирятині та два у Березовій Рудці, — розповідає менеджерка проєкту міжнародно-технічної допомоги КП "Агенція розвитку Пирятинської громади" Ірина Солдатова. — Зокрема, на базі філії Пирятинського ліцею працюють гончарі. Той, хто хоче зліпити власні глиняні вироби або ж просто на якийсь час відволіктися від буденності, може віддатися творчості в майстерні.
Ще два коворкінги — швейний і кулінарний — відкрито на базі Пирятинського ліцею № 6. У швейному можна навчитися шити на машинці, замовити ремонт одягу або ж самому змайструвати якусь річ. У кулінарному — щодня проходять майстер-класи для дітей та дорослих з випічки, приготування різноманітних страв, десертів. Майстрині також готують на замовлення і проводять практичні групові заняття.
Серед молоді колишнього райцентру особливо популярним є коворкінг з програмування і 3D-моделювання з можливістю друку на 3D-принтері.
У Березовій Рудці один з коворкінгів діє на базі кафе Shamrock. Того самого, якому школярі продають заморожені томати і де вчаться випікати піцу. Тут панує дружня атмосфера і щодня проводять майстер-класи, тому у кафе завжди багато відвідувачів.
А другий коворкінг — садовий — відкрито на базі місцевої школи, яка за гранти Євросоюзу придбала сільгосптехніку і морозильну камеру, а учні почали вивчати курс "Соціальне підприємництво".
Важливо, зазначає Ірина Солдатова, що старшокласники під наглядом дорослих опановують сучасну техніку і використовують її не лише на шкільних землях. Їм замовляють роботи на власних земельних ділянках й односельці.
— Агенція розвитку Пирятинської громади, щоб заохотити молодь до участі в розвитку населених пунктів, оголосила конкурс на розробку п’яти кращих соціальних проєктів для громад, — додає Михайло Прокопенко. — Учасники конкурсу готуються захистити бізнес-плани. Автори двох кращих з них отримають премії по 10 тисяч гривень для впровадження своїх стартапів. Наші учні стараються не знехтувати своїм шансом…
Фото надані Михайлом Прокопенком
Фото телеканалу ІРТ (Полтава)