Урядовиця розказала "Телеграфу" про головні умови для економічного зростання та окремі важливі моменти бюджетної політики-2024
Попри війну українська економіка цього року не лише уникла обвалу, а й почала потроху оговтатися. За даними Держстату, реальний ВВП у II кварталі 2023-го збільшився порівняно з попереднім кварталом на 0,8% (з урахуванням сезонного фактору), а порівняно з II кварталом 2022 р.– на 19,5%.
Втім, порівняно з 2021-м — це все ще не так багато, щоб пожвавлення відчули більшість пересічних громадян. Своєю чергою і Кабмін прописав стримані прогнозиу поданому до парламенту проєкті державного бюджету на наступний рік: зростання реального ВВП очікується на рівні 5%, а номінального – до 7,8 трлн грн.
Водночас держава і сама дещо затягує паски в бюджетній політиці: у воєнному антикризовому бюджеті-2024 чиновники вжепереглянули деякі видаткові статті та заклали певні стимулюючі інструменти.
Чи зростатиме економіка далі? Як чиновники урізають держбюджет-2024? Якою з огляду на це буде доля деяких держпрограм? Як далі держава боротиметься із "золотими барабанами"? Про це "Телеграф" запитував Надію Бігун, заступницю міністра економіки.
*За рахунок чого зростає українська економіка? Що буде з урядовими програмами з підтримки бізнесу в 2024-му? Хто найбільше отримує пільгових кредитів і грантів від держави? Про це читайте упершій частині інтерв'ю з урядовицею.
— Уточніть, наскільки економіка зросте наступного року?
— В бюджет 2024 року, який вже поданий урядом до Верховної Ради, закладено прогноз 5% зростання. Але варто розуміти, що цей прогноз базується на нейтральному сценарії бойових дій, а може бути як позитивний так і негативний розвиток подій. Тому зростання економіки наступного року залежатиме перш за все від успіху наших хлопців і дівчат на полі бою.
— Іншими словами, схоже, українська економіка подолала найбільше падіння, вистояла, але чи вистоїть вона наступного року? До якого саме сценарію готуватися пересічним громадянам?
— Думаю, той факт, що позаминулого тижня Національний банк України зменшив облікову ставку, — це краще від будь-яких слів показує, що ситуація з курсовими ризиками, з твердою гривнею, з рівнем інфляції стабілізувалась. За рахунок облікової ставки стримувались ці негативні процеси.
Нацбанк поступово знижує ставку, і це означає: регулятор не бачить ознак, що можуть відбутися суттєві коливання. Тому однозначно — прогноз позитивний.
Про реанімацію інвестнянь
— Повернімося до цільових програм. Чим ще уряд планує порадувати бізнес-середовище 2024 року?
— На наступний рік у нас закладена програма, що охоплює індустріальні парки з інвестиційними нянями. Нагадаю, інвестняні — це залучення інвесторів, щоб вкладали гроші в український бізнес. Як відомо, законами і про індустріальні парки, і про інвестняні передбачено, що підключення до інфраструктури, енергомережі, дороги, водопостачання має компенсуватися з бюджету, якщо будується індустріальний парк. Цього року не було грошей на компенсацію.
Наступного року ці гроші вже закладають у проєкт держбюджету — 1 млрд грн на розвиток індустріальних парків і 3 млрд грн на залучення великих інвестицій, що має дати потужний імпульс для того, щоб дані напрями потужно розвивалися.
Про підтримку аграріїв та запуск ринку розміновувачів
Окрім того, поновиться цільова програма для аграріїв, яка працювала раніше і показала свою доцільність (але її призупиняли через брак грошей), що стимулює купувати сільгосптехніку українського виробництва.
— Скільки закладають коштів на цей проєкт?
— За логікою цієї програми, якщо фермер купує, наприклад, українську сівалку, то 25% від її вартості компенсують з бюджету. Таким чином стимулюють споживачів, покупців (тобто, представників АПК), яких держава заохочує купувати промислову продукцію українського виробництва.
1 млрд грн закладають на наступний рік, щоб можна було відновити виплати.
Раніше протягом п'яти років за рахунок дії цієї програми підтримки дуже розвинулося виробництво вітчизняної сільгосптехніки. У нашому реєстрі сільгоспвиробників техніки вже значаться понад 250 українських компаній, які виготовляють техніку для аграріїв.
Через те, що ми бачимо ефективність цієї програми, в бюджет закладають ще приблизно 3 млрд грн на розвиток інших категорій машинобудування. Окремо зазначу, що в бюджеті-2024 передбачається 2 млрд грн на компенсацію розмінування — вирішення великого болючого питання. У нас є розуміння, що ступінь замінування деокупованих територій дуже великий. Аграрії самотужки розмінувати ці території дуже часто не мають можливості через брак фінансів.
З іншого боку, спроможності, які має Міноборони та ДСНС, недостатні, до того ж у них пріоритет у розмінуванні електромереж, доріг, житлових забудов тощо. І хоча вони потужно нарощують спроможності, все одно до аграріїв розміновувачі зможуть прийти тільки через багато років.
Тому розуміємо, що в Україні має розвиватися приватний ринок операторів розмінування. В Україну зайшли 16 операторів, які надають ці послуги. Водночас є запитання від аграріїв, чи компенсує держава вартість робіт.
Відтак і закладається фінансовий механізм, щоб швидше розмінувати забруднені землі, повертаючи їх в економіку, щоб на цих ділянках можна було сіяти і жати. Закупівля цих послуг планується через Prozorro.
Про єОселю і відновлення іпотеки
— Багатьох читачів непокоїть питання: "Яка буде доля програми єОселя 2024 року?". Журналісти "Телеграфу" спілкувалися з представниками реального сектору економіки, які зауважували, що програма повноцінно не працює, бо є лише три категорії громадян, яких вона охоплює (військові, вчителі лікарі). І якщо брати весь іпотечний портфель банків, то він у 8 разів перевищує число недержавних іпотек. Чи планується продовження, розширення, трансформація єОселі?
— Я була на форумі девелоперів, і вони казали, що програма працює. Напевно, просто не так, як би нам хотілося. По єОселі видано понад три тисячі іпотечних кредитів. Тобто три тисячі родин змогли покращити свої житлові умови.
А з 1 серпня єОселю ми масштабували на масове кредитування. Якщо до цього були тільки пільгові категорії (і пільгова категорія могла під 3% взяти іпотечний кредит), то зараз під 7% — вже будь-хто, у кого є недостатні житлові умови. Тобто, якщо у родини менше, аніж 52,5 кв. м на сім'ю, то можна звертатися по кредит.
Мета на 2023-й – видати 10 тисяч кредитів до кінця року. Що ж стосується наступного року, поки KPI ще не встановлений, але я думаю, що буде більше, аніж цього.
— Чи це достатньо для всього ринку, враховуючи, що іншого іпотечного кредитування де-факто нема?
— Звісно, недостатньо. Але чи це багато насправді? По факту, понад 3 тисячі родин отримали житло. Це чимало, враховуючи, що це перший рік такої повноцінної роботи програми. Торік вона тільки-тільки починалася. Це вже непоганий результат, і кількість банків-партнерів зростає. Впевнена, що цей результат буде покращуватися, і тут треба розуміти, що у програми є певний мультиплікатор.
— У якому сенсі?
— На згаданому вище форумі девелопери казали, що 70% всіх дзвінків у відділ продаж до них надходить від клієнтів, які питають: ви працюєте за програмою єОселя чи ні.
Тож програма єОселя показує, що іпотека можлива. Це спонукає споживачів шукати для себе таку можливість. Не всі, напевно, куплять після подачі заявки за пільговим відсотком. Хтось, маючи гроші, придбає за свої гроші. Але це пожвавлює ринок, і в принципі всі девелопери нам кажуть, що єОселя дуже класна програма, що її точно треба продовжувати, розширювати. Та й взагалі вони бачать великі перспективи за рахунок того, що потроху і ціни ростуть за рахунок цієї програми.
Це і гарна, і погана новина, що ціни ростуть. Інфляція — це недобре.
— Ціни ростуть на що саме?
— На житлову забудову. У нас було велике падіння первинного ринку нерухомості через війну. Але з іншого боку зростання цін також є показником того, що економіка поступово відновлюється, і що споживацькі спроможності теж відновлюються.
Якщо пільгові категорії на вторинному ринку можуть купити, то масове кредитування — це виключно під нову забудову. З цього приводу ще йдуть дискусії. Бо програмою передбачено, що в неї по новій забудові входять лише ті забудовники, які продають за такою моделлю, коли майнові права по договору передають споживачу.
На ринку первинної забудови є різні моделі передачі прав на майно. Перед запуском єОселі була дискусія, розуміючи ризики всіх цих моделей і переваги саме такої: "Я покупець, і коли підписую інвестиційний договір із забудовником, то майнові права на майбутню квартиру передають мені".
Тому було обрано саме цю модель. Від забудовників, дійсно, десь можна чути, що програма не працює, у тому числі через те, що вони не хочуть по такій моделі працювати. Але це — державна політика.
Тому сподіваюся, що більше забудовників виберуть нашу модель, і долучаться до програми.
— Ви казали про можливе розширення кількості банків, які долучаться до єОселі. І комерційні теж?
— Так. Модель єОселя працює таким чином: через "Дію" споживач робить заявку, яку направляють усім банкам-партнерам, що уклали договір з "Укрфінжитлом". Банки розглядають ці заявки і повертають у "Дії" заявнику інформацію, готові вони фінансувати чи ні. Отримавши відповідь від банків, заявник вибирає, з якою фінустановою хоче укладати іпотечний договір. Зараз із єОселею працюють шість банків, серед яких і комерційні.
Про держзакупівлі, барабани і бруківку
— Перейдімо до гострого питання про держзакупівлі. Як ліквідувати зловживання з тендерами під час війни?
— Дискусія про виклики в закупівлях, де у нас є основні вузькі місця, які треба "перешивати", тривала і до повномасштабного вторгнення. У ЗМІ несеться тема закупівель, мовляв, у нас і тут, і там проблеми. Мені здається, це питання стало особливо гострим не через формальне порушення закупівельних процедур, а тому, що потреби безпеки та оборони досі не забезпечені повністю.
Коли точаться суперечки про бруківку чи стадіони, то їх, напевно, не було б, якби ми розуміли, що у наших хлопців і дівчат є все, що треба, і в ЗСУ нема незакритих потреб.
Всі кажуть, що у нас армія — це потреба номер один. Всі наші ресурси мають скеровувати, щоб у військових було все, щоб нас захищати. Але ми бачимо, що волонтери оголошують збори на дрони, тепловізори тощо. Мені дуже хотілось би вірити, що перезавантаження Міноборони в тому числі буде стосуватися трансформацій, як саме вони проводять закупівлі.
Ми вже бачимо позитивні тенденції. Десь із травня Міноборони почало повертати в Prozorro деякі свої закупівлі. Станом на зараз вони завершили приблизно 50 тендерів на загальну вартість 31 млрд грн з економією у 16%. Це дуже непоганий результат. Але це точно не всі їхні потреби. Я не кажу про військову техніку. Виключно — про тилове забезпечення.
— Недавно Мінекономіки запропонувало створити центри компетенцій (які оцінюватимуть доцільність певних закупівель, зокрема, для потреб ЗСУ). Що це за новація і для чого її запускають?
— У нас мають бути центри прийняття рішень, які беруть на себе відповідальність за те, що і як ми купуємо. І ми зможемо концентрувати у себе таку експертизу, фаховість і набагато ефективніше планувати.
Адже коли в рамках децентралізації органи місцевого самоврядування отримують додаткові повноваження, це добре. Проте водночас з повноваженнями накладається і додаткова відповідальність. Якщо рішенням місцевої ради гроші роздають на багатьох отримувачів (на якийсь заклад освіти, що купує барабани), то потім піднімається великий галас. А крайньою роблять людину, яка працює в цьому закладі освіти. Це неправильно, і так не має бути.
— Чому саме зараз готується рішення по цих центрах компетенції і як після цього оновляться держзакупівлі?
— Це важливо для відновлення інфраструктури через наслідки війни. З одного боку, ми втратили багато людського капіталу, що дуже впливає на якість роботи, на здатність робити її гарно. В напрямі ж закупівель, поки не стартував процес відновлення країни, ми намагаємось повертати в Prozorro більше тендерів, то чуємо, що не всі регіони мають достатньо людей, щоб цю роботу виконати. Бракує людського капіталу.
З іншого боку, якщо умовна місцева адміністрація дає гроші на бюджетні заклади, кожен з яких сам собі тендерить те саме, що й усі (електроенергія, газ, послуги з прибирання тощо), це означає, що одну й ту саму роботу виконують сотні, а інколи й тисячі суб'єктів.
З цієї причини й виникає питання з точки зору KPI зробити результат більш продуктивним і сам процес — більш ефективним. Процес закупівель потребує колосального ресурсу: люди, їхні зарплати, час тощо. Все це можна направити на більш потрібну роботу. Це завдання означає, що треба переглянути те, як ми роздаємо бюджет, як витрачаємо державні кошти і спробувати (там, де це можливо) централізувати ці потреби.
Якщо нема можливості централізувати потреби, хоча б варто централізувати формування вимог до закупівель (технічне завдання, проект договору тощо), щоб не було потреби кожному закладу, кожному юристу і відповідальному вигадувати власний договір.
Мова про те, щоб ці підходи переглянути, що додасть ефективності на виході. В результаті ми зможемо вирішити у такий спосіб проблему з дефіцитом людей.
— Простіше кажучи, держава планує масштабувати чіткі правила гри на всю країну, позбуваючись непотрібної бюрократії?
— Нам треба сфокусуватись і сказати, що закупівлями займаються не 100500 людей, а конкретні люди в центрах компетенції, в яких ми інвестуємо ресурс, оптимізуючи витрати. Ми зможемо їм платити гарну зарплату, а вони зможуть бути більш відповідальними за результат. Тому не буде такого, що якусь людину із цього закладу звільнять, але глобально в системі нічого не зміниться.
Повторюсь, якщо ви почитаєте публікації щодо закупівель, то здебільшого вони стосуються навіть не того, що процедуру проводили неправильно чи в умовах закупівлі були дискримінації (хоча це теж може мати місце). Але більше дискусій саме навколо доцільності закупівель, треба було чи не треба. Правильно планують витрати чи неправильно.
Тепер ми дивимось ширше: закупівля це не тільки тендер, вона починається не в момент оголошення торгів і не завершується в момент укладання договору. Закупівля починається, коли ми плануємо бюджет і закладаємо витрати. І завершується, коли вже всі поставки відбулися, контроль якості пройшов, а ми зробили з постачальником сесію зворотного зв'язку. Щоб зрозуміти, як наступного разу краще провести ці закупівлі.
Розуміючи логіку цього процесу, закупівельник і має проводити тендерну процедуру, враховуючи цілі та задачі, які перед ним ставили і які цілі та задачі перед ним є.
— То як зупинити тендерні зловживання під час війни?
— Останні зміни, які ми опублікували в постанові про закупівлі, стосуються зобов'язання всіх замовників оприлюднювати обґрунтування незастосування конкурентних процедур. Таким чином дурість кожного буде видна на Prozorro: коли ви це обґрунтування опублікували, то у суспільства будуть запитання, або запитань буде менше.
Коли у нас були розмови, потрібні барабани чи не потрібні, то вони могли б не виникнути, якби було обґрунтування, яке б пояснювало, чому не було тендеру. Тоді б суспільство зрозуміло доцільність того тендеру.
Наступним кроком ми хочемо по закупівлях запровадити, щоб потреби також публікували на Prozorro. Зараз ми маємо обґрунтувати незастосування конкурсу. А наступний крок — хочемо реалізувати функціонал, який би дозволяв замовнику пояснювати, чому вони це купують.
На моє враження, це той еволюційний шлях, який дозволяє більш свідомо проводити закупівельні робити і досягати кращого результату.
— Запитання було не лише до барабанів — відповідь на нього більш, аніж очевидна. А от щодо бруківки досі йдуть палкі суперечки, адже, задля справедливості, інфраструктуру великих міст слід підтримувати — дороги будувати, каналізації чистити, сміття вивозити, озеленення насаджувати тощо. То чи потрібна бруківка під час війни?
— Важко на це запитання дати однозначну відповідь, не занурившись в специфіку ситуації. В кожній конкретній ситуації на одне і те саме питання може бути різна відповідь.