Директор Інституту демографії розповіла про фактори на які звертають увагу українці під час планування батьківства

"Переважна більшість (майже 86%) респондентів репродуктивного віку (18–49 років) навіть в умовах війни мають уявлення щодо своїх дітородних намірів".

Рівень народжуваності в Україні, як і в усіх європейських та економічно розвинених країнах поза нашим континентом, вже давно не забезпечує навіть простого чисельного заміщення покоління батьків поколінням дітей, і, відповідно кожне наступне покоління є меншим за попереднє. Так, за чинних рівнів смертності немовлят, дітей раннього віку та підлітків, для забезпечення такого заміщення пересічна жінка упродовж свого життя має народити 2,15 дитини. В Україні такого показника не спостерігається від 1960-х років. Про те, як покращити показники народжуваності у нашій державі розповідає директор Інституту демографії та соціальних досліджень ім.Птухи НАН України Елла Лібанова у статті для ZN.UA "Народжуваність в Україні: що змінилося і що зміниться після Перемоги".

"За даними Євростату, в середньому по 27 країнах Євросоюзу сумарний коефіцієнт народжуваності у 2021 році становив 1,53; найбільше значення спостерігалось у Чехії (1,83), найменше (1,19) -- в Іспанії. В Україні, за даними Держстату, в 2021 році цей показник дорівнював 1,16. Після початку війни сумарний коефіцієнт народжуваності впав: за розрахунками Інституту демографії та соціальних досліджень імені  М.В.Птухи НАН України, до 1,0 -- у 2022 році, а в 2023 році очікується ще нижчим. Таке падіння є цілком закономірним для умов воєнного часу, і питання полягає в тому, як швидко вдасться його відновити після Перемоги, і до якого рівня", – зазначає Лібанова.

Враховуючи те, що народження дитини все менше є спонтанним, визначення інструментів  впливу має спиратися як на доведені причинно-наслідкові зв’язки, так і на позицію населення.

"Аналіз думок українців щодо факторів, здатних найбільшою мірою сприяти підвищенню народжуваності, за результатами опитування 2019 респондентів віком від 18 років, проведеного соціологічною службою Центру Розумкова з 28 вересня по 4 жовтня 2023 року, дає змогу вибудовувати такий ранжований ряд (рис.1)", – йдеться у матеріалі.

За словами директора інституту демографії, українці, хоча і вважають підвищення рівня життя критично важливим для прийняття рішення про народження дитини, першочергове значення надають не збільшенню соціальних трансфертів, а зростанню рівня оплати праці. Це є свідченням перенесення акцентів більшістю опитаних з патерналізму, з очікувань державної допомоги на можливості заробляти

"І розмір, і тривалість надання допомоги при народженні дитини, і запровадження вагомих податкових пільг сім’ям з дітьми, і підвищення адресної допомоги родинам з дітьми є важливими для респондентів, але їх значення істотно поступається ролі заробітків", – додала вона.

Лібанова зауважила, що значних відмінностей у поглядах українців на основні важелі підвищення народжуваності не спостерігається ані за статтю, ані за віком, ані за освітою, ані за місцем проживання, ані за статками.

"Дуже важливо, що визначаючи головні, на їх думку, інструменти державної політики, 22,8% українців звертають увагу на наявність умов для успішного поєднання професійної зайнятості із материнством/батьківством, що у поєднанні із визначенням 17,3% важливості розширення мережі дитячих дошкільних закладів свідчить про налаштованість на активну економічну діяльність, таку важливу в умовах практично неминучого дефіциту робочої сили в повоєнній Україні. Більше значення надають цим чинникам особи з вищою освітою, які закономірно менше орієнтовані на внутрішньо сімейну діяльність", – наголосила експерт.

Водночас, за її словами, порівняння кількості дітей у жінок із загальною середньою, середньою спеціальною і вищою освітою – не на користь освічених матусь (табл.2). Якщо 1 дитину мають 23,3% жінок із загальною середньою освітою, то серед тих, хто мають вищу освіту, таких 38,4%. Натомість багатодітними є 18,5% жінок із загальною середньою освітою і тільки 6,4% – жінок із вищою освітою. Водночас саме серед жінок 18–49 років із вищою освітою є більшою частка тих, хто планує у майбутньому народження дитини.

 

"Подібною є залежність кількості дітей від рівня освіти батька (багатодітними є 12,0% чоловіків із загальною середньою освітою і 6,6% – з вищою). Отже, рішення про народження дитини, безумовно, залежить від рівня освіти, але практично однаково – і від освіти матері, і від освіти батька. З такого зв’язку, звісно, не має випливати рішення про недоцільність набуття високої освітньої підготовки українською молоддю", – пише Лібанова.

Дуже важливим для всіх опитаних, за її словами, є відновлення соціальної інфраструктури (житлової, освітньої, медичної), що також є непрямим свідченням свідомого ставлення до своїх батьківських обов’язків. Переважна більшість (майже 86%) респондентів репродуктивного віку (18–49 років) навіть в умовах війни мають уявлення щодо своїх дітородних намірів.

"І для значної частини цих респондентів продовження війни, як вони говорять, не стане перепоною у народженні дитини. Тобто можна розраховувати на те, що діти в Україні будуть народжуватись навіть під час гарячої фази війни, хоча їх і буде мало", – підкреслила вона.

У статті водночас зазначається, що наявність дітородних планів, яка свідчить про свідоме ставлення до народження дитини, перекреслює очікування бебі-буму після Перемоги. Радше можна розраховувати на певний компенсаційний приріст народжуваності, пов’язаний із досягненням визначених, передусім молоддю, стандартів рівня та якості життя. Загалом 35,7% потенційно здатних до дітонародження респондентів мають плани народити дитину, хоча у більшості йдеться про народження первістка.

"Лише 30% респондентів, які мають одну дитину, налаштовані на народження принаймні ще однієї. Серед тих, хто мають вже двох дітей, таких виявилось лише 8,7%, а серед багатодітних – 5,7", – резюмувала Лібанова.

Нагадаємо, через повномасштабну війну в Україні народжуваність скоротилась на більш ніж чверть. Як повідомляє Опендатабот із посиланням на дані Мінюсту, за півроку 2023 в Україні народилося 96 755 дітей, що менше навіть, аніж за цей період торік.