Були часи, коли на українську культуру майже усім було плювати. Не так вже це і було давно – ще два роки тому більшість сканадалів лишалися у невеличкій бульбашці поціновувачів прекрасного і не дуже. Так, траплялося, що сварки виходили далі і це були благовсловенні моменти, коли хоч у такий спосіб, але українці масово дізнавалися імена визначних і не дуже митців.
А на телебаченні можна було зробити сюжети на цю тему і вони отримували трохи вищий статус, ніж традиційні «бантики» в кінці випуску разом із пандочкою, яка народила панденятко.
Після повномасштабного вторгнення справи суттєво змінилися і в нас прокинувся неабиякий інтерес до того, що раніше не цікавило. Зокрема до історії та культури. А отже до срачів суспільно-політичних доєдналися і культурні. І я геть не розумію людей, які навколо цього бідкаються. Тема з маргінальної перейшла у категорію важливих і цікавих.
Тим паче, що срачами часто називають справді важливі обговорення, як-тосеріальний пітчингвід Мінкульту чи прийнятність/неприйнятність діалогів з «хорошими росіянами» на іноземних майданчиках. Часто ці скандали закінчуються доволі фаховими роз'ясненнями і люди дізнаються те, чого не знали про цю сферу раніше. Згадайте хоча б гвалт навколо того самого театру на Подолі та його начебто страшний вигляд крематорію.
І це вже я не кажу про інші позитивні ефекти від такого розголосу. Днями, нагадаю, розгорілася колотнеча навколо вистави «Хазяїн» театру на Подолі. В оригінальній виставі Карпенка-Карого є персонаж із прізвищем Зеленський. Він не відіграє особливої ролі у сюжеті, але примудрився стати причиною масового невдоволення. Справа в тім, що його прізвище змінили на Залуського. Один з глядачів це зауважив у соцмережах і понеслося.
Одні обурилися і сприйняли це як цензуру, самоцензуру чи взагалі лакейство. Інші зауважили, що нове прізвище персонажа – Залуський – нагадує прізвище Головнокомандувача. А зважаючи на те, що вже якийсь час страшно несеться тема про протистояння політичного та військового керівництва, багатьох це неабияк тригернуло і породило різні теорії змов. Тим паче, режисер вистави Іван Уривський родом із Кривого Рогу, а це, самі розумієте, одразу породжує страшні підозри.
Також багато людей, особливо з театральної та загалом мистецької сфери, стало на бік театру та авторів вистави. Вони найчастіше пишуть, що ця бурхлива реакція не вартує, яка казав Ілля Кива, виеденного лица і люди геть здуріли. Адже митці мають право на будь-які прочитання класичних творів та переінакшувати їх як їм бачиться.
На місці ж авторів «Хазяїна» і театру на Подолі загалом я б не засмучувалася, а навпаки – раділа такій оказії. Бо квитки на цю виставу розкупили на два місяці вперед.
Я змогла знайти усього два місця аж на 24 січня і не думаю, що вони там досі лишилися. Що це, як не шалений успіх? Раніше вважалося, що квитки неможливо купити на «Конотопську відьму» та «Кайдашеву сім'ю» у театрі Франка, але «Хазяїн», схоже, побив усі ці рекорди.
Ситуацію, зрештою, прокометував режисер Іван Уривський:
До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.
Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.