Психологи розповіли, які настрої панують в українському суспільстві після майже двох років повномасштабної війни
На тлі складної ситуації на фронті і нової хвилі політичних спекуляцій щодо перемовин з рф, в українському інформпросторі почастішали обговорення ймовірних сценаріїв завершення війни дипломатичним шляхом. Одним з найбільш розтиражованих варіантів є заморожування бойових дій на існуючій лінії зіткнення і вступ України в НАТО для отримання гарантій безпеки альянсу у разі повторного нападу рф.
Безумовно, цей сценарій припав би до душі багатьом західним "миротворцям", які з першого дня війни прагнуть всадити нас за стіл переговорів з ворогом. Втім, членство в НАТО поки обіцяють дуже умовно, та й останнє слово в ухваленні доленосного рішення про перемовини з агресором може бути виключно за владою і народом України. Ба більше, воно вимагатиме абсолютного консенсусу сторін у баченні майбутнього нашої держави.
Чи ладні українці поступатися агресору заради поганого миру, і які наслідки матиме ігнорування владою волі народу, "Телеграф" запитував у експертів в галузі політичної психології.
Все або нічого
Згідно з результатами соціологічних досліджень, які регулярно проводять різні моніторингові групи, ані 22 місяці повномасштабних бойових дій, ані тисячі масованих ракетних атак, ані посилення мобілізаційних заходів не відбили в українців жагу до перемоги та незалежності. Більше того, ці настрої мають масовий характер, каже віцепрезидентка Асоціації політичних психологів України, кандидатка психологічних наук Світлана Чуніхіна.
За словами експертки, точкою суспільної згоди є мир на умовах повного відновлення територіальної цілісності України вкупі зі справедливим покаранням агресора за розв’язану війну. Саме таким має бути завершення війни на думку 60-67% громадян (залежно від того, як сформульоване запитання), які взяли участь в опитуванні Інституту соціальної та політичної психології НАПН України спільно з Асоціацією політичних психологів України у травні 2023 року.
Варто зазначити, що в аналогічних дослідженнях Фонду "Демократичні ініціативи" імені Ілька Кучеріва (за серпень 2023-го) та КМІС (за жовтень 2023-го) проти територіальних поступок агресору виступили 90,4% та 80% громадян відповідно.
"Будь-які компромісні варіанти миру, наприклад територіальні поступки в обмін на припинення бойових дій або вступ України до НАТО, є значно менш популярними. Гірше того, вони поляризують громадську думку. Якщо українському суспільству запропонували б мир на умовах виведення російських військ за межі територій, захоплених з 24 лютого 2022 року, то приблизно третина була б за, третина – проти, і ще третина – вагалася б з рішенням. Такий розподіл думок вказує на потенційну небезпеку суспільної дестабілізації", – зазначає Світлана Чуніхіна в коментарі "Телеграфу".
На думку експертки, головна проблема полягає у тому, що жодних компромісних варіантів завершення війни в реальності не існує. Як і на початку вторгнення, питання стоїть руба: або Україна відстоїть себе, або втратить усе. Наразі нема жодних ознак того, що ворог відмовився від своїх первісних планів знищити українську незалежність і готовий зупинитися на пів дорозі, каже психолог.
Тому справжнім завданням військового і політичного керівництва України є не вмовити українське суспільство піти на якісь варіанти миру (які є повністю спекулятивними, вигаданими), а забезпечити стійкість та ефективність опору агресії в умовах суспільної втоми та певного розчарування у можливості швидшої перемоги, впевнена експертка.
Зміна ставлення можлива?
У тому, що українці єдині у прагненні повернути свої землі, впевнений і політичний психолог, експерт з питань невербальної комунікації Валентин Кім. За його словами, на початку повномасштабної війни наше суспільство охопив мобілізаційний тренд і жага до єднання. На хвилі піднесення громадяни демонстрували зростання довіри до влади і навіть до тих її інституцій, які зазвичай потрапляють у немилість, як-то Верховна Рада.
Втім, через неспроможність урядовців відповідати актуальним запитам громадян, ця тенденція стрімко згасає. Тому, якщо ризики розколу у питанні шляхів завершення війни й існують, вони виникнуть не всередині суспільства, а між народом та владою, вважає експерт.
"Думки українців можуть відрізнятися. Одні готові обговорювати дипломатичні шляхи завершення війни, інші налаштовані битися далі. Втім, нема жодних ознак, що вони битимуться між собою. Водночас, існує умовне поняття "чотирьох Україн". Фронтова Україна має свій персональний психологічний досвід життя у війні. Другий величезний шмат – тилова Україна, яка донатить на збори для фронту і при цьому ходить по ресторанах. Третя – Україна в міграції, четверта – окупована Україна. Дійти до порозуміння між цими групами вкрай складно, адже між ними відбувається процес стигматизації (упереджене ставлення до людини чи групи людей, пов'язане з її статусом. – Ред.)", – пояснює психолог.
Та скільки б запитань не мали українці один до одного, претензій до влади виникає набагато більше, і це, хоч як дивно, свідчить про позитивну тенденцію в суспільстві. Загальне невдоволення витратами бюджетних коштів на заміну бруківки, замість підвищення обороноздатності держави, вказує на те, що головним пріоритетом для громадян залишається захист Батьківщини, зазначає Валентин Кім.
Водночас слід розуміти: держава може спробувати змінити громадську думку шляхом інформаційного впливу.
"Ми стали більш піддатливими таким технологіям. Регулярні соцопитування замовляються владою для "замірів температури" у суспільстві, щоб мати змогу контролювати і коригувати громадську думку. Не виключено, що варіант завершення війни за столом переговорів з рф буде просуватися поступово", – зазначає психолог.
Що думають військові
Якщо цивільні в тилу формують бачення ситуації на фронті, спираючись на інформаційну повістку в ЗМІ, яку може цензурувати влада, то вплинути на думку військових буде значно складніше.
Екс-заступник командира взводу у 24-му батальйоні ТРО "Айдар" Євген Дикий впевнений: в успіх плану із заморозки війни і вступу частини України в НАТО не вірить більшість військовиків. Якщо влада піде на цей крок, попри спротив військової спільноти, наслідки можуть бути катастрофічними.
"Абсолютна більшість з тих, кого я знаю особисто, бачать завершення цієї війни виключно військовим шляхом. Продовжувати війну без перерви, на жаль, для нас є меншим злом, аніж дати росії вкрай потрібний їй час на підготовку до повторного нападу. Єдиний варіант, при якому можливі якісь заворушення в Україні під час війни – це нехтування громадською думкою щодо неможливості переговорів з ворогом", – каже військовий оглядач в коментарі "Телеграфу".
Євген Дикий згадує перемовини у Стамбулі у квітні 2022 року, проти укладення яких виступала більшість військової спільноти. Тоді за "надто жорстку" риторику в дописах щодо можливих наслідків ухвалення таких рішень, з ексвійськовим навіть проводили "виховні бесіди" представники влади.
Зокрема, аби зупинити "розхитування човна" у соцмережах, Євгену Дикому зателефонував тодішній радник Офісу президента Олексій Арестович.
"Я пояснив йому, що мій допис – це максимально коректна і лайтова версія того, що насправді думають військові. Потім запропонував йому поїхати "на нуль" (тобі він ще був під Броварами), запропонувати нашим хлопцям оті умови з переговорів і послухати, що йому на це скажуть.
Зараз ставлення до капітуляції і поступок ворогу аналогічне. Військові вірять у перемогу, але за умови, якщо наш тил почне ставитись до війни як 2022 року. В такому разі в нас є серйозні шанси на перемогу. Просто 2023-го ми дуже розслабились і зараз розплачуємось за це", – каже військовий експерт в коментарі "Телеграфу".